Олексій Павленко (на знімку) в минулому успішний міністр Міністерства аграрної політики та продовольства України. Йому вдалося чимало зробити в реформі АПК, приватизації неконкурентоспроможних, неповоротких, збиткових, скорумпованих державних підприємств аграрної галузі. Не все встиглося, проте саме при ньому МінАПК дало серйозний поштовх для розвитку аграрного комплексу України, створило базу для успішного виходу українських експортерів на ринок ЄС та інших країн світу. Його міністерство забезпечило продовольчу безпеку держави в умовах перших років російської агресії. Аграрії були першими, хто нагодував, хто допоміг армії. У тому, що сьогодні українські сільгоспвиробники є чи не основним наповнювачем бюджету — велика заслуга Олексія Павленка. 

 


Наша розмова — про перспективи розвитку сільського господарства України на тлі передових аграрних країн світу.

— Олексію Михайловичу, ви думаєте, наше сільське господарство має конкурентний потенціал у світі?


— За оцінками тієї самої ООН, у 2024 році на землі мешкатиме 8 мільярдів людей, в 2038-му — 9 мільярдів, а 2056-му населення планети становитиме 10 мільярдів.


Уже зараз недоїдають 20% мешканців нашої планети. Але нові технології, економічне зростання традиційно відсталих регіонів дають надію, що проблему голоду все ж буде подолано в реальній перспективі. Тобто театр дій для вітчизняного АПК, за умови інноваційних підходів і сприяння держави, — серйозний.


Передові країни з потужним АПК для розвитку землеробства вже починають використовувати високі технології: дрони, супутники, GPS-зв’язок, навіть роботів. Це такі країни, як Австралія, Канада, Нова Зеландія, США, сільгоспвиробники ЄС. За новітніми високими технологіями рослини забезпечуються збалансованою кількістю вологи і міндобрив, що дає збільшення врожаю. ООН взагалі прогнозує, що через підвищення продуктивності виробництва врожаї зростуть на 80%, а сільгоспугіддя поширюватимуться на нові площі.


— То можна сказати, що для України, котра дедалі реальніше заходить у клуб найсерйозніших аграрних гравців світу, є перспектива, котра дасть поштовх розвитку держави в цілому і зростанню ВВП?


— У цьому сенсі перспективи України, а в нас на сільськогосподарські угіддя припадає 69,1% території, є обнадійливими. Україна володіє 30% всього світового чорнозему.

Тому в перспективі наше сільське господарство залишатиметься однією з основних складових української економіки. Ми тільки всерйоз заходимо у високі технології обробітку землі, що дає помітне підвищення продуктивності.


Сільське господарство є нішею України у світовій економіці, але нам потрібно швидко запроваджувати інновації та нові технології.


На нові рівні ми виходимо й стосовно садівництва, овочівництва, вирощення баштанних культур, винограду, ягід тощо.


Значні резерви має й українське тваринництво (особливо м’ясомолочне): скотарство, свинарство, вирощення курей, індиків, а надто водоплавних птахів. 


Дедалі більшого значення у виробництві м’яса набуває птахівництво — це одна з найдинамічніших галузей світового сільського господарства. Світове поголів’я птиці становить приблизно 120 мільярдів особин. Лідирують тут США та Західна Європа. Для України це дуже перспективний напрямок. Ми щороку збільшуємо показники з виробництва курятини, яка є експортним продуктом.


— Наскільки популяризував і прискорив розвиток АПК вихід українських аграріїв на нові ринки збуту в ЄС, на Близький Схід, в Африку, на ринки Індії та Китаю?


— Українське сільгоспвиробництво отримало величезний потенціал із відкриттям світових ринків для нашої продукції. Ми маємо високі можливості щодо виробництва молока. Ми є одним із ключових експортерів борошна і кращими у світі за виробництвом соняшникової олії.


Тому головною сільськогосподарською політикою, насамперед, є якраз ефективність ведення сільськогосподарського виробництва, приведення його у відповідність до стандартів ЄС щодо якості та безпеки продовольчої продукції.


Важлива і підтримка дрібних фермерських господарств. Але тут серйозною проблемою постає доступність кредитів для малого сільгоспвиробника. Далеко не всі банки готові його кредитувати.


Навіть в економічно розвинених країнах більша частина земельного фонду й основні виробничі фонди зосереджені у фермерських господарствах. Основою організації сільськогосподарського виробництва є сімейна ферма.

