Сестри Світлана Лопатіна та Оксана Новікова (на знімку) приїхали з родинами до Львова з анексованого Криму 15 березня 2014 року на запрошення друзів, які тепло їх прийняли і підтримали спочатку. Хоча запрошували партнери з різних куточків України, але обрали Львів, який був найдалі від того, що відбувалося в Криму. Розпочали з громадської діяльності, а потім вирішили започаткувати власну справу, зрозуміли, що хочеться закласти якусь цеглинку, щось робити, щось мати. Світлана пішла вчитися бізнесу, підготувала власний проект. «Проект її не підтримали, але підтримала її я», — каже Оксана.

Спочатку в такий заклад ніхто не вірив, казали, що тут ніщо не працює, що це безперспективно. Але жінки побачили це світле приміщення, яке довго стояло порожнім. Старша сестра Оксана вдома займалася оптовим постачанням інгредієнтів для кондитерських та хлібобулочних виробництв.  Тому обрали дотичний вид бізнесу — відкрили домашню пекарню та кав’ярню «Кримська перепічка». Обрали для діяльності не центр міста, а Сихівський район, який називали спальним. Вирішили, що так не може бути, що треба його оживити, і почали працювати для цього. Логотип розробляв сестрам дизайнер, який приїхав із Криму. Оксана вважає його вдалим, який якнайкраще передає атмосферу і настрій.

Ось таку випічку можна скуштувати у «Кримській перепічці». 

Училися самі працювати з дріжджовим тістом, а потім залучали персонал. На початку було більше переселенців. Зараз кількість персоналу виросла, і одна з кримчанок, яка була пекарем, пішла у декретну відпустку, тож залучають місцевих дівчаток.
У меню є класичні кримські пиріжки і кондитерські рецептури, є європейські. «Ми вирішили, що суто львівських пляцків готувати не будемо. Бо тут і так багато їх випікають. Ми хотіли відрізнятися, що в нас є рецептури, які ми робимо так, як ми вміємо, знаємо», — каже Оксана. Тут є караїмські пиріжки з м’ясом, сиром, що їх печуть за старовинними рецептами, котрі знаходили в старих книжках. Є рецептури, відомі з дитинства. Це класичні кримські торти «Таврида», «Ай-Петрі». «Таврида» стала чимось на взірець «Київського торта» для Києва. Її роблять тільки в Криму і у Львові. Але у Криму зараз пішли шляхом здешевлення сировини. А тут роблять за класичною рецептурою, так, як раніше, —додають стовідсоткове вершкове масло, згущене молоко, горіхи.
Тут готують різноманітні смаколики. Особливо смачне дріжджове тісто. Жінки відкривають таємницю — наше тісто вистоюється цілу ніч. Печуть клакубіте (пиріжки з листкового тіста з м’ясною начинкою і картоплею), кримськотатарську пахлаву — медову пахлаву з горішками та багато іншого. Для усієї своєї випічки використовують продукти якнайкращі. Молочну продукцію закуповують у місцевих фермерів. Вершкове масло отримують із Черкаської області. Адже з інгредієнтами пані Оксана працювала багато років, тому знає, наскільки вони важливі. Технологічні інгредієнти, наприклад, шоколад, вершки, привозять із Італії. Знадобився попередній досвід, мають можливість вибрати найкращі інгредієнти за адекватну ціну.
Ще власники роблять усе, щоб відвідувачам у них було цікаво, щоб вони могли щось нове пізнати. До цього вони залучають своїх друзів і знайомих. Це люди з Техасу, які працювали колись волонтерами у Криму, проводять заняття з вивчення англійської мови. Ці уроки набирають щораз більше популярності, зростає кількість учнів. Запроваджують інші цікавинки. Цьогоріч навіть «Форум видавців», який відомий не тільки у Львові, проводив у «Кримській перепічці» дискусію на театральну тему. Адже неподалік від кав’ярні відкрився Львівський незалежний театр дому, де працюють разом із місцевими жителями переселенці, і актори, і аматори. Беруть участь у всіх місцевих фестивалях.
До «Кримської перепічки» львів’яни звикли, вони сюди приходять цілими родинами. Тут розуміють, що все починається з маленьких дітей, тому намагаються у таких громадських просторах, аби діти були ближче до батьків, вчити їх не бути байдужими.
Найбільшою проблемою для діяльності є кадри  — просто адекватні, як то кажуть, а не кваліфіковані, бо це дуже складно. Зараз люди ще більше поїхали до Польщі, і питання кадрів стоїть надзвичайно гостро. Сформували команду, але дівчина пішла в декрет. «Кадри, які достойні, відразу виїжджають, а ті, що не хочуть працювати. То вони не хочуть ніде», — кажуть підприємці. Але ця проблема не тільки цього закладу, а й усіх. З нею ми житимемо кілька років.
Ще тут працюють за таким принципом — головне, щоб ніхто не заважав. Бо на початках, коли тільки відкрили бізнес, почали приходити представники різних контролюючих служб. Але власниці повідомили відразу — ми не даємо хабарів. «Ми якраз і поїхали з Криму, тому що корумповані структури себе так вели і продовжували себе так вести». Було важко спершу у Львові, але згодом зрозуміли і дали їм спокій. «Правила гри повинні бути адекватні, чесні, прозорі, і тоді все буде», — переконані кримчанки. Вони впевнені, що лише завдяки тому ми зможемо змінити наш світ на краще, і працюють над тим. Їм це вдається, їх уже почали копіювати.
Потрапила у приміщення, коли надворі було холодно, і ішов дощ, і відразу ж з порога відчула цілком протилежну атмосферу. Тут було тепло і затишно, а власники розповідали, що вони виконують свою роботу з любов'ю та сонечком у душі. Переселенки закликають усіх робити так само.
Дуже сумують за Кримом. Але зараз немає того Криму. Тепер туди не їздять, бо не можуть дивитися, що там коїться. Болить. Тому спостерігають на відстані. Там упроваджують те, що планували, йде виживання тих, хто з чимось не згоден.

Надія ГЕРБОВКА.
Фото автора.

Львів.