У Полтавському літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського презентували «Енеїду» Базилевича».Творча команда видавництва «Артбук» на чолі з його засновником, знаним музикантом і арт-менеджером Павлом Гудімовим, який став співупорядником видання, своє дітище присвятила неперевершеним ілюстраціям художника Анатолія Базилевича до, так би мовити, автентичної «Енеїди» Івана Котляревського.
На знімку (зліва направо): Поліна Ліміна, Олексій Базилевич, Павло Гудімов і Діана Клочко під час презентації книги у Полтаві.
Занурення у їхню стихію було, звісно, не випадковим. Адже згадана візуалізація знайомих образів із моменту їхньої появи в 1968 році набула такої популярності, що дехто й досі називає Анатолія Базилевича співавтором класичного твору, який започаткував нову українську літературу. Власне, з цими ілюстраціями він сам став класиком вітчизняної книжкової графіки. Феномен такого приголомшливого успіху в досить розлогому й також рясно ілюстрованому модерному виданні досліджувала група авторів.
Троє з них — син митця, також художник Олексій Базилевич, мистецтвознавець і досвідчений фахівець видавничої справи Діана Клочко та молода авторка Поліна Ліміна — приїхали на презентацію книги до Полтави зі столиці разом із Павлом Гудімовим.
Олексій Базилевич поділився спогадами про батька, котрий відійшов у вічність влітку 2005 року. Та його графічна інтерпретація «Енеїди» продовжує жити. Чи не тому, що свого часу художник не зважав на канони жанру книжкової графіки як ужиткового мистецтва, ставлячи перед собою найвищу планку осягнення змісту літературного твору й минувшини власного народу?
Але саме вони дають нам сьогодні змогу разом із художником мандрувати античним світом, пізнаючи в ньому самих себе. До величної антики Іван Котляревський, на переконання Діани Клочко, «прив’язав» українців неспроста. І, на відміну від багатьох сучасників, уже тоді на повен голос заговорив у поемі не тільки про «витребеньки» земляків, а й про нашу одвічну козацьку військову доблесть і честь. Анатолій Базилевич «прочитав» той задум класика чи не найвиразніше.
Водночас і в новій книзі, й на її презентації не могли обійти того, що ще потребує «розшифрувань» новими поколіннями дослідників. Чому, скажімо, «Енеїду» Івана Котляревського ввели до шкільних програм у «розстрільному» 1937 році? Звісно, не без відома головного тодішнього «літературознавця» Сталіна... При цьому саме в часи радянського тоталітаризму її видавали наймасовіше. За підрахунками фахівців, лише ілюстрована Базилевичем книга вийшла загалом не менш як мільйонним накладом!
А як дозволили в ній художнику «розгулятися» зі своїми зображеннями оголених і напівоголених тіл? Адже не таємниця, що такі «натяки» на еротику в пуританському суспільстві неабияк посприяли популяризації саме цього варіанта ілюстрованої «Енеїди»... Згаданій темі у книзі Поліна Ліміна присвятила окрему статтю під назвою «Оголена маскулінність перемогла радянську цензуру». Молода дослідниця вважає, що такі «вольності» ідеологічні цербери того часу заохочували свідомо, щоб максимально «приземлити» народних героїв, насамперед козаків і, власне, дегероїзувати їх...