Державна підтримка сільського господарства, у першу чергу, заради посилення його конкурентоспроможності на міжнародному ринку, полягає у тому, що значна частка доходів фермерів надходить за рахунок витрат державного бюджету — на підтримку цін на сільгосппродукцію і захист від впливу світового ринку. Значний резерв ми маємо і в питанні іригації земель, що може набагато збільшити сільгоспвиробництво в Україні, як і в питаннях широкого застосування високопродуктивної техніки, електрифікації процесів, використання досягнень біологічної науки.


На часі переформатування логістики, запровадження науково-господарської організації, навчання фермерів тощо.


Важливим щодо перспектив розвитку сільського господарства в Україні та цін на продукти, які б влаштовували виробника, є зростання купівельної спроможності населення, а це напряму залежить від зростання ВВП, одним із рушіїв якого є сільське господарство.


— Тобто в нас є серйозний потенціал, аби стати економічно потужною державою — я маю на увазі ще й вітчизняну сільгосппереробку?


— Звичайно. Глобальними трендами в агропромисловому комплексі для України можуть бути конкурентні переваги.


Ось ключові макропозиції, котрі впливають на світове сільське господарство:


1. Як я вже казав, це об’єктивний чинник: зростання до 2050 року чисельності населення нашої планети, приблизно на 29% — до 9,3 мільярда (за даними ФАО).


2. Зміна клімату та посилення його впливу на світове аграрне виробництво.


3. У країнах із високорозвиненою економікою орієнтація на екотренд, здорове харчування. Щоб забезпечити потребу в продуктах, сільське господарство має збільшити продуктивність. Сільське господарство було і є наукоємною галуззю, і ця тенденція посилюватиметься. Україна є однією з небагатьох країн, аграрний потенціал якої, за різними оцінками, реалізовано лише на 40—60%. Поле для формування конкурентних переваг на світовому ринку в нашої держави надзвичайно широке.


Найшвидшими темпами збільшується чисельність населення у країнах Африки та Азії. Тому підприємствам-експортерам слід брати до уваги споживчі переваги, культуру харчування у цих регіонах. У групі м’ясних продуктів перевагу матимуть продукти доступного цінового сегмента — такі, як курятина. Україна наразі посідає 6-те місце у світі серед найбільших світових експортерів курятини, а ще 15 років тому ми імпортували м’ясо птиці.


— Але ж новітні технології серйозно впроваджують наші головні конкуренти на ринках сільгосппродуктів: Канада, США, Південна Америка, Австралія тощо?


— Так. Найближчими роками прогнозується зростання ринку автоматизованих систем для сільського господарства. Сільгоспвиробників підтримують у всьому світі. Й українські аграрії, виходячи на міжнародний ринок, змушені конкурувати з тими, у кого є серйозна підтримка. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої входять практично всі розвинені країни світу, в тому числі й Україна, держпідтримка аграріїв у більшості благополучних країн становить майже 20% від валової вартості виробленої сільгосппродукції, а в нас — десь на рівні 1%. При цьому, наприклад, у країнах ЄС аграрний сектор дає близько 1% ВВП, а в нас — майже 14%.


Сума у 500 євро/га в середньому застосовується на підтримку сільгоспвиробництва в ЄС. Для України з її 40 мільйонами гектарів сільгоспугідь це становило би майже 20 мільярдів євро. Погодьтеся, що для нас це захмарні цифри. Щоби нам конкурувати на зовнішньому ринку, потрібна бодай мінімальна допомога від держави.


Хоча вже експорт продукції АПК, за підсумками 2017 року, зросте на 11—13% порівняно з 2016-м і становитиме майже 17 мільярдів доларів США. Це серйозний вклад у державну скарбницю.


— Чи сприяє це приходу іноземного інвестора і якою мірою?


— Вітчизняний АПК вимагає серйозних фінансових ходів, котрі приваблять інвестора. Україна розмістила єврооблігації на три мільярди доларів США під 7,375% річних із 15-річним терміном погашення, про це повідомив Президент України під час зустрічі з міжнародними інвесторами в Нью-Йорку (США).


Варто зазначити, що ніколи до цього Україна не залучала такого обсягу і на такий термін — у 15 років. Це неймовірно позитивно для України. Це знак довіри інвесторів до нашої держави.


Нова угода стала першим ринковим розміщенням для країни з 2013 року, тоді Україна продала 10-річні єврооблігації на 1,25 мільярда доларів із прибутковістю 7,5 відсотка річних.


У 2014—2016 роках ми щорічно розміщували 5-річні єврооблігації обсягом $1 мільярд, боргові папери були гарантовані США, що дозволяло країні позичати за рекордно низькими ставками — наприклад, торік прибутковість євробондів України становила всього 1,471%.


