І за обсягами надоєного молока, й за чисельністю поголів’я великої рогатої худоби та зокрема корів Полтавщина залишається серед регіонів-лідерів. Минулого року від однієї годувальниці тут у середньому надоїли 6 253 кілограми молока, що фактично на півтонни перевищує загальнодержавний показник. А цьогорічна «крива» надоїв іще крутіша. Згаданий перелік досягнень аграріїв області у молочній галузі далеко не повний. Адже поблизу Шишак нещодавно ввели в дію унікальний фід-центр — гігантську кормокухню, що забезпечує збалансованою поживою худобу всіх 12 ферм тамтешніх підрозділів знаного агрохолдингу. Безпрецедентним за масштабами стало виробництво відомим підприємством «Агроекологія» сертифікованого органічного молока та м’яса яловичини. Є в області й зразкові сімейні ферми, і успішні молочні кооперативи та інші подібні перлини. Однак останнім часом їхнє сяйво помітно «затінене» серйозними втратами — скороченням поголів’я ВРХ і насамперед корів...
Відсотки, що вражають
Певно, зайве нагадувати про те, що ця тривожна тенденція здатна перекреслити левову частку тих здобутків. І не лише тому, що надалі провокуватиме таке подорожчання життєво необхідної продукції, за якого нинішні малоприємні «доважки» до пакета молока чи сметани у вигляді кількох гривень видаватимуться копійчаними... Критична «депопуляція» худоби збільшуватиме дефіцит органічних добрив, а значить, уже просто «добиватиме» родючі полтавські чорноземи, які й без того виснажені монокультурами.
Зрештою, в тому, що закриття ферм ставить хрест на робочих місцях і, власне, на перспективі довколишніх сіл, уже переконались у багатьох із них. Тож руйнівні наслідки подальшого «проріджування» молочного стада розуміють, здається, всі. Однак станом на жовтень нинішнього року порівняно з відповідним періодом минулого кількість ВРХ в області зменшилася ще на 2,7 відсотка. Причому найбільше «мінусували» (на 3,5 відсотка загалом і на 5,2 відсотка за чисельністю корівок) саме сільгосппідприємства краю.
Натомість в обійстях господарів-«індивідуалів» після більш ніж істотного попереднього падіння стадо годувальниць навіть збільшилося на мізерні три десятих відсотка... При цьому в деяких районах масштаби скорочення поголів’я справді вражають. Скажімо, в сільгосппідприємствах Решетилівського, Гадяцького та Семенівського районів чисельність корів зменшилася фактично на третину й більше (від 32,5 до 38,2 відсотка).
Ніж як інструмент... підвищення рентабельності
Головні причини появи такої сумної статистики аграрні посадовці та чиновники регіону називають без зволікань. Мовляв, засновників потужних сільгосппідприємств сьогодні не вдовольняє передовсім низька рентабельність молочного тваринництва — їм набагато вигідніше пустити стадо під ніж і спокійнісінько вирощувати кукурудзу та соняшник. А всілякій «дрібноті» з сільськими дядьками включно бракує і кормової бази, й сучасного обладнання, і сил та бажання займатися справою з копійчаними прибутками...
Щоправда, дехто з чиновників «заспокоює» земляків іншими цифрами: хоч корів у нас поменшало, зате майже в таких пропорціях побільшало... кіз та овець. Певно, забуваючи не тільки про різницю між коров’ячими і козиними надоями, а й про інші сумні реалії. Збільшення поголів’я згаданих «малих» домашніх тварин здавна асоціюється не зі статками селян, а, навпаки, — з їхньою бідністю та неміччю. Старенькі сільські бабусі й дідусі, котрим уже несила порати корівчину, справді заводять собі кізочку чи дві, яких можна прогодувати навіть із власного обійстя та городу. З такою «малечею» поки що переважно для екзотики та пошуку нових ніш на ринку «бавляться» й деякі сільгосппідприємства (хоча понад 85 відсотків цього поголів’я утримують саме «індивідуали»). Та самою екзотикою, як відомо, ситий не будеш...
