Укр | Рус
Футбол. Тур гратиметься протягом двох днів Комісія розглянула низку поточних питань Нам вдалося об’єднати Європейський Союз навколо ідеї миротворчої місії на Донбасі, - Президент про підсумки Саміту Східного партнерства Зведення Прес-центру штабу АТО станом на 18:00 24 листопада 2017 року Затримані напередодні в окупованому Криму силовиками кримські татари Бекір Дегірменджі, Руслан Трубач і Асан Чапух заарештовані на два місяці Польський Сейм ухвалив резолюцію, в якій засудив комуністичну ідеологію та революцію більшовиків 1917 року Жінки-депутати від різних фракцій об’єдналися Відзнака за мужність і патріотизм «Sniezka» інвестує гроші в розвиток професійної освіти Лебеді чекають порятунку Не взяв хабар - отримай заохочення <<Ясен>> полинув у небо Тютюн і горілка є корисними тільки для бюджету Тихий наступ Християнська Мекка Рівненщини має свій туристичний центр
загрузка...
Голосування
Який, на вашу думку, найбільш помітний наслідок Євромайдану?

Голосувати
На головну
09.11.2017

Про основні засади забезпечення кібербезпеки України

ЗАКОН УКРАЇНИ 

Цей Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки.


Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) індикатори кіберзагроз — показники (технічні дані), що використовуються для виявлення та реагування на кіберзагрози;
2) інформація про інцидент кібербезпеки — відомості про обставини кіберінциденту, зокрема про те, які об’єкти кіберзахисту і за яких умов зазнали кібератаки, які з них успішно виявлені, нейтралізовані, яким запобігли за допомогою яких засобів кіберзахисту, у тому числі з використанням яких індикаторів кіберзагроз;
3) інцидент кібербезпеки (далі — кіберінцидент) — подія або ряд несприятливих подій ненавмисного характеру (природного, технічного, технологічного, помилкового, у тому числі внаслідок дії людського фактора) та/або таких, що мають ознаки можливої (потенційної) кібератаки, які становлять загрозу безпеці систем електронних комунікацій, систем управління технологічними процесами, створюють імовірність порушення штатного режиму функціонування таких систем (у тому числі зриву та/або блокування роботи системи, та/або несанкціонованого управління її ресурсами), ставлять під загрозу безпеку (захищеність) електронних інформаційних ресурсів;
4) кібератака — спрямовані (навмисні) дії в кіберпросторі, які здійснюються за допомогою засобів електронних комунікацій (включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання) та спрямовані на досягнення однієї або сукупності таких цілей: порушення конфіденційності, цілісності, доступності електронних інформаційних ресурсів, що обробляються (передаються, зберігаються) в комунікаційних та/або технологічних системах, отримання несанкціонованого доступу до таких ресурсів; порушення безпеки, сталого, надійного та штатного режиму функціонування комунікаційних та/або технологічних систем; використання комунікаційної системи, її ресурсів та засобів електронних комунікацій для здійснення кібератак на інші об’єкти кіберзахисту;
5) кібербезпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі;
6) кіберзагроза — наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об’єктів;
7) кіберзахист — сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на запобігання кіберінцидентам, виявлення та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості і надійності функціонування комунікаційних, технологічних систем;
8) кіберзлочин (комп’ютерний злочин) — суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України;
9) кіберзлочинність — сукупність кіберзлочинів;
10) кібероборона — сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються в кіберпросторі та спрямовані на забезпечення захисту суверенітету та обороноздатності держави, запобігання виникненню збройного конфлікту та відсіч збройній агресії;
11) кіберпростір — середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;
12) кіберрозвідка — діяльність, що здійснюється розвідувальними органами у кіберпросторі або з його використанням;
13) кібертероризм — терористична діяльність, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;
14) кібершпигунство — шпигунство, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;
15) критична інформаційна інфраструктура — сукупність об’єктів критичної інформаційної інфраструктури;
16) критично важливі об’єкти інфраструктури (далі — об’єкти критичної інфраструктури) — підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, діяльність яких безпосередньо пов’язана з технологічними процесами та/або наданням послуг, що мають велике значення для економіки та промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення, виведення з ладу або порушення функціонування яких може справити негативний вплив на стан національної безпеки і оборони України, навколишнього природного середовища, заподіяти майнову шкоду та/або становити загрозу для життя і здоров’я людей;
17) Національна телекомунікаційна мережа — сукупність спеціальних телекомунікаційних систем (мереж), систем спеціального зв’язку, інших комунікаційних систем, які використовуються в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону, призначена для обігу (передавання, приймання, створення, оброблення, зберігання) та захисту національних інформаційних ресурсів, забезпечення захищених електронних комунікацій, надання спектра сучасних захищених інформаційно-комунікаційних (мультисервісних) послуг в інтересах здійснення управління державою у мирний час, в умовах надзвичайного стану та в особливий період, та яка є мережею (системою) подвійного призначення з використанням частини її ресурсу для надання послуг, зокрема з кіберзахисту, іншим споживачам;