— А в чому ми вже сьогодні маємо переваги, у тому числі з використанням наших традиційних напрямків?


— Наприклад, за площами під органічне виробництво ми належимо до світових лідерів. Під це в нас сертифіковано понад 400 тисяч гектарів землі, а для заготівлі дикорослих продуктів — понад 500 тисяч гектарів.


Україна знайшла тут свою нішу, і є інтерес її розвивати. До речі, вартість пшениці звичайного виробництва при експорті коливається у межах 150—170 доларів за тонну, а ціна органічної — близько 250 доларів. На ринку органічної продукції діють 17 організацій, які сертифікують процес виробництва на всіх етапах, починаючи з поля і аж до кінцевого продукту. Існує кілька стандартів сертифікації: європейський, американський, японський — залежно від країни-споживача.


Також важливою є електронізація процесів. Уже успішно починає працювати електронна програма, яка дозволяє агроному оперативно отримувати повну інформацію про кожне поле: скільки гектарів, які культури на ньому вирощуються і вирощувалися раніше, які технологічні операції проводилися, скільки вносили добрив.


Упроваджуються програми моніторингу полів, що дозволяють всім агрономам робити позначки безпосередньо в електронному вигляді по кожному полю, додаючи свої коментарі, фотографії полів, вносячи прогнозовану врожайність культур і багато інших характеристик. Це дає можливість повністю відійти від паперової звітності щодо робіт у полі. Комп’ютеризація процесу звітності агрономів скорочує час доставки інформації, підвищує її якість та актуальність. Раніше, щоб надати інформацію з полів, агрономи використовували пошту, телефон, а самі дані з полів записували у свої блокноти. А тепер, коли агроном приїжджає на конкретне поле, в нього в гаджеті, який працює офлайн і не потребує підключення до Інтернету, є вся інформація про це конкретне поле.


— Ще питання, яке зараз особливо турбує і політиків, і аграріїв, і простих селян, — продаж українських земель. Яка ваша кваліфікована думка з цього приводу?


— Питання мораторію на продаж землі є складним. Верховна Рада мало не конституційною більшістю у 297 голосів продовжила мораторій. Думки, навіть аграріїв, щодо створення ринку землі є різнополюсними. Значна частина очікує можливості придбати землю, дехто, з більш державницькими позиціями, стверджує, що левова частка земель повинна залишатися у державній власності й надаватися сільгоспвиробникам в оренду.


У цілому в Україні площа сільськогосподарських земель становить 42,7 мільйона гектарів, або 70 відсотків площі усієї території країни, а площа ріллі — 32,5 млн гектарів, або 78,4% усіх сільськогосподарських угідь. Площа чорноземів в Україні становить від 15,6 млн до 17,4 млн гектарів, або майже 8% світових запасів. Для господарського використання залучено понад 92% території. Надзвичайно високим є рівень розораності території, що становить понад 54% (у розвинутих країнах Європи — не перевищує 35%). Фактична лісистість території України лише 16%, що недостатньо для забезпечення екологічної рівноваги (середній показник європейських країн — 25—30%).


В Україні нараховується понад 1,1 мільйона гектарів деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, які підлягають консервації, 143,4 тисячі гектарів порушених земель, які потребують рекультивації, та 315,6 тисячі гектарів малопродуктивних угідь, які потребують поліпшення.


На сьогодні 6,9 мільйона громадян (46,4% сільського населення) набули право на земельну частку (пай), а 27 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель передано у приватну власність; у державній власності перебуває 10,4 мільйона гектарів сільськогосподарських угідь, з яких 3,2 млн гектарів — у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій, 2,5 млн гектарів — у запасі (не надані у власність та користування). 


Решта — в оренді. Тобто люди отримали землю в користування, але без права продажу, а це обмеження конституційних прав. Ринок оренди існує уже давно. Отже, в нас земельна реформа була розпочата понад 20 років тому.


Я особисто виходив на уряд із пропозицією про запуск пілотного проекту з продажу землі. Цей експеримент можна було б провести на базі якоїсь із областей і, на мою думку, він би зняв усі запитання.


Питання ринку землі не гальмує розвиток, а дає значні кошти для економічного стрибка.


Що стосується повноформатного роздержавлення, то, наприклад, у Великій Британії 80% земель належить Британській Короні, а це економічно розвинута, успішна країна. Тут усе треба добре зважувати, рівень відповідальності дуже високий, але й стояти на місці не можна.


Фото надане автором.