Чому не працює принцип «гроші — туризм — гроші»

Як сьогодні виживати сільським територіальним громадам, котрі об’єдналися для «самодостатності»? Серед варіантів називають зелений туризм.

Діти під час майстер-класу у «Вакулиній байці».

Володимир Вакула.

Так, у селі Нова Слобода, що в Путивльському районі на Сумщині, відкрили унікальний музей. Хто приїде сюди, той чітко уявить, як жило тут колись автохтонне населення краю — горюни. Архітектурно-етнографічна експозиція складається зі стародавньої хати, клуні та інших господарських будівель. Спорудили навіть вітряк. А під дахом — безліч предметів побуту, яким по сто і більше років.
Щодо Нової Слободи, то в цьому селі тепер і справді є на що подивитись «зеленим» туристам. Та є одне «але»: на будівництво музею культури і побуту горюнів витратили більше мільйона гривень. Класична формула: аби заробити, треба спочатку вкласти. Все за Марксом: гроші — товар — гроші. Та чи в кожному селі сьогодні знайдеться зайвий мільйон?
Не так давно у Сумській облдержадміністрації з’явився окремий підрозділ — відділ туризму. Раніше він входив до складу управління культури. Новий відділ очолив громадський активіст Юрій Гладенко, котрий до цього і дня не працював чиновником. Що-що, а зелений туризм йому доведеться розвивати мало не з чистого аркуша. За словами Юрія Гладенка, сьогодні Сумщина має не більше двох-трьох сертифікованих зелених садиб. А без сертифікації працювати не можна, бо якщо ви приймаєте туристів, то маєте гарантувати їм не лише комфорт і цікаве дозвілля, а й повну безпеку. Який може бути зелений туризм, коли люди приїхали на відпочинок до віддаленого села, комусь із них раптом стало зле, а «швидка» не змогла вчасно прибути через бездоріжжя?
Нині Юрій Гладенко інтенсивно подорожує областю та досліджує сільські оази, на базі яких на Сумщині можна розвивати зелений туризм.
— Я шукаю активістів, котрі прагнуть змін, — каже посадовець. — На жаль, багато хто не вірить, що можна щось змінити.
В обласному бюджеті на 2018 рік на розвиток туризму загалом планують закласти приблизно 2 млн грн, з яких на «зелену» складову піде лише 20 відсотків. Чи достатньо таких коштів? Запитання, звичайно ж, риторичне.

Національна безпека починається з патріотичного виховання

У селі Бездрик Сумського району, певне, краща зелена садиба області. Об’єкт зустрічає дерев’яними ворітьми під козирком, угорі теліпаються на ланцюгах дві різьблені дошки з написом: «Вакулина байка». Господар чекає на гостей. Мають приїхати діти — цілий шкільний клас, та представники одного з сумських університетів, де запланований міжнародний симпозіум. На другий день зарубіжних гостей привезуть сюди, аби бачили, як на Сумщині дбають про збереження національної автентичності українського народу.
Біля воріт стоїть дерев’яний кораблик із жовто-блакитним вітрилом, на його кормі також написано: «Вакулина байка». Садиба складається з кількох хаток, схожих на українські білі мазанки. Стіни розмальовані барвистими квітами та орнаментами. У просторому дворі ростуть берези, стоять вози, на кілках імпровізованого тину всілись глечики, видніються дерев’яні колеса, прядки, дерев’яні коромисла, макітри, неелектричні праски та інші «аксесуари» українського села сторічної давності. Але всередині хатинки облаштовані повним набором цивілізаційних вигод. «Вакулина байка» може прийняти на ночівлю одночасно 12 осіб, а на повний денний пансіон — усі 60.
Школярі приїхали на великому автобусі. Персонал зустрів гостей у національному вбранні: жінки — у білих квітчастих блузках і плахтах, чоловіки — у чорних вишиванках і козацьких шароварах. Дітей вишикували у шеренгу і запропонували розрахуватись на «перший-другий-третій». Далі школярики розділяться на три «рої», оберуть ватажків та придумають назви і девізи своїх козацьких підрозділів.
Поки перший рій у супроводі дядька-отамана катається на конях, другий під орудою досвідченого інструктора стріляє по мішенях із лука, а третій навчають азів гончарства та виготовлення народних оберегів, зокрема ляльок-мотанок. Через якийсь час рої шикуються на «ротацію», і за кілька годин усі діти проходять три вишколи. Потім їх запрошують до їдальні на обід. Охочі можуть узяти з собою на згадку виготовлені з глини блюдця та інші сувеніри.
Кілька годин, проведених у «Вакулиній байці», важать для формування національно-патріотичного, етнографічного та історичного світогляду дітей більше, аніж десятки сухих і нудних шкільних уроків. Зелений туризм за наявності бажання та професіоналізму можна повернути не лише в економічний, а й в ідеологічний бік, а це вже — не що інше, як національна безпека держави, яка починається з патріотичного виховання малечі.

