«Росію врятує тільки її ліквідація», «Я живу в такій страшній країні, що, якби на неї впала атомна бомба й убила нас усіх, але знищила й лад, це був би бажаний вихід…» Ці слова про країну-ізгоя правозахисниці Валерії Новодворської дедалі частіше повторюють самі росіяни на запитання: «Як зупинити війну?». Повторюють, сподіваючись на прощення. Спокута гріха братовбивчої війни. Гріха країни, де вірять, що мироточить «ікона путіна», де любов підмінили ненавистю. А за правду вбивають! Але її не бояться говорити сміливі росіяни.
Євген САВИЦЬКИЙ (Томськ, будівельник):
— Росія не хоче розставатися із совковою спадщиною. Коли повернули радянський гімн, я зрозумів: знову на ті самі граблі наступаємо, не можуть росіяни по-іншому. Більшість жителів Росії не відчули, не роздивилися агресії проти України, обману. Адже па-м’яті в них менше, ніж у риби. Я всім казав: «На краденому щастя не побудуєш», але їм, видно, невтямки. А оскільки росіяни самі себе поламати не можуть, отже, будуть заважати жити іншим.
Це вже факт.
Ви просто не уявляєте, яка потужна обробка телевізором була в 2014 році! Коли із 21 новини — 20 про Україну та Захід, про те, як там усе погано, як усе розвалюється і як усі замерзнуть. Одразу стає ясно, що тобі виносять мозок. Більшість колег звихнулися й реально чекають, коли це станеться. З родичами практично перестав спілкуватися, їм теж виявилося мало своєї земельки. Росія до анексії й опісля — дві різні країни.
Нині діалоги серед росіян прості: про бази НАТО, утиск росіян, кров українських дітей, про те, що Росія — велика країна з особливою місією «русского мира». Але світ уже знає, що ця місія несе руйнування. Я подивився документальний фільм під назвою, здається, «Чий Крим». І зрозумів, чому радянське керівництво зробило його українським. Нині про це не говорять (але, гадаю, найближчим часом обов’язково згадають). Я більш раціональний, тому мені було вигідно і зручно, що він — український. Важко повірити, що покаяння росіян за війну, за сльози матерів, за зруйновані будинки можливе, для цього повинно бути щось спільне, мета, нехай навіть в економіці нічого цього найближчим часом не передбачається. Але, на жаль, Росія ще більше грузне у своїх злочинах. Адже по суті Росія обдурила і кримчан, і «днр-лнр», обіцяючи поліпшити життя. Більше того, вона, швидше, втратила Крим, ніж придбала. Я не можу пояснити обмеженість і ущербність думок багатьох росіян. Є невелика надія на молодь. Але ж яблуко від яблуні недалеко падає. Та й ще, думаю, багато хто просто замикається в собі. Це дуже велика проблема — перестати самовиражатися.
Українці зовсім інші. Я це зрозумів, коли довідався, що останній ваш бій проти радянської влади і за незалежність був у шістдесятому. Безстрашні, готові відстоювати свої погляди люди, за махрового совку, коли все було просякнуто страхом і таборами... Росіяни покірніші...
І країна, в якій я живу, розв’язала війну проти вас. Як страшно це звучить — розв’язала для того, щоб вас покарати за прагнення свободи. Це і є найбільше горе і сльози для мене.
Українці, будьте розсудливі, не вибачайте вбивць своїх громадян, росіян це тільки надихає на нові злочини. Усім серцем бажаю, щоб ви вистояли й перемогли. І у вас було сильне громадянське суспільство, яке здатне тримати владу у вузді, а не навпаки.
Герман ОБУХОВ (Санкт-Петербург, засновник і координатор Антипутінської коаліції, співголова Товариства російських політв’язнів):
— ФАЛЬШИВІ ОБРІЇ
Нас усіх годували в Радянському Союзі, і доволі довго, однією «локшиною»: ми йдемо до комунізму. Потім з’ясувалося, що ми йшли зовсім у протилежному напрямку. На цей рахунок було чимало анекдотів і один із них найпоказовіший: «Вірменське радіо запитують: от ми йдемо до комунізму, а жерти немає чого. На що там і відповідають: хто ж у дорозі їсть? От коли прийдемо, тоді й нажретеся!». «Локшина» була однакова, що в Ленінграді, що в Києві або в Хабаровську. Єдині нації, що зберегли імунітет до радянської пропаганди, виявилися в Прибалтиці. Саме ці країни й покинули перші СРСР, коли він почав розвалюватися.