18) національні електронні інформаційні ресурси (далі — національні інформаційні ресурси) — систематизовані електронні інформаційні ресурси, які містять інформацію незалежно від виду, змісту, форми, часу і місця її створення (включаючи публічну інформацію, державні інформаційні ресурси та іншу інформацію), призначену для задоволення життєво важливих суспільних потреб громадянина, особи, суспільства і держави. Під електронними інформаційними ресурсами розуміється будь-яка інформація, що створена, записана, оброблена або збережена у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних, технічних, програмних або інших засобів;
19) об’єкт критичної інформаційної інфраструктури — комунікаційна або технологічна система об’єкта критичної інфраструктури, кібератака на яку безпосередньо вплине на стале функціонування такого об’єкта критичної інфраструктури;
20) система управління технологічними процесами (далі — технологічна система) — автоматизована або автоматична система, яка є сукупністю обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі та приймання, призначена для організаційного управління та/або управління технологічними процесами (включаючи промислове, електронне, комунікаційне обладнання, інші технічні та технологічні засоби) незалежно від наявності доступу системи до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;
21) системи електронних комунікацій (далі — комунікаційні системи) — системи передавання, комутації або маршрутизації, обладнання та інші ресурси (включаючи пасивні мережеві елементи, які дають змогу передавати сигнали за допомогою проводових, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів, мережі мобільного, супутникового зв’язку, електричні кабельні мережі в частині, в якій вони використовуються для цілей передачі сигналів), що забезпечують електронні комунікації (передачу електронних інформаційних ресурсів), у тому числі засоби і пристрої зв’язку, комп’ютери, інша комп’ютерна техніка, інформаційно-телекомунікаційні системи, які мають доступ до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних.
Терміни «національна безпека», «національні інтереси», «загрози національній безпеці» вживаються в цьому Законі у значенні, визначеному Законом України «Про основи національної безпеки України».
Стаття 2. Принципи застосування Закону
1. Цей Закон не поширюється на:
1) відносини та послуги, пов’язані із змістом інформації, що обробляється (передається, зберігається) в комунікаційних та/або в технологічних системах;
2) діяльність, пов’язану із захистом інформації, що становить державну таємницю, комунікаційні та технологічні системи, призначені для її оброблення;
3) соціальні мережі, приватні електронні інформаційні ресурси в мережі Інтернет (включаючи блог-платформи, відеохостинги, інші веб-ресурси), якщо такі інформаційні ресурси не містять інформацію, необхідність захисту якої встановлена законом, відносини та послуги, пов’язані з функціонуванням таких мереж і ресурсів;
4) комунікаційні системи, які не взаємодіють з публічними мережами електронних комунікацій (електронними мережами загального користування), не підключені до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних (крім технологічних систем).
2. Застосування законодавства у сфері кібербезпеки та прийняття суб’єктами владних повноважень рішень на виконання норм цього Закону здійснюються з додержанням принципів:
1) мінімально необхідного регулювання, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети і завдань, визначених цим Законом;
2) об’єктивності та правової визначеності, максимально можливого застосування національного та міжнародного права щодо повноважень і обов’язків державних органів, підприємств, установ, організацій, громадян у сфері кібербезпеки;
3) забезпечення захисту прав користувачів комунікаційних систем та/або споживачів послуг електронних комунікацій, та/або послуг із захисту інформації, кіберзахисту, у тому числі прав щодо невтручання у приватне життя і захисту персональних даних;
4) прозорості, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб’єктам, яких вони стосуються, до набрання ними чинності (їх застосування);
5) збалансованості вимог та відповідальності, згідно з яким має бути забезпечено баланс між встановленням відповідальності за невиконання вимог кібербезпеки та кіберзахисту, а також за запровадження надмірних вимог та обмежень;
6) недискримінації, згідно з яким рішення, дії та бездіяльність суб’єктів владних повноважень не можуть призводити до юридичного або фактичного обсягу прав та обов’язків особи, який є:
відмінним від обсягу прав та обов’язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
таким, як і обсяг прав та обов’язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
7) еквівалентності вимог до забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, згідно з яким застосування правових норм повинно бути якомога більш рівнозначним щодо кіберзахисту комунікаційних та технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури, що належать до одного сектору економіки та/або які здійснюють аналогічні функції.
