Як вдалося вінничанці вирощувати в саду теплолюбиві, екзотичні дерева і кущі, що не ростуть у її краях. Садівницю-любителя переконували, що марно час витрачає, а вона все одно добилася свого.
Нині в саду дозрів інжир.
Фото Миколи МУКОВОЗА.
Що росте в її саду
Маракуя, або плоди пристрасті, азіміна, що є «родичем» банана, гранат, ківі, хурма, інжир, мигдаль, папайя, годжі, жимолость, зизифус, актинідія — загалом 14 видів кущів і дерев росте на присадибній ділянці Марії Жук із райцентру Ямпіль на Вінниччині. Щоб їх вирощувати, треба знати два секрети. Які саме?..
Марія Жук не агроном і не біолог, взагалі не має вищої освіти. Каже, вона з чорноробочих. До виходу на пенсію її руки знали різну фізичну працю. Починала не з екзотичних дерев. Першим її заняттям стали кури. Не прості, а породисті. Розвела їх, коли повернулася додому доглядати хвору матір. До того пані Марія проживала з дітьми і чоловіком у Чернігові. Після курей свиней розвела. Теж незвичні. Таких в Ямполі на той час не мав ніхто. Дерева з’явилися пізніше.
Спочатку були свині, тепер — дерева
— Знаєте, як наді мною попервах насміхалися, — продовжує співрозмовниця. — У селі залишилася дідова хата. То я її продала, а на виручені гроші купила пару поросят і цілий табун курей, гусей, цесарок, качок. Після цього сусіди поза спиною стали говорити: «Ото хазяйка! Продала хату — купила поросят...».
Свині були в’єтнамські, маленькі, з чорними смужками на спинах. В Ямполі на той час уперше з’явилися такі. Подивитися на диковинку приходили близькі й далекі сусіди. Якось прочитала в газеті, що в Коломиї вирощують курей такої породи, про яку не чула, і таких не було в них в Ямполі. Сіла на поїзд — поїхала. Бо цікаво мати новеньке. Привезла курчат. Завела стільки живності — тісно на подвір’ї стало. Від їх продажу з’явилася копійка.
Купила корову. Доглядала, поки мала сили. А тоді враз розпрощалася з меканням, кукуріканням, кудкудаканням. Але без діла не залишилася. Захотілося нової екзотики. «Мені постійно хочеться чогось нового! — усміхається жінка. — У діда Танасія вдалася. Він теж любив, щоб на городі росло щось таке, чого немає в інших...»
Банани не прижилися, зате укоренилися їхні «родичі»
— Скрізь пишуть, що теплолюбні дерева в наших краях не плодоносять, — розповідає пані Марія. — А якщо спробувати! Бо я ж хочу! Найперше випробувала банани. Не прижилися. Руки не опустила. Спробувала «родичів»: банановим деревом називають азіміну. Вдалося! За рік будуть перші плоди. Читала, що з їх допомогою виводять з організму шкідливі речовини. Стверджують, що кишківник омолоджується. І маски для обличчя роблять.
У ці дні на деревах у саду пані Марії можна побачити, як хитаються на вітрі плоди граната та інжиру. Інжир плодоносить уже п’ятий рік. Чотири дерева дають урожай, на п’ятому він з’явиться наступного року. Нині вперше отримала два урожаї. Інжир росте трьох видів: на одному плоди світлого кольору, на іншому — синього. Невеликих розмірів. Ще на одному великі, на всю долоню.
— Якщо вміло утеплити, то навіть зелені плоди перезимують, а навесні продовжать достигати, — каже пані Марія. — Їсти можна тільки спілі. Інакше це отрута. Вони виділяють біле молочко, яке має багато шкідливих речовин.
Я ним бородавку видалила. Була в мене на шиї. Два чи три рази помастила молочком інжиру — відпала.
«Ви не бачили, як цвіте гранат?»
— Червоні квіти маку гарні, а цвіт гранатового дерева дуже схожий на них, — продовжує пані Марія. — Маки розкривають пелюстки, у гранатах, навпаки, вони тримаються купи, тобто закриті. І розміром ще більші, ніж у маків.
Нинішнього року гранати цвіли дуже пишно.
В екзотичному саду пані Марії три гранатові дерева. Плоди збиратиме пізньої осені. Так само, як і хурму. «Жовті помідори» — кажуть на хурму її внуки. Смакує їм особливо. Найкраще вродив інжир. Порадував урожаєм, як і в попередні роки. Мигдаль не дуже потішив, зате торік дерево дало гарний урожай. «На жимолость гріх скаржитися, — зазначає співрозмовниця. — Добре вродила».
Зібрала також плоди маракуї. Каже, зовсім маленькі ягоди, немає що їсти. Але запах!.. Сильний і приємний. Покладеш висушену в чай — чути на всю кімнату. «Пишуть, що це плоди пристрасті, — усміхається жінка. — Мають лікувальні властивості для органів травлення».
Від цитрусових відмовилася
Від цитрусових садівниця відмовилася, бо дуже схильні до хвороб. А вона не використовує жодних хімічних засобів. Залишилося одне дерево лимона, але, мабуть, його позбудеться. Хвороби доїдають.
— Навіть не читаю про те, як боротися хімічними засобами з хворобами моїх дерев, — каже пані Марія. — Якщо дерево має вижити, добре, а ні — то ні, така його доля. Не витрачаю кошти на препарати. Усі плоди екологічно чисті. Вирощую їх для себе, для дітей, їх у мене двоє, старша донька і молодший син. Дякувати Богові, маємо четверо внуків, по двоє в кожного з дітей. Плоди сушу в сушарці, окремі перед тим збиваю у блендері, потім обгортаю у харчовий папір і так зберігаю взимку. Чаї в нас узимку найрізноманітніші.
Плоди з... балкона
— Є люди, які хотіли б вирощувати деякі з екзотів, але не мають землі, — каже Марія Жук. — Таким раджу використовувати умови міської квартири. Адже лимони ростуть у приміщенні. Чи хто пробував інжир, не знаю. А він так само порадує вас плодами. У теплу пору виставляйте на балкон, в холодну — заносьте в кімнату. Особливого догляду не потребує, зате користі багато.
Саджанці пані Марія не продає. Каже, дарувала декільком землякам. Але в них вони не прижилися. Щоб не ображалися, радить купувати в садівничих центрах або через Інтернет. За її словами, весь секрет вирощування теплолюбних дерев у тому, щоб гарно вкутати на зиму. Вона робить це по-своєму. Не дає можливості більшості дерев виростати великими. Пригинає стовбур до землі. Якщо зламається, так і бути, залишаються молоді пагони, які теж дають урожай. Усе перевіряє на власному досвіді. Поради порадами, а істина в тому, який отримаєш результат.
— Велике бажання і вміння тепло «одягнути» дерево чи кущ на зиму, — ось мої секрети вирощування екзотів. — Експериментую навіть тоді, коли пишуть, що це марна справа.
Вінницька область.
