Волонтер Корпусу миру Дейн Стівс реалізує у містечку Бар на Вінниччині проект роздільного збирання побутових відходів. До нього у місті не робили цього. Щойно організував справу, з’явилися конкуренти. Де ще в регіоні сортують сміття?
Ігор Халабуда (ліворуч) за час спілкування з гостем удосконалив свою англійську.
«Це так легко — викинути пластикову пляшку у контейнер!» — ці слова 25-річний Дейн Стівс обрав девізом проекту.
— Багато пластику — це чудово! — каже він. — Якщо пластик — у контейнері.
Звідки він взявся у райцентрі Бар, цей «містер чистоти»? Так дехто називає американця у маленькому містечку. Для чого йому за тисячі кілометрів від рідного дому витрачати час на збирання пластику у чужій країні? Невже до нього ніхто цього не робив?
Коли Дейн приїхав у Бар, звернув увагу на пляшки, пакети, папір на вулицях. Така ситуація підштовхнула його до написання проекту з очищення міста від пластику і паперу. Каже, якби не Роман, сам би не впорався. Роман Мочарний, який трохи старший за гостя, очолює ГО «Фонд громади «Барі». Він активна і добре знана у місті людина.
Українською знав п’ять слів
В Україну Дейн прибув уперше. Його штат Орегон розташований на північному заході США, там, де води Тихого океану. Найбільш віддалений і водночас найбільш зелений — його територія наполовину вкрита лісами. Дейн закінчив університет, отримав диплом бакалавра, за фахом економіст, — і подався у волонтери.
Хоч як це не дивно, українська мова далася заокеанському гостю нескладно. Спочатку він знав тільки п’ять-шість слів: «дякую» «прошу», «добрий день», «хочу їсти». Перші три місяці волонтерів навчають літературної мови на курсах. Проживати мають в українських родинах. Дейна розмістили в селі у хаті одинокої бабусі.
— Це була найкраща школа, — із захопленням згадує співрозмовник. — Не тільки я багато чого дізнався, а й бабця вивчила англійські словечка. Засвоїти нові слова допомагали сусіди. У вас багато гарних людей, які готові допомагати.
Дейн надзвичайно позитивний хлопець. Чорне кучеряве волосся, невеликі вусики — його можна сприйняти за типового українця. Після року перебування у нашій державі хлопець розмовляє українською без акценту.
— Дейн — невибаглива, скромна людина, — говорить про американця Роман Мочарний. — Не нарікає на погані дороги чи не дуже комфортний транспорт тощо. Більше звертає увагу на позитив. Йому подобається доброзичливість українців. Наприклад, на ринку з ним завжди охоче спілкуються бабусі-торговки. Він там надовго зависає. Молодь запрошує у нічний клуб. Грає у теніс. Їжу здебільшого готує самостійно.
— До себе не запрошую, вибачайте, — каже Дейн. — Бо у мене дома безлад. Які страви смакують? О! Звичайно ж, борщ і вареники. Я вмію готувати.
Під час сортування пляшок вчать мову або слухають музику
Перший контейнер Роман Мочарний придбав за власні кошти. Заплатив 2,5 тисячі гривень. Його встановили біля ринку. Після того як проект Дейна схвалили у Корпусі миру, на виділені гроші купили ще два контейнери. Самотужки фарбували. Дейн показує руки, де на пальцях біля нігтів ніяк не вдається вимити фарбу. Коли у місті дізналися про добру справу, у Дейна й Романа з’явилися добровільні помічники. Хлопці безплатно допомогли зварити з металу ще два контейнери. Вони стоять біля шкіл, а невдовзі ще один буде на автовокзалі. У школах райцентру поставили ще картонні коробки для паперу.
— Я хвилювався, що результату не буде, — каже Дейн. — Але помилився. Контейнери заповнюються. У місті стає чистіше. Важливо, щоб люди не смітили. Такою є мета проекту.
Міськрада надала волонтерам приміщення у тимчасове користування, де вони складають зібраний пластик. Там пляшки сортують за кольором. Кажуть, одноколірні продаються краще і платять за них більше. Домовилися про оренду преса. Готові блоки продаватимуть підприємствам з переробки пластику. Під час роботи відбуваються експромт-уроки з вивчення мови. Роман Мочарний і ще один активіст — Ігор Халабуда — спілкуються з Дейном англійською, а він дізнається нові українські слова.
Яким же було здивування волонтерів, коли вони побачили у місті чужий контейнер. Згодом з’ясували, що такою само справою вирішив займатися один з місцевих підприємців. Дейн тільки радіє з того. Каже, їм конкуренції нічого боятися, бо у них проект соціальний. Великих грошей не зароблять. Головне — у місті стане чистіше.
Тепер у Барі десять контейнерів для пластику — п’ять встановили волонтери і стільки само підприємець. Можливо, з часом вони з’являться біля кожної багатоповерхівки — або бізнес розширить справу, або міська влада долучиться до започаткованого проекту.
У притулку для собак будуть вольєри-готелі
Американець долучився до ще одного проекту — створення готелю для собак. Щоправда, декілька разів наголошував, що це не його особиста справа, а спільна.
— Дейн не з тих, хто приписує собі чужі заслуги, — зазначає Роман Мочарний. — Створення готелю — це ініціатива міськради і місцевих волонтерів. Коли у людини, в якої є собака, виникає необхідність виїхати на деякий час з міста, постає проблема догляду за твариною. Готель виручатиме в такій ситуації.
Поки що створили притулок. Відремонтували занедбане приміщення ферми за містом. Обладнали вольєри. Ветеринари стерилізують собак.
Де ще сортують відходи?
В обласному центрі уже декілька років поспіль відходи сортують на окремі фракції: для цього міська влада закупила спеціальні контейнери. Однак у більшості райцентрів краю роздільним збиранням сміття не займаються ні комунальники, ні бізнес. Винятком є райцентр Іллінці. Там з осені 2016-го сортують і пресують відходи з пластику. Кошти на придбання преса та 30 контейнерів виділили з міського бюджету. Пластикові блоки комунальники продають спеціалізованим підприємствам, а виручені гроші надходять у міський бюджет. Держадміністрація Іллінців встановила кілька контейнерів для роздільного збирання сміття також у навколишніх селах. Планують спорудити сміттєпереробне підприємство.
Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.
Вінницька область.
КОМЕНТАР
Не треба сподіватися на владу
Керівник ГО «Фонд громади «Барі» Роман МОЧАРНИЙ (на знімку):
— Приклад волонтера з Америки засвідчує, що зовсім не обов’язково чекати, поки влада займеться проблемою роздільного збирання побутових відходів. Можна цю справу розпочинати самотужки активістам. Якщо подати проект на грант, тоді з’являться кошти на її розширення. Це краще, аніж висловлювати невдоволення і нічого не робити. Ми теж мало вірили, що нам щось вдасться. Але крига скресла. Долучилися підприємці. Сподіваюся, що так само зробить влада і забезпечить жителів багатоповерхових будинків та приватного сектору контейнерами.
