— Ми — ті, хто застав ще у свідомому віці країну Рад, пам’ятаємо, що таке читати «між рядків», — пише нам з Луганська Григорій М. — До того ж прихований зміст тоді закладався всюди, де тільки можна було, — у кіно, книжках, статтях... Це ще тоді називалося «дуля в кишені». Але останні щонайменше чверть століття необхідність що-небудь закладати «між рядків» відпала. Повірте мені як репортерові з досвідом. Хоча в нинішніх луганських окупаційних умовах, на жаль, волію казати, що я — колишній журналіст.
У нас про «молоду республіку» місцеві ЗМІ кажуть як ніби про небіжчика: або добре, або нічого. А робити «про них» схвальні оди не хочу, а не писати цього, якби я був «у строю», мені не дали б. Тому набагато простіше зображати пенсіонера, який не працює.
Тож за всіх негативів останніх двох десятків років — різних темників і «джинси» — свободи слова було більше, ніж за Союзу. До того ж, як сказав свого часу один мій колега: гонорар за «між рядків» не платять, тому й немає сенсу старатися. Можливо, саме з цієї причини такий жанр, як фейлетон, фактично вже реліктовий.
Але я хочу сказати зовсім не про жанри й стилі чи про свободу слова. Останній елемент — поняття зовсім незнайоме в еленерії. А от «дуля в кишені» — елемент постійно присутній. Причому цю нескладну «фігуру із трьох пальців» робить іноді сама місцева «влада», часом навіть не розуміючи цього. А ми, оскільки досі не втратили вміння «читати між рядків», ці «дулі» помічаємо, колекціонуємо і, не приховуватиму, зловтішаємося з тієї дурості, яка просто лізе з усіх щілин...
Чого варте, приміром, привітання Плотницького танкістів «молодої республіки», де він пропонував рівнятися на «подвиги танкістів Великої Вітчизняної, які витримали натиск кращої армії євросоюзу (саме так — з маленької літери), розчавили її й переможно завершили війну в Берліні...». Вони не тільки не вміють грамотно писати, а й історії не знають.
А взагалі, наша «влада» полюбляє використовувати будь-який привід, щоб привітати «громадян республіки». Узяти, приміром, якесь дивне й двозначне привітання луганчан «керівництвом ЛНР» із... Всесвітнім днем цирку: «Циркове мистецтво нагадує наше життя, яке розцвітає яскравими барвами... І сьогодні циркові артисти Республіки продовжують радувати публіку...». Що ж... Радують, так радують нас клоуни із цирку з назвою «ЛНР».
Хоча я думаю, що часом не минає без такої прихованої фронди з боку пересічних луганчан. Ось одна з останніх таких народних «дуль», зрозуміла нам, але так і не усвідомлена окупантами.
Один із центральних кінотеатрів у мирний час називався «Україна», але тепер його нарекли «Русь». Тож поруч із новою назвою довго висіла афіша нового популярного американського фільму «Ла-ла-ленд». До слова, три чверті всіх фільмів, які показують у кінотеатрах Луганська, виготовлені за океаном і розповідають про бравих американців, які щоразу рятують світ і будують майбутнє. Ну, сутужно зі «скріпами» у кінематографі.
У чому комічність? Поясню: знаменита пісенька футбольних фанів «Ла-ла-ла», як відомо, про президента сусідньої країни. А держава, яку він очолює, відповідно «Ла-ла-ленд» і буде. Що й підтверджувала поруч яскрава освітлена вивіска назви самого кінотеатру: «Русь». А довершував цю композицію напис на афіші: «трагікомедія»...
