Три величних свята — Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва та День захисника України — відзначають в один день, 14 жовтня, не випадково. У них наш народ, як основу свого буття, закарбував високу духовність і віру, лицарський моральний кодекс, героїку від часів князя Святослава Хороброго, чи ще й давніших, до козаків-запорожців, отаманів Холодного Яру, воїнів УПА і бійців, котрі вже три довгих роки обстоюють територіальну цілісність України, її свободу і незалежність. «Кіборги», захисники ДАПу, Дебальцевого, визволителі Маріуполя, Слов’янська, Краматорська, що вже стали легендами, символами незламності й нескореності українського народу, продовжили традиції славного козацького лицарства. Це про січовиків, гетьманців, мазепинців Іван Котляревський писав: «Любов к Отчизні де героїнь, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат».
З експозицією знайомить Тетяна Бичко.
В експозиції — унікальні ікони.
Чільне місце на виставці посідає робота заслуженого художника України Леоніда Шматька.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
Тим, хто горів і горить «любов’ю к Очизні» присвячено виставку «Щоб зберегти на всі віки скарби козацької доби!», яка вчора відкрилася у Музеї історії Києва. На ній представлено відреставровані музейні предмети доби Запорозької Січі й Гетьманщини, серед них і світові шедеври, як-от Євангеліє останнього кошового отамана Петра Калнишевського, повернуте до життя завдяки кропіткій праці наукових співробітників та художників-реставраторів Національного науково-дослідного реставраційного центру України.
Генеральний директор центру, заслужений працівник культури України Світлана Стрєльнікова, зазначає, що експозиція, в якій представлено понад 140 артефактів: документи, зброя, предмети побуту українських козаків, давні мапи, хоругви, живопис, стародруки, що мають сакральне значення, — об’єднує поетику воїнської доблесті й релігійної благодаті. Центральне місце на виставці посідають ікони Пресвятої Богородиці, яку запорожці вважали своєю покровителькою (з Січі культ Матері Божої поширився на всю Україну, він і нині побутує в релігійному житті українців), святої Варвари, Георгія Змієборця, Архангела Михаїла, поєднані українською іконописною традицією. На іконах образи святих світлі й величні, в них радість буття і глибина віри.
— Січовики так щиро вірили в силу Матінки Божої, в її покровительство, так урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть воно набуло козацького змісту й отримало другу назву — Козацька Покрова, — каже Світлана Стрєльнікова.
В експозиції представлено унікальну ікону Пресвятої Богородиці XVII ст. з фондів Національного художнього музею. На ній іконописець майстерно зумів передати оте сакральне єднання Небесної Володарки і козацького народу. Мати Божа, велична і всесильна, розгортає свій покров над своїми дітьми. Під її захистом українська церква — священнослужителі у святкових строях шанобливо схиляють голови, за ними козаки з оселедцями на бритих головах, жінки. Усі стоять на колінах, випрошуючи добра для усього люду й для своєї держави.
Привертає увагу й ікона Богородиці пензля академіка імператорської Санкт-Петербурзької академії мистецтв, майстра портрета, іконописця й мінітюариста Володимира Боровиковського, нащадка козацької старшини Боровиків з Миргородщини. Серед творів художника миргородського періоду вирізняються дві ікони — «Христос» (1784) і «Богоматір» (1787), які вражають манерою письма. У них художник поєднав усталені малярські традиції українського іконопису XVIII ст. із власним розумінням форми та оригінальним рішенням колориту. Під час подорожі до Криму Катерина II побачила роботи Боровиковського й захотіла, щоб такий талант прикрашав її імператорську корону. Попри те, що художник жив і творив у холодній похмурій царській столиці, в його роботах, зокрема і в образі Богородиці, що експонується на виставці (теж з фондів Національного художнього музею), відображена й українська ментальність, і ліричність, і душевність, притаманні українцям.
Заступник генерального директора Національного науково-дослідного реставраційного центру України з науково-реставраційної роботи Тетяна Бичко звертає увагу на двобічну ікону — козацьку корогву на оленячих рогах.
