Із лютого 2017 року у Торецьку (а це понад 30 тисяч населення) не стало води. Вона надходить ділянкою трубопроводу діаметром 900 міліметрів, який пролягає між Торецьком і Горлівкою.
Так виглядає кана́л Сі́верський Доне́ць — Донба́с — штучний водотік, побудований у кінці п'ятдесятих років XX століття.
Магістраль старіє під впливом блукаючих струмів, до того ж пошкоджена обстрілами.
Водовід поблизу Торецька.
Сіра зона
Загалом система водопостачання регіону йде через канал Сіверський Донець — Донбас — штучний водотік, побудований у кінці п’ятдесятих років XX століття. Канал — це унікальна гідравлічна споруда, що сполучає Сіверський Донець із витоком річки Кальміус. Його загальна довжина — 133,4 км, але із них лише 107 км являють традиційний — наземний. Решта — 26,4 км — це трубні мости через дві інші річки, залізничне полотно і глибокі балки. Окрім цього, до структури каналу входять 4 насосні станції, що піднімають воду каналу на Донецький кряж. За течією каналу для забезпечення його безперебійної роботи в разі аварії створено п’ять резервних водосховищ: Карлівське, Волинцевське, Артемівське, Горлівське і Верхньо-Кальміуське загальним об’ємом 64 млн. м3.
Звісно, таке велике хазяйство потребує постійного догляду і обслуговування. Війна цьому аж ніяк не сприяє.
Три роки ремонтники не могли дістатися до пошкоджених ділянок.
Офіцер Наталія Мещерякова, начальник групи Цивільно-військового співробітництва бригади готує колонну ремонтників до виїзду.
Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК) намагався добитися гарантій безпеки для ремонтників. 22, 23, 24 серпня 2017 року досягли такої угоди з противником. Вдалося залатати 6 пробоїн, і вода пішла. Перед ремонтом на трубопроводі його відключили, а потім під дією тиску з’явилися нові тріщини. І так по всьому трубопроводу. Із 30 тисяч кубометрів питної води, яких Торецьк потребує на добу, 15 тисяч, тобто половина, втрачалися.
Колонна ремонтників прямує в сіру зону.
Крім того, ця вода у зв’язку із рельєфом місцевості стікає в селище Південне (колишнє Ленінське) і затоплює підвальні приміщення жителів приватного сектору, а також ствол шахти ім. Гагаріна. В результаті затоплення шахти вода підтискає метан у підвали житлових будинків мешканців селища, що несе загрозу техногенної катастрофи.
Другий етап робіт змогли організувати з 4 по 6 вересня. Російська сторона СЦКК дозволила три дні ремонтувати трубу, перебиту осколками під час боїв. Адже до зими вкрай необхідно встигнути відновити повноцінне водопостачання Торецька. Фахівці Часовоярського районного виробничого управління комунального підприємства «Вода Донбасу» усунули три витоки в районі балки Блюма, шахти Гагаріна і заводу «Буддеталь». 5 вересня ремонтними бригадами Регіонального управління з експлуатації каналу було ліквідовано 5 витоків, 15 пошкоджень у районі села Раменське. 6 вересня було усунуто ще 12 пошкоджень, і водовід запустили в роботу.
Фахівці Часовоярського районного виробничого управління комунального підприємства «Вода Донбасу» повертаються з роботи.
Анатолій Іванюра, начальник ремонтної дільниці, розповідає, що практично працювали весь час у болоті, вода безперервно йде, тиск — десять атмосфер.
Офіцери СЦКК Олександр Клименко та Андрій Корнійчук з працівниками ремонтної бригади, яка прямує у сіру зону для ремонту водоводу.
Наталія Мещерякова, начальник групи Цивільно-військового співробітництва бригади, каже, що військовики під час проведення робіт постійно спостерігають за процесом і в разі критичної ситуації готові до евакуації ремонтників із сірої зони. «Наше головне завдання — вивести людей, а потім уже розбиратися з противником», — зазначає офіцер.
Наталія Мещерякова, начальник групи Цивільно-військового співробітництва бригади
На Донецьку фільтрувальну станцію ремонтна бригада їздить кожного дня і працює по дві години. Противник тут надає гарантії безпеки, бо вода звідси подається в Донецьк.
Андрій Корнійчук — офіцер СЦКК з українського боку розповідає про ще одну загрозливу проблему. Це шламонакопичувач 3-ї черги промислових відходів хімічного виробництва «Фенольний завод» у містечку Новгородське, що біля Торецька. Компанія переробляє коксохімічні мастила і виробляє нафталін технічний і очищений, фенол кам’яновугільний, орто-крезол, дікрезол, трикрезол, сумішеві палива, інгібітори корозії. Тут виробляється майже 30 найменувань сортів і марок продукції, 95% з яких іде на експорт.
У зв’язку із безперервним веденням бойових дій з липня 2016 року не проводять контроль стану шламонакопичувача, моніторинг ґрунтових вод та роботи з підсипки дамби глиною. Розриви артилерійських боєприпасів вивели з ладу трубопровід, через який здійснюється відкачка води. У разі руйнування дамби отруйні речовини, що зберігаються в шламонакопичувачі, можуть потрапити в річку Кривий Торець, яка впадає в Сіверський Донець, а той є одним із основних джерел питної води для Донбасу, крім цього будуть забруднені прилеглі ґрунти, що призведе до екологічної катастрофи і загибелі людей.
Як бачимо, війна приносить не тільки смерть солдатів та мирних жителів. Є багато інших проблем, над вирішенням яких доводиться працювати військовикам, зокрема Спільному центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін, Групі цивільно-військового співробітництва, ДСНС України, представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста, ОБСЄ, робітникам «Води Донбасу» та іншим.
Фіона Фрейзер (третя зліва), Голова Моніторингової місії ООН в Україні з прав людини розмовляє з українським офіцером СЦКК в районі Торецька.
Один із тих, хто займається такою роботою — Андрій Корнійчук — офіцер СЦКК з українського боку. Родом із Рівного, у родині не було жодного військового, тим паче моряка. У 2000-му Андрій закінчив Севастопольський військово-морський інститут. Потім служив на Донузлаві. Дружина Тетяна теж служить на флоті, є двоє дітей — хлопчик і дівчинка. Мав квартиру. У березні 2014 року після окупації Криму відразу виїхав звідти.
Українські офіцери офіцери СЦКК Олександр Клименко та Андрій Корнійчук
«Ми їхали в невідомість. Нині в Миколаєві продовжую службу. Винаймаю квартиру, але армія повністю компенсує мої витрати. 75 відсотків моїх товаришів по службі залишились. Вони хотіли тільки стабільності, щоб нічого не мінялося в їхньому житті. Так, їм підвищили зарплату. Але як бути з офіцерською честю? Кажуть, що залишились переважно кримчани. Це не зовсім так. Багато моїх друзів із Західної України теж там продовжують служити», — розповідає Андрій.
...Отже, кому потрібна війна? Жителі окупованих територій страждають так само, як і неокупованих. Тільки загарбники з РФ, для яких це чужа територія, можуть бездушно й жорстоко підтримувати вогнище війни на сході України.
Фото автора.