Зазначені принципи застосовуються без переваги будь-якого з них з урахуванням мети і завдань цього Закону.
Стаття 3. Правові основи забезпечення кібербезпеки України
1. Правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, цей та інші закони України, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.
2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються положення міжнародного договору України.
Стаття 4. Об’єкти кібербезпеки та кіберзахисту
1. Об’єктами кібербезпеки є:
1) конституційні права і свободи людини і громадянина;
2) суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища;
3) держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;
4) національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;
5) об’єкти критичної інфраструктури.
2. Об’єктами кіберзахисту є:
1) комунікаційні системи всіх форм власності, в яких обробляються національні інформаційні ресурси та/або які використовуються в інтересах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону;
2) об’єкти критичної інформаційної інфра-структури;
3) комунікаційні системи, які використовуються для задоволення суспільних потреб та/або реалізації правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних послуг, електронної комерції, електронного документообігу.
3. Порядок формування переліку об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, перелік таких об’єктів та порядок їх внесення до державного реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, а також порядок формування та забезпечення функціонування державного реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Повноваження щодо формування та забезпечення функціонування реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури у банківській системі України покладаються на Національний банк України.
Стаття 5. Суб’єкти забезпечення кібербезпеки
1. Координація діяльності у сфері кібербезпеки як складової національної безпеки України здійснюється Президентом України через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України.
2. Національний координаційний центр кібербезпеки як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України здійснює координацію та контроль за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони, які забезпечують кібербезпеку, вносить Президентові України пропозиції щодо формування та уточнення Стратегії кібербезпеки України.
3. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кібербезпеки, захист прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України у кіберпросторі, боротьбу з кіберзлочинністю; організовує та забезпечує необхідними силами, засобами і ресурсами функціонування національної системи кібербезпеки; формує вимоги та забезпечує функціонування системи аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури (крім об’єктів критичної інфраструктури у банківській системі України).
4. Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи із забезпечення кібербезпеки, є:
1) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
2) місцеві державні адміністрації;
3) органи місцевого самоврядування;
4) правоохоронні, розвідувальні і контррозвідувальні органи, суб’єкти оперативно-розшукової діяльності;
5) Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до закону;
6) Національний банк України;
7) підприємства, установи та організації, віднесені до об’єктів критичної інфраструктури;
8) суб’єкти господарювання, громадяни України та об’єднання громадян, інші особи, які провадять діяльність та/або надають послуги, пов’язані з національними інформаційними ресурсами, інформаційними електронними послугами, здійсненням електронних правочинів, електронними комунікаціями, захистом інформації та кіберзахистом.
5. Суб’єкти забезпечення кібербезпеки у межах своєї компетенції:
1) здійснюють заходи щодо запобігання використанню кіберпростору у воєнних, розвідувально-підривних, терористичних та інших протиправних і злочинних цілях;
2) здійснюють виявлення і реагування на кіберінциденти та кібератаки, усунення їх наслідків;
3) здійснюють інформаційний обмін щодо реалізованих та потенційних кіберзагроз;
4) розробляють і реалізують запобіжні, організаційні, освітні та інші заходи у сфері кібербезпеки, кібероборони та кіберзахисту;
5) забезпечують проведення аудиту інформаційної безпеки, у тому числі на підпорядкованих об’єктах та об’єктах, що належать до сфери їх управління;
6) здійснюють інші заходи із забезпечення розвитку та безпеки кіберпростору.
Стаття 6. Об’єкти критичної інфраструктури
1. До об’єктів критичної інфраструктури можуть бути віднесені підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які:
1) провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної промисловості, транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах;
2) надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема у сферах централізованого водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії і газу, виробництва продуктів харчування, сільського господарства, охорони здоров’я;
3) є комунальними, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню;
4) включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
5) є об’єктами потенційно небезпечних технологій і виробництв.
2. Критерії та порядок віднесення об’єктів до об’єктів критичної інфраструктури, перелік таких об’єктів, загальні вимоги до їх кіберзахисту, у тому числі щодо застосування індикаторів кіберзагроз, та вимоги до проведення незалежного аудиту інформаційної безпеки затверджуються Кабінетом Міністрів України, а в банківській системі України — Національним банком України.
3. Вимоги і порядок проведення незалежного аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури встановлюються відповідними нормативно-правовими актами з аудиту інформаційної безпеки, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Розроблення нормативно-правових актів з незалежного аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури здійснюється на основі міжнародних стандартів, стандартів Європейського Союзу та НАТО з обов’язковим залученням представників основних суб’єктів національної системи кібербезпеки, наукових установ, незалежних аудиторів та експертів у сфері кібербезпеки, громадських організацій.