Довелось підводитися з попелу

Володимир Вакула відомий не лише як власник зелених садиб «Вакулина байка» і «Грунівська Січ», а і як отаман Сумського обласного осередку характерництва та бойових мистецтв. Ці вишколи також проходять діти, котрі беруть участь у запроваджених Вакулою таборуваннях.
А починалося все у 1990-ті, коли до зеленого туризму було ще дуже далеко. Вакула навчився виготовляти сітку-рабицю, яку продавав на базарах, а з часом опанував виробництво оливи — компонента для розчинення масляних фарб, який варили з соняшникової олії.
— На тій роботі я згорів, — розповідає Вакула. — У буквальному смислі. Ми наростили обсяг виробництва оливи до 8 кубометрів на добу. Це дуже прибутковий бізнес. Таких, як ми, виробників було лише чотири в країні: окрім нас, ще в Богодухові, Харкові та Одесі. У Богодухові на виробництві загинули люди, в Одесі воно згоріло, мене також підпалили. Полум’я було таким величезним, що його гасили чотири сумські пожежні частини — 12 автомобілів. Я втратив усе.
Згодом він започаткував нове виробництво — будівельних матеріалів, і розташовувалось воно неподалік від Бездрика. Саме цей бізнес і живить сьогодні обидві зелені садиби — у Сумському та Краснопільському районах. І це, можливо, головний підсумок нашої розмови: зелений туризм не приносить значних прибутків. Вакула обидві свої садиби й досі дотує, сподіваючись на хоча б мінімальну рентабельність. У «Вакулиній байці» і «Грунівській Січі» самих лише коней утримують 10, і кожен з’їдає за день 20 кілограмів трави або сіна.
У «Вакулиній байці» побували громадяни Іспанії, Австрії, Бельгії, Іраку, Ірану, Афганістану, Лівії, Грузії, Індії та інших держав.
— Вони їдуть до нас, бо відчувають: тут усе справжнє, — каже Вакула. — Ми робимо для них «Козацький день», вони виголошують тости своїми мовами і зізнаються: раніше й не знали, що Україна така!
«Вакулина байка» існує вже майже 12 років, а «Грунівська Січ» з’явилася нещодавно. Коли Вакула придбав колишню базу відпочинку і вирішив переорієнтувати її на зелену садибу, одразу ж почалися проблеми. Довго не вдавалось оформити договір оренди на використання ділянки, а коли це зробили, сільрада почала дерти за землю неабиякі кошти. Вартість використаної електроенергії садибі стали нараховувати не як для населення, а як для підприємства.
— Приїжджають перевіряльники і починають шантажувати, — розповідає Вакула. — Я їм пояснюю: у нас зелена садиба без оформлення підприємницької діяльності. А вони запитують: у вас люди ночують? Ночують, звісно. А гроші за це платять? Та платять. Значить, переконують нас, ми надаємо платні послуги. У нас — готель! А до готелю в тих же пожежників відповідні вимоги. Потім приходять представники фіскальної служби і цікавляться, чи годуємо ми гостей та чи беремо за це гроші. Так, годуємо, і нам трохи за це платять. Але тоді виходить, що у нас кафе чи навіть ресторан! Ми кажемо — ось у нас нормативно-правові акти про зелений туризм. А вони показують свої акти. І виставляють претензії не по наших, а по своїх відомчих документах.
Із Вакулою нерідко консультуються люди, які також планують розвивати сільський зелений туризм.
— У мене запитують: чи працює законодавство, яке стосується зеленого туризму? — продовжує підприємець. — Ні, не працює. А прибутки такий бізнес приносить? Ні, не приносить. Люди потрапляють у своїх міркуваннях у глухий кут, не можуть збагнути: так у чому ж прикол?! Я пояснюю: була на селі ситуація, коли позакривались колгоспи, і селяни масово побігли на біржу праці. Тоді комусь і спала на думку ідея про зелений туризм. Однак сільський зелений туризм на сьогодні — це міф. Байка. А ви нині розмовляєте з одним із динозаврів цієї справи.
— А може, ви не динозавр, а піонер?
— Я теж так вважав останні 10—12 років, — зітхає Володимир Вакула. — Щороку на щось сподівався. Але не розвиднілось і досі.

Володимир ЧЕРНОВ.
Фото автора.

Сумська область.