— Це єдиний зразок ікони-корогви, виконаний у стилі козацького бароко, полотно якої кріпиться до гіллястих рогів благородної тварини, — каже Тетяна Анатоліївна. — Коли ікона із зображенням святого Євстафія, це XVIII ст., потрапила в реставраційний центр, вона була у дуже поганому стані: краї полотна обірвані, фарба в деяких місцях пошкоджена. Завдяки таланту й майстерності Анатолія Безкровного, Ірини Сапєгіної, реставраторів вищої кваліфікаційної категорії, їхнього колеги Михайла Білошицького образу повернуто його красу.
Чимало зусиль докладено реставраторами для того, щоб повернути до життя ікону-складень Архангела Михаїла, очільника небесного воїнства, котрий теж завжди шанувався українцями і зараз, без сумніву, допомагає бійцям на східному фронті бити ворога. Ця ікона, писана на дереві, складалася з окремих планок, малюнок вкривав шар потемнілого лаку й кіптяви. Нині образ вражає яскравими кольорами, як і «Юрій Змієборець із житієм», намальований на Волині ще у 1630 році.
Тему сакрального єднання з Всевишнім і Матінкою Божою та козацьким народом продовжує ще один унікальний експонат — коштовне Євангеліє Петра Калнишевського, котре зберігається в Державному історико-культурному заповіднику «Посулля», на батьківщині останнього отамана Запорозької Січі Калнишевського, котрого за любов до Батьківщини Катерина II, розгромивши першу в Європі демократичну християнську республіку, відправила на Соловки, де в казематі йому судилося провести чверть століття, не втративши при цьому ні розуму, ні гідності, ні віри в Бога.
Петро Калнишевський, котрий пішов на Січ в юнацькі роки, завжди опікувався церквою. Власним коштом у рідному селі Пустовійтівці та в Ромнах на Сумщині спорудив три храми, зводив церкви в інших селах і містечках. Для своєї батьківщини благодійник не шкодував грошей — за 600 карбованців він замовив та передав місцевій церкві коштовну книгу — Євангеліє, котре нині є світовим шедевром. Київський майстер-золотар використав для книги пуд срібла, загальна вага стародруку — 13 кілограмів 460 грамів.
На лицьовому боці окладу в чотирьох кутах розміщено чотири великі медальйони з традиційними зображеннями євангелістів. Між ними, відповідно згори та знизу, ліворуч та праворуч по центру — ще чотири малі медальйони, в яких зображено різних святих. Посередині окладу розміщено розп’яття, яке встановлено на тлі міського пейзажу, обабіч нього — фігури Богородиці та Іоанна Хрестителя. Між центральною композицією та медальйонами — оригінальний рослинний орнамент (численні розетки, пагінці рослин, стебла трави). Густим плетивом лози покрито корінець книги. Всередині книги, на одному з розворотів, у нижній частині сторінки, від руки зроблено напис «Петра Ивановича Калнишевскаго», який додатково підтверджує факт замовлення коштовного Євангелія запорозьким отаманом.
У 50-ті роки минулого століття, коли богоборці продовжували руйнувати церкви і грабувати їх, місцевий фінінспектор знайшов Євангеліє і передав до Роменського музею. Його директор «загубив» безцінний духовний твір у фондах, зберігши його для нащадків.
На виставці можна буде зустрітися і з самими гетьманами — тут виставлено портрети Богдана Хмельницького, Данила Апостола, Івана Скоропадського, Павла Полуботка, замученого Петром I у Петропавлівській фортеці, Івана Мазепи — ці та інші шедеври надійшли з Національного музею історії, Чернігівського обласного історичного музею імені В. Тарновського, Національного заповідника «Хортиця», Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Втім, розглядаючи чудові парсуни, слід пам’ятати, що портрет блискучого дипломата і полководця Івана Мазепи пензля невідомого художника XVIII ст. намальовано з уяви. Після повстання Мазепи проти деспота-царя, який збудував на козацьких кістках розкішний Санкт-Петербург, Петро I наказав знищити усі зображення Мазепи, а його прихильників стратити. Втім, український дух і жагу народу до свободи царю знищити не вдалося, як не вдасться нікому.
