На Луганщині лемки були переселені у дванадцять районів області, але найбільше їх оселилося в Новоайдарському та Лутугинському районах.

Ось такі вони, представниці п’ятого покоління лемків Новоайдарщини.

Сьомий відкритий обласний етнофестиваль «Стежками Лемківщини» цього разу відбувався у Новоайдарі. Відтоді, як у 2005-му в селі Переможне Лутугинського району його провели вперше, він став щорічним і зазвичай збирав численних гостей, в тому числі і з західних областей України. На жаль, через відомі події на Донбасі фестиваль певний час не проводився і ось тепер врешті повернувся до життя. На ньому зібралися творчі колективи та солісти-виконавці лемківських пісень зі Сватівського, Новопсковського, Кремінського, Новоайдарського, Станично-Луганського районів Луганщини. Гостями етнофестивалю стала делегація із Закарпатської області, яку очолив голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Василь Мулеса, та жіночий квартет «Дивоцвіт» із Львівської області під керівництвом Марти Бойко.
Учасники та гості згадали чергову річницю трагічних подій початку примусового виселення українців з етнічних земель. На жаль, тих, перших лемків, які у зв’язку з проведенням операції «Вісла» залишили свої домівки у Польщі і приїхали на схід України, вже давно немає. Навіть їхніх дітей, тобто представників другого покоління, тут, на Новоайдарщині, вже залишилось декілька десятків.
За радянських часів трагедія лемків замовчувалась, отже, мало хто знав, що у 1944 році між урядами УРСР та Польської Республіки було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це було перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польській Республіці. За прийнятою угодою переселення мало бути добровільним. Але так не сталося, бо воно проводилося примусово, а подекуди навіть із застосуванням військової сили.
На Луганщині лемки були переселені у дванадцять районів області, але найбільше їх оселилося в Новоайдарському та Лутугинському районах. До нового місця вони добирались цілий місяць і прибули в липні 1944 року. Дорогою горювали і обливалися сльозами, бо їхали в невідомість, в нікуди, і як складеться їхнє подальше життя, не знали. 
Місцеве населення сприйняло прибульців насторожено. Загалом селяни жили тоді бідно, а післявоєнна розруха ще більше ускладнила їхнє життя. І ось тут з’явилися люди, які й у повсякденні мали досить нарядний вигляд, бо носили яскраві костюми з дорогих тканин і навіть у будні чіпляли прикраси. Здавалося, саме життя було для них суцільним святом. Хоча яке там свято!.. Як і всі інші, вони бідували, а, крім того, страждали морально, бо дуже важко звикали і вростали в усталену місцеву культуру та традиції. Лемки були іншими майже в усьому — у мові, одязі, побуті. Вони, зокрема, були дуже віруючими, а приїхали в країну атеїзму, де при нагоді забирали і знищували ікони. Отже, образи, які вони привезли з собою, спочатку доводилося ховати від людського ока. Можливо, саме через це до нашого часу дожило досить мало таких реліквій.
— Трагедія лемків — це трагедія всієї України, — вважає гість заходу голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Василь Мулеса. — Відомо, що коли в результаті операції «Вісла» їх розселили по всій Луганській області, то вони себе тут знайшли. Правду кажучи, їх тут кинули помирати, вимирати, а вони взяли в руки сокири та почали будувати хати, народжувати дітей, співати пісень, вживатися і створювати свої лемківські села. І наперекір тим зайдам, які хотіли їх знищити, стали тут самодостатньою субетнічною громадою в українській національній культурі. Доповнили віночок української національної культури і прикрасили його.
Василь Мулеса вперше брав участь у фестивалі, який проводиться на Луганщині вже всьоме, як голова Всеукраїнського товариства лемків і секретар Світової федерації лемків. Каже, що Луганщина вразила його своєю гостинністю і вірністю традиціям лемків. На фестивалі всі охочі мали змогу долучитися до багатого культурного, фольклорного та мистецького надбання лемків, зокрема, оглянути експонати виставки декоративно-ужиткового мистецтва лемківської культури. Справила враження урочиста хода учасників заходу з українським прапором завдовжки 100 метрів, висаджені дерева миру і, звичайно ж, традиційне запалення лемківської ватри.

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.

Луганська область.

 

КОМЕНТАР

Заступник начальника управління культури, національностей та релігій Луганської ОДА-ВЦА Олександр КОЗЕНКО:

— Зміни, що відбулись на Луганщині після подій в 2014-му, проведення АТО і трансформації в суспільному житті торкнулись буття і наших національних товариств.

Василь Мулеса та Олександр Козенко.

За нашими даними, на які ми посилаємось, коли говоримо про національний склад населення області, в довоєнні роки на території області проживало 123 національності і народності. Поки що цей показник залишається незмінним. За роки незалежності України вони утворили 40 громадських структур, які входили в Асамблею народів Луганщини — досить потужну, авторитетну і впливову структуру.
Після відомих подій на території, підконтрольній українській владі, присутні сім громад національної культури — німці, вірмени, поляки, роми, євреї (вони мають три організації). На жаль, більшість залишилась на непідконтрольній частині області, а ці сім осередків є нашими учасниками культурного життя. Працюючи в нових умовах, ми ставимо завдання забезпечити ту саму толерантну атмосферу, участь цих національно-культурних формувань у наших заходах, програмах, які стосуються розвитку мови, культурних надбань і загалом культурних традицій цих національностей.
Для того щоб поновити діяльність цих національно-культурних товариств, наприкінці 2015 року була прийнята регіональна програма підтримки української мови, культури, української національної свідомості громадян України на підконтрольній українській владі території області. Це заходи різного плану. Зокрема, спрямовані на підтримку мовних традицій (Міжнародний день рідної мови), заходи, які націлені на участь національно-культурних аматорських самодіяльних колективів тощо. Поновлений сьомий відкритий фестиваль «Стежками Лемківщини» — один із сегментів такої діяльності. Наша мета — активізувати ту роботу, яку ми проводили у минулі роки. Якщо говорити про лемківське об’єднання «Ватра», то ми продовжуємо вивчати історію цієї субетнічної громади і прагнемо активізувати поширення її традицій. Фестиваль «Стежками Лемківщини» є тому пряме підтвердження.