Після 1991 року процеси розкрадання країни й пограбування населення олігархами й вищими чинами КДБ ішли теж приблизно однаково у всіх колишніх республіках СРСР. До весни 2014 року Україна мало чим відрізнялася від Росії й Білорусі стосовно свого внутрішнього світоустрою, однак Майдан, анексія Криму й війна на сході України різко змінили політичний ландшафт.
Сьогодні ніхто не хоче навіть заїкатися про те, що ці дві нації — російська й українська — братні народи. Братні народи не воюють один з одним. Агресія Росії проти України розділила й російське суспільство, однак аж ніяк не на рівні частини. Абсолютна більшість під впливом російської пропаганди вважає, що до влади в Україні прийшли «бандерівці» і мало не «фашисти», хоча всі ознаки неофашизму ми бачимо в Росії, але ніяк не в Україні.
Головний ворог, як і у справжніх російських патріотів, так і в українців, один — злочинний режим Путіна. Найбільше зло, яке посіяно цим режимом, — війна Росії з Україною. Вкрадений Крим і понад десять тисяч загиблих у цій війні не можуть бути пробачені. Крим все одно повернеться в Україну, але жертв бомбувань і обстрілів не воскресити. Кремлю доведеться колись нести цілковиту й беззастережну відповідальність за всі злочини. Точно так само, як Німеччина виплачувала протягом довгих років компенсації єврейському народу за голокост.
Прийти до миру сьогодні непросто — впродовж трьох років російська пропаганда втовкмачувала жителям Донбасу і Криму думку про жорстокість і підступництво не тільки керівництва України, а й більшої частини українського суспільства. Чи зможуть люди, що проживають на цих територіях, повернутися в лоно незалежної України, якщо їм намалювали все ті ж фальшиві обрії? Це проблема не тільки влади України й не тільки Росії, а й усього світового співтовариства, як це мало місце після Другої світової війни. Хоч би як війну на сході України називали — гібридною, повстанською або «визвольною», суті це не міняє. Терористичні угруповання в Донбасі разом із російськими регулярними військами ведуть війну проти суверенної України на її території. Це визнано всім світом. Отже, весь цивілізований світ повинен покласти край цій війні.
На боці України воюють чимало добровольців з Росії, які кинули виклик злочинній владі Кремля. Справедливість не може бути половинчаста, як не може бути риба першої і другої свіжості. Анексія Криму й війна на Донбасі — це помста Кремля й особисто Путіна за Майдан і втечу Януковича. Влада в Росії хотіла показати насамперед своєму народу — так не можна поводитися з легітимно обраним президентом. Проковтни вона цю революцію — у самій Росії, боронь Боже, станеться те саме, якщо не гірше. Але революції перманентні, не можна за один день чи за один місяць змінити все в країні. Система й олігархи залишилися, а це означає, що народ має довести справу революції до логічного фіналу. Цей фінал очевидний — народовладдя й утвердження демократичних інститутів. Необов’язково виходити на площі й палити покришки, досить обрати чесних і розумних людей в уряд.
Завдання складне, але досяжне.
Олександр КИРЖАЦЬКИЙ (з Уфи, інженер зв’язку, батько трьох дітей):
— Я нащадок козаків, які завжди стояли на захисті інтересів людини та її цінностей. Мої предки в XVII столітті прибули на територію сучасної Росії із земель Речі Посполитої. Напевно, тому на генетичному рівні вважаю себе частиною українського народу.
Підтримую Україну та її народ душею й серцем. Народ, що вміє боротися за своє право жити на землі вільним.
Я категорично проти війни. Бо знаю, що цю війну розв’язав Путін. Як у Грузії, Абхазії, Сирії, захищаючи свої інтереси й злочинну владу. Я проти того, щоб страждали люди й руйнувалися території. Путін каже, що несе «русский мир». Але вже весь світ переконався, що Путін несе розруху, знищує Донбас і нічого не будує. Днями я з дітьми намалював плакат «Зупиніть Путіна/Stop Putin», «Зупиніть війну/Stop War». А ще ми разом дивилися проект українських дітей — відеоролик про мир: маленькі українці співали... «і чути молитви мами про мир на своїй землі... і діти стали дорослі, до нас увірвалась війна... чи є та причина, заради якої не стане у мами дитя...
нам потрібно мирне небо, синє-синє, світле-світле...». Я не люблю вичавлювати сльози, але звернення українських дітей запало мені в душу.
Українцям хочу побажати швидше очиститися від цієї кремлівської погані й кривавих «братніх» обіймів — «русского мира».
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал.Олексія КУСТОВСЬКОГО.