4. Відповідальність за забезпечення кіберзахисту комунікаційних і технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури, захисту технологічної інформації відповідно до вимог законодавства, за невідкладне інформування урядової команди реагування на комп’ютерні надзвичайні події України CERT-UA про інциденти кібербезпеки, за організацію проведення незалежного аудиту інформаційної безпеки на таких об’єктах покладається на власників та/або керівників підприємств, установ та організацій, віднесених до об’єктів критичної інфраструктури.
5. Обмін інформацією про інциденти кібербезпеки, що містить персональні дані, здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
Стаття 7. Принципи забезпечення кібербезпеки
1. Забезпечення кібербезпеки в Україні ґрунтується на принципах:
1) верховенства права, законності, поваги до прав людини і основоположних свобод та їх захисту в порядку, визначеному законом;
2) забезпечення національних інтересів України;
3) відкритості, доступності, стабільності та захищеності кіберпростору, розвитку мережі Інтернет та відповідальних дій у кіберпросторі;
4) державно-приватної взаємодії, широкої співпраці з громадянським суспільством у сфері кібербезпеки та кіберзахисту, зокрема шляхом обміну інформацією про інциденти кібербезпеки, реалізації спільних наукових та дослідницьких проектів, навчання та підвищення кваліфікації кадрів у цій сфері;
5) пропорційності та адекватності заходів кіберзахисту реальним та потенційним ризикам, реалізації невід’ємного права держави на самозахист відповідно до норм міжнародного права у разі вчинення агресивних дій у кіберпросторі;
6) пріоритетності запобіжних заходів;
7) невідворотності покарання за вчинення кіберзлочинів;
8) пріоритетного розвитку та підтримки вітчизняного наукового, науково-технічного та виробничого потенціалу;
9) міжнародного співробітництва з метою зміцнення взаємної довіри у сфері кібербезпеки та вироблення спільних підходів у протидії кіберзагрозам, консолідації зусиль у розслідуванні та запобіганні кіберзлочинам, недопущення використання кіберпростору в терористичних, воєнних, інших протиправних цілях;
10) забезпечення демократичного цивільного контролю за утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, що провадять діяльність у сфері кібербезпеки.
Стаття 8. Національна система кібербезпеки
1. Національна система кібербезпеки є сукупністю суб’єктів забезпечення кібербезпеки та взаємопов’язаних заходів політичного, науково-технічного, інформаційного, освітнього характеру, організаційних, правових, оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних, оборонних, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного і технічного захисту національних інформаційних ресурсів, кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури.
2. Основними суб’єктами національної системи кібербезпеки є Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України, розвідувальні органи, Національний банк України, які відповідно до Конституції і законів України виконують в установленому порядку такі основні завдання:
1) Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо захисту у кіберпросторі державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, здійснює державний контроль у цих сферах; координує діяльність інших суб’єктів забезпечення кібербезпеки щодо кіберзахисту; забезпечує створення та функціонування Національної телекомунікаційної мережі, впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту; здійснює організаційно-технічні заходи із запобігання, виявлення та реагування на кіберінциденти і кібератаки та усунення їх наслідків; інформує про кіберзагрози та відповідні методи захисту від них; забезпечує впровадження аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури, встановлює вимоги до аудиторів інформаційної безпеки, визначає порядок їх атестації (переатестації); координує, організовує та проводить аудит захищеності комунікаційних і технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури на вразливість; забезпечує функціонування Державного центру кіберзахисту, урядової команди реагування на комп’ютерні надзвичайні події України CERT-UA;

2) Національна поліція України забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань у кіберпросторі; здійснює заходи із запобігання, виявлення, припинення та розкриття кіберзлочинів, підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі;
3) Служба безпеки України здійснює запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, які вчиняються у кіберпросторі; здійснює контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на боротьбу з кібертероризмом та кібершпигунством, негласно перевіряє готовність об’єктів критичної інфраструктури до можливих кібератак та кіберінцидентів; протидіє кіберзлочинності, наслідки якої можуть створити загрозу життєво важливим інтересам держави; розслідує кіберінциденти та кібератаки щодо державних електронних інформаційних ресурсів, інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, критичної інформаційної інфраструктури; забезпечує реагування на кіберінциденти у сфері державної безпеки;
4) Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України відповідно до компетенції здійснюють заходи з підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони); здійснюють військову співпрацю з НАТО та іншими суб’єктами оборонної сфери щодо забезпечення безпеки кіберпростору та спільного захисту від кіберзагроз; впроваджують заходи із забезпечення кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури в умовах надзвичайного і воєнного стану;
5) розвідувальні органи України здійснюють розвідувальну діяльність щодо загроз національній безпеці України у кіберпросторі, інших подій і обставин, що стосуються сфери кібербезпеки;
6) Національний банк України визначає порядок, вимоги та заходи із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки у банківській системі України та для суб’єктів переказу коштів, здійснює контроль за їх виконанням; створює центр кіберзахисту Національного банку України, забезпечує функціонування системи кіберзахисту у банківській системі України; забезпечує проведення оцінювання стану кіберзахисту та аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури у банківській системі України.