Чи вдасться «нагодувати» нинішніх і потенційних виробників молока пільгами, дотаціями, компенсаціями та іншими стимулами? Вони запроваджуються на урядовому та місцевому рівнях також для того, щоб поголів’я ВРХ не зменшувалось. У розробленій в області «Стратегії розвитку тваринництва до 2020 року» згадується відповідна постанова Кабміну, що регулює використання з цією метою бюджетних коштів. Крім того, в регіоні діє «Програма розвитку та підтримки аграрного комплексу Полтавщини за пріоритетними напрямками». Серед її пріоритетів — і відшкодування половини ціни доїльного обладнання для малих ферм, і покриття витрат на штучне запліднення тварин сільським родинам, і компенсація 30 відсотків вартості реконструкції тваринницьких приміщень... Усе те, зрозуміло, не зайве, надто для фермерів-початківців.
Передвиборчі щедроти не допомагають
Однак подібні важелі впливу на ситуацію застосовували й раніше. Подекуди, особливо перед виборами, їх було ще більше. На Полтавщині пригадують, як за часів минулої влади аграрні чиновники мало не ганялися за сільськими дядьками, щоб «ощасливити» їх преміальними за новонароджене телятко. А столичні урядовці тоді підраховували — ні, не теляток — потенційні додаткові голоси на виборах саме від «облагодіяних» у такий спосіб селян. Здавалося, ще трохи — і вони зарахують до прихильників своєї політсили навіть корівок і бичків з піднятими догори ратицями...
Час довів: подібні бюджетні щедроти для галочки чи заради політичного й іншого піару здатні зробити «справнішою» ту чи іншу цифру хіба що на рік-два. Бо зменшення молочного поголів’я триває. Чи не тому, що й «папєрєднікам», і нинішнім урядовцям бракує не піару, а цілеспрямованої системної роботи з визначенням найближчих і довгострокових перспектив галузі та реальних механізмів досягнення мети. Провідні аграрії Полтавщини чекають не грошових подачок зі столиці, яких вони не потребують. Натомість їм конче необхідні стабільність і чесні та прозорі правила гри передовсім у земельних питаннях.
Адже про яке нарощення поголів’я корів у їхніх господарствах може йтися, коли вже завтра необхідна для утримання й годівлі сьогоднішнього стада земля може опинитися в руках скоробагатька, котрий «надоїв» свій капітал зовсім не з молока? Немає впевненості навіть у тому, що сьогодні ввечері чиїсь підручні «тітушки», що діють у єдиному рейдерському пориві з продажними суддями та нотаріусами, не оточать ферму та тік відомої агрофірми й не назвуть їх «своїми», як це трапилося днями в Оржицькому районі. Зрештою, якщо землю справді почнуть продавати на аукціонах найближчим часом, то готуватися до них і накопичувати власні грошові ресурси можна хіба що додатковими тоннами соняшнику та кукурудзи, а не молока...
На пасовищах не тільки худоба...
«Дрібніших» виробників, зокрема й звичайних селян із однією чи кількома корівками, аграрні урядовці, приїжджаючи на Полтавщину, щоразу лякають тотальним запровадженням уже з початку наступного року «стандартів Євросоюзу». Згідно з ними, продавати в будь-якому місці можна лише те, що від коров’ячої дійки до вашої склянки потрапляє виключно через систему герметизованих молокопроводів. Що робити в такому випадку тисячам наших селян, які доять своїх корівок вручну й щоранку поспішають до молоковозів чи на найближчі ринки, толком ніхто не пояснює.
То чи сприяють подібні лякалки збільшенню поголів’я в особистих підсобних господарствах і, власне, розвитку малого молочного бізнесу? Проте іще дошкульнішим та вже доконаним ударом по ньому став земельний «дерибан» пасовищ і сіножатей. Користуючись тим, що подібні неугіддя раніше належно не оформляли або зараховували до так званої «колективної власності», якої вже немає, ці ласі шматки чорнозему дедалі частіше «прилипають» до рук спритників. Останні зазвичай діють «під патронатом» високих покровителів, зокрема й у столиці, та місцевих посадовців і чиновників Держгеокадастру.
Схема проста, як коров’ячий хвіст: іще вчора селяни випасали на тому чи іншому різнотрав’ї свою худобу, а сьогодні їм туди — зась. Бо ту площу вже наділили «ефективнішому орендарю», котрий мерщій змінює її цільове призначення, переорює й засіває найприбутковішими культурами. Де пастися худобі? То вже нікого, крім її власників, не хвилює...
Однією рукою дають, іншою — забирають у стократ більше
Цьогоріч на Полтавщині найгучніші скандали з цього приводу вