За створенням Національного заповідника «Хортиця», виданням таких книг, як «Збройні сили України першої половини XVІІІ ст.» (1970) Олени Апанович і «Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії і України» (1971) Раїси Іванченко, цілком справедливо вбачали вплив Ярослава Калакури. Кандидат історичних наук, він глибоко знав гострі проблеми минулого України.
Зрозуміло, що у часи боротьби з українським буржуазним націоналізмом Ярослав Калакура перебував під недремним оком спецслужб.
Однак він не відступився, поринув у наукову працю, захистив докторську дисертацію, зайнявся навчально-організаційними справами в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, де піднявся до проректора з навчальної роботи, директора Інституту суспільних наук.
По-справжньому розкрився талант дослідника в умовах незалежності України, коли кожен науковець має можливості чесно й глибоко вивчати минуле рідного народу. І тут треба зазначити, що почесний професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ярослав Степанович Калакура цим унікальним шансом скористався сповна. Свідчення цього — численні напрацювання на джерельну тематику, його особлива увага до історіографії, яку він досліджує з часів Русі. А створений протягом багаторічних роздумів науково-методичний посібник «Методологія історіографічного дослідження» є своєрідним компасом для молодих учених, які розпочинають опрацьовувати наукову тему.
Зрештою, таким же орієнтиром у науковому морі служить для студентства і всіх зацікавлених кожна українознавча праця Ярослава Калакури, якому 24 вересня виповнюється 80 років. З роси і води, Ярославе Степановичу!
Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичних наук.