3. Функціонування національної системи кібербезпеки забезпечується шляхом:
1) вироблення і оперативної адаптації державної політики у сфері кібербезпеки, спрямованої на розвиток кіберпростору, досягнення сумісності з відповідними стандартами Європейського Союзу та НАТО;
2) створення нормативно-правової та термінологічної бази у сфері кібербезпеки, гармонізації нормативних документів у сфері електронних комунікацій, захисту інформації, інформаційної безпеки та кібербезпеки відповідно до міжнародних стандартів, зокрема стандартів Європейського Союзу та НАТО;
3) встановлення обов’язкових вимог інформаційної безпеки об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, у тому числі під час їх створення, введення в експлуатацію, експлуатації та модернізації з урахуванням міжнародних стандартів та специфіки галузі, до якої належать відповідні об’єкти критичної інформаційної інфраструктури;
4) формування конкурентного середовища у сфері електронних комунікацій, надання послуг із захисту інформації та кіберзахисту;
5) залучення експертного потенціалу наукових установ, професійних та громадських об’єднань до підготовки проектів концептуальних документів у сфері кібербезпеки;
6) проведення навчань щодо дій у разі надзвичайних ситуацій та інцидентів у кіберпросторі;
7) функціонування системи аудиту інформаційної безпеки, запровадження кращих світових практик і міжнародних стандартів з питань кібербезпеки та кіберзахисту;
8) розвитку мережі команд реагування на комп’ютерні надзвичайні події;
9) розвитку та вдосконалення системи технічного і криптографічного захисту інформації;
10) забезпечення дотримання вимог законодавства щодо захисту державних інформаційних ресурсів та інформації;
11) створення та забезпечення функціонування Національної телекомунікаційної мережі;
12) обміну інформацією про інциденти кібербезпеки між суб’єктами забезпечення кібербезпеки у порядку, визначеному законодавством;
13) впровадження єдиної (універсальної) системи індикаторів кіберзагроз з урахуванням міжнародних стандартів з питань кібербезпеки та кіберзахисту;
14) підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра за державним замовленням в обсязі, необхідному для задоволення потреб державного сектору економіки, а також за небюджетні кошти, у тому числі для підвищення кваліфікації та проведення обов’язкової періодичної атестації (переатестації) персоналу, відповідального за забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, з урахуванням міжнародних стандартів;
15) впровадження організаційно-технічної моделі національної системи кібербезпеки як комплексу заходів, сил і засобів кіберзахисту, спрямованих на оперативне (кризове) реагування на кібератаки та кіберінциденти, впровадження контрзаходів, спрямованих на мінімізацію вразливості комунікаційних систем;
16) встановлення вимог (правил, настанов) щодо безпечного використання мережі Інтернет та надання електронних послуг державними органами;
17) державно-приватної взаємодії у запобіганні кіберзагрозам об’єктам критичної інфраструктури, реагуванні на кібератаки та кіберінциденти, усуненні їх наслідків, зокрема в умовах кризових ситуацій, надзвичайного і воєнного стану, в особливий період;
18) періодичного проведення огляду національної системи кібербезпеки, розроблення індикаторів стану кібербезпеки;
19) стратегічного планування та програмно-цільового забезпечення у сфері розвитку електронних комунікацій, інформаційних технологій, захисту інформації та кіберзахисту;
20) розвитку міжнародного співробітництва у сфері кібербезпеки, підтримки міжнародних ініціатив у сфері кібербезпеки, що відповідають національним інтересам України, поглиблення співпраці України з Європейським Союзом та НАТО з метою посилення спроможності України у сфері кібербезпеки, участі у заходах із зміцнення довіри при використанні кіберпростору, що проводяться під егідою Організації з безпеки і співробітництва в Європі;
21) здійснення оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних та інших заходів, спрямованих на запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, які вчиняються з використанням кіберпростору, розслідування, переслідування, оперативного реагування та протидії кіберзлочинності, розвідувально-підривній, терористичній та іншій діяльності у кіберпросторі, що завдає шкоди інтересам України, використанню мережі Інтернет у воєнних цілях;
22) здійснення воєнно-політичних, військово-технічних та інших заходів для розширення можливостей Воєнної організації держави, сектору безпеки і оборони з використанням кіберпростору, створення і розвитку сил, засобів та інструментів можливої відповіді на агресію у кіберпросторі, яка може застосовуватися як засіб стримування воєнних конфліктів та загроз з використанням кіберпростору;
23) обмеження участі у заходах із забезпечення інформаційної безпеки та кібербезпеки будь-яких суб’єктів господарювання, які перебувають під контролем держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, або держав та осіб, стосовно яких діють спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), прийняті на національному або міжнародному рівні внаслідок агресії щодо України, а також обмеження використання продукції, технологій та послуг таких суб’єктів для забезпечення технічного та криптографічного захисту державних інформаційних ресурсів, посилення державного контролю в цій сфері;
24) розвитку системи контррозвідувального забезпечення кібербезпеки, призначеної для запобігання, своєчасного виявлення та протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам безпеці України з використанням кіберпростору; усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення;
25) проведення розвідувальних заходів із виявлення та протидії загрозам національній безпеці України у кіберпросторі, виявлення інших подій і обставин, що стосуються сфери кібербезпеки.
4. Порядок функціонування Національної телекомунікаційної мережі, критерії, правила та вимоги щодо надання послуг, їх тарифікації для користувачів бюджетної сфери, відшкодування витрат державного бюджету на утримання Національної телекомунікаційної мережі затверджуються Кабінетом Міністрів України.
5. Впровадження організаційно-технічної моделі кібербезпеки як складової національної системи кібербезпеки здійснюється Державним центром кіберзахисту, який забезпечує створення та функціонування основних складових системи захищеного доступу державних органів до мережі Інтернет, системи антивірусного захисту національних інформаційних ресурсів, аудиту інформаційної безпеки та стану кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, системи виявлення вразливостей і реагування на кіберінциденти та кібератаки щодо об’єктів кіберзахисту, системи взаємодії команд реагування на комп’ютерні надзвичайні події, а також у взаємодії з іншими суб’єктами забезпечення кібербезпеки розробляє сценарії реагування на кіберзагрози, заходи щодо протидії таким загрозам, програми та методики проведення кібернавчань.
Стаття 9. Урядова команда реагування на комп’ютерні надзвичайні події України CERT-UA
1. Завданнями CERT-UA є:
1) накопичення та проведення аналізу даних про кіберінциденти, ведення державного реєстру кіберінцидентів;
2) надання власникам об’єктів кіберзахисту практичної допомоги з питань запобігання, виявлення та усунення наслідків кіберінцидентів щодо цих об’єктів;
3) організація та проведення практичних семінарів з питань кіберзахисту для суб’єктів національної системи кібербезпеки та власників об’єктів кіберзахисту;
4) підготовка та розміщення на своєму офіційному веб-сайті рекомендацій щодо протидії сучасним видам кібератак та кіберзагроз;
5) взаємодія з правоохоронними органами, забезпечення їх своєчасного інформування про кібератаки;
6) взаємодія з іноземними та міжнародними організаціями з питань реагування на кіберінциденти, зокрема в рамках участі у Форумі команд реагування на інциденти безпеки FIRST із сплатою щорічних членських внесків;
7) взаємодія з українськими командами реагування на комп’ютерні надзвичайні події, а також іншими підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, які провадять діяльність, пов’язану із забезпеченням безпеки кіберпростору;
8) опрацювання отриманої від громадян інформації про кіберінциденти щодо об’єктів кіберзахисту;
9) сприяння державним органам, органам місцевого самоврядування, військовим формуванням, утвореним відповідно до закону, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, а також громадянам України у вирішенні питань кіберзахисту та протидії кіберзагрозам.
2. Забезпечення функціонування CERT-UA здійснює Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України у межах штатної чисельності та виділених обсягів фінансування.
Стаття 10. Державно-приватна взаємодія у сфері кібербезпеки
1. Державно-приватна взаємодія у сфері кібербезпеки здійснюється шляхом:
1) створення системи своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації кіберзагроз, у тому числі із залученням волонтерських організацій;
2) підвищення цифрової грамотності громадян та культури безпекового поводження в кіберпросторі, комплексних знань, навичок і вмінь, необхідних для підтримки цілей кібербезпеки, реалізації державних і громадських проектів з підвищення рівня обізнаності суспільства щодо кіберзагроз та кіберзахисту;
3) обміну інформацією між державними органами, приватним сектором і громадянами щодо кіберзагроз об’єктам критичної інфраструктури, інших кіберзагроз, кібератак та кіберінцидентів;
4) партнерства та координації команд реагування на комп’ютерні надзвичайні події;
5) залучення експертного потенціалу, наукових установ, професійних об’єднань та громадських організацій до підготовки ключових галузевих проектів та нормативних документів у сфері кібербезпеки;
6) надання консультативної та практичної допомоги з питань реагування на кібератаки;
7) формування ініціатив та створення авторитетних консультаційних пунктів для громадян, представників промисловості та бізнесу з метою забезпечення безпеки в мережі Інтернет;
8) запровадження механізму громадського контролю ефективності заходів із забезпечення кібербезпеки;
9) періодичного проведення національного саміту з професійними постачальниками бізнес-послуг, включаючи страховиків, аудиторів, юристів, визначення їхньої ролі у сприянні кращому управлінню ризиками у сфері кібербезпеки;
10) створення системи підготовки кадрів та підвищення компетентності фахівців різних сфер діяльності з питань кібербезпеки;
11) тісної взаємодії з фізичними особами, громадськими та волонтерськими організаціями, ІТ-компаніями з метою виконання заходів кібероборони в кіберпросторі.
2. Державно-приватна взаємодія у сфері кібербезпеки застосовується з урахуванням встановлених законодавством особливостей правового режиму щодо окремих об’єктів та окремих видів діяльності.
Стаття 11. Сприяння суб’єктам забезпечення кібербезпеки України
Державні органи та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, особи, громадяни та об’єднання громадян зобов’язані сприяти суб’єктам забезпечення кібербезпеки, повідомляти відомі їм дані щодо загроз національній безпеці з використанням кіберпростору або будь-яких інших кіберзагроз об’єктам кібербезпеки, кібератак та/або обставин, інформація про які може сприяти запобіганню, виявленню і припиненню таких загроз, протидії кіберзлочинам, кібератакам та мінімізації їх наслідків.
Стаття 12. Відповідальність за порушення законодавства у сфері кібербезпеки
Особи, винні у порушенні законодавства у сферах національної безпеки, електронних комунікацій та захисту інформації, якщо кіберпростір є місцем та/або способом здійснення злочину, іншого винного діяння, відповідальність за яке передбачена цивільним, адміністративним, кримінальним законодавством, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 13. Фінансове забезпечення заходів кібербезпеки
Джерелами фінансування робіт і заходів із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту є кошти державного і місцевих бюджетів, власні кошти суб’єктів господарювання, кредити банків, кошти міжнародної технічної допомоги та інші джерела, не заборонені законодавством.
Стаття 14. Міжнародне співробітництво у сфері кібербезпеки
1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері кібербезпеки з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з міжнародною кіберзлочинністю.
2. Україна відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, може брати участь у спільних заходах із забезпечення кібербезпеки, зокрема у проведенні спільних навчань суб’єктів сектору безпеки і оборони в рамках заходів колективної оборони з дотриманням вимог законів України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» та «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України».
3. Відповідно до законодавства України у сфері зовнішніх зносин суб’єкти забезпечення кібербезпеки у межах своїх повноважень можуть здійснювати міжнародну співпрацю у сфері кібербезпеки безпосередньо на двосторонній або багатосторонній основі.
4. Інформацію з питань, пов’язаних із боротьбою з міжнародною кіберзлочинністю, Україна надає іноземній державі на підставі запиту, додержуючись вимог законодавства України та її міжнародно-правових зобов’язань. Така інформація може бути надана без попереднього запиту іноземної держави, якщо це не перешкоджає проведенню досудового розслідування чи судового розгляду справи і може сприяти компетентним органам іноземної держави у припиненні кібератаки, своєчасному виявленні і припиненні кримінального правопорушення з використанням кіберпростору.
Стаття 15. Контроль за законністю заходів із забезпечення кібербезпеки України
1. Контроль за дотриманням законодавства при здійсненні заходів із забезпечення кібербезпеки здійснюється Верховною Радою України в порядку, визначеному Конституцією України.
Парламентський контроль за дотриманням законодавства про захист персональних даних та доступ до публічної інформації у сфері кібербезпеки здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
2. Контроль за діяльністю із забезпечення кібербезпеки суб’єктів сектору безпеки і оборони, інших державних органів здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
3. Незалежний аудит діяльності основних суб’єктів національної кібербезпеки, визначених частиною другою статті 8 цього Закону, щодо ефективності системи забезпечення кібербезпеки держави проводиться щороку згідно з міжнародними стандартами аудиту.
Звіти про результати проведення незалежного аудиту діяльності основних суб’єктів національної кібербезпеки, визначених частиною другою статті 8 цього Закону, щодо ефективності системи забезпечення кібербезпеки держави за попередній рік подаються Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України у сорокап’ятиденний строк після закінчення календарного року.
Комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання національної безпеки і оборони, та Комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання інформатизації та зв’язку, на своїх засіданнях розглядають звіти основних суб’єктів національної кібербезпеки, визначених частиною другою статті 8 цього Закону, про результати незалежного аудиту їхньої діяльності щодо ефективності системи забезпечення кібербезпеки держави.
Основні суб’єкти національної кібербезпеки, визначені частиною другою статті 8 цього Закону, подають один раз на рік звіти про стан виконання ними заходів з питань забезпечення кібербезпеки держави, віднесених до їх компетенції, які мають містити, зокрема, інформацію про результати проведення незалежного аудиту їхньої діяльності.
За результатами розгляду звітів основних суб’єктів національної кібербезпеки Комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання інформатизації та зв’язку, може порушити питання про розгляд цих питань Верховною Радою України.
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.
2. Внести зміни до таких законів України:
1) статтю 7 Закону України «Про Національний банк України» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238 із наступними змінами) доповнити пунктами 32 і 33 такого змісту:
«32) визначає порядок, вимоги та заходи із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки у банківській системі України та для суб’єктів переказу коштів, здійснює контроль за їх виконанням; утворює центр кіберзахисту Національного банку України, забезпечує функціонування системи кіберзахисту у банківській системі України;
33) забезпечує формування та ведення переліку об’єктів критичної інфраструктури, а також реєстру об’єктів критичної інформаційної інфраструктури у банківській системі України, визначає критерії та порядок віднесення об’єктів у банківській системі України до об’єктів критичної інфраструктури та об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, забезпечує проведення оцінювання стану кіберзахисту та аудиту інформаційної безпеки у банківській системі України»;
2) у Законі України «Про оборону України» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 49, ст. 420; 2011 р., № 4, ст. 27; 2015 р., № 16, ст. 110; 2016 р., № 33, ст. 564):
а) статтю 3 після абзацу дев’ятнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:
«здійснення заходів з кібероборони (активного кіберзахисту) для захисту суверенітету держави та забезпечення її обороноздатності, запобігання збройному конфлікту та відсічі збройній агресії».
У зв’язку з цим абзац двадцятий вважати абзацом двадцять першим;
б) друге речення частини другої статті 4 доповнити словами «у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі»;
3) у Законі України «Про розвідувальні органи України» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 19, ст. 94; 2006 р., № 14, ст. 116; 2016 р., № 33, ст. 564 із наступними змінами):
а) абзац другий статті 1 після слів «за межами України» доповнити словами «у тому числі у кіберпросторі»;
б) абзац шостий статті 4 після слів «національній безпеці України» доповнити словами «у тому числі у кіберпросторі»;
4) у Законі України «Про основи національної безпеки України» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 39, ст. 351; 2006 р., № 14, ст. 116; 2010 р., № 40, ст. 527; 2015 р., № 16, ст. 110):
а) абзац другий статті 1 після слів «інформаційної безпеки» доповнити словами «кібербезпеки та кіберзахисту»;
б) частину другу статті 2 після слів «Стратегія національної безпеки України» доповнити словами «Стратегія кібербезпеки України»;
в) абзац четвертий статті 9 та абзац другий статті 10 після слів «Стратегії національної безпеки України» доповнити словами «Стратегії кібербезпеки України»;
5) абзац шостий статті 3 Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 8, ст. 94) після слів «національній безпеці України» доповнити словами «у тому числі у кіберпросторі»;
6) у Законі України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 25, ст. 890, № 29, ст. 946):
а) частину першу статті 2 та абзац другий частини першої статті 3 після слів «криптографічного та технічного захисту інформації» доповнити словом «кіберзахисту»;
б) у частині першій статті 14:
пункт 39 після слів «забезпечення функціонування» доповнити словом «урядової»;
доповнити пунктами 85-92 такого змісту:
«85) формування та реалізація державної політики щодо захисту у кіберпросторі державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, здійснення державного контролю у цих сферах;
86) координація діяльності суб’єктів забезпечення кібербезпеки щодо кіберзахисту;
87) забезпечення створення та функціонування Національної телекомунікаційної мережі;
88) впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту, здійснення організаційно-технічних заходів із запобігання, виявлення та реагування на кіберінциденти і кібератаки та усунення їх наслідків;
89) інформування про кіберзагрози та відповідні методи захисту від них;
90) забезпечення впровадження системи аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури, встановлення вимог до аудиторів інформаційної безпеки, їх атестації (переатестації);
91) координація, організація та проведення аудиту захищеності комунікаційних і технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури на вразливість;
92) забезпечення функціонування Державного центру кіберзахисту».
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.


Президент України П. ПОРОШЕНКО.


м. Київ,
5 жовтня 2017 року.
№ 2163-VІІІ.

Всі статті рубрики На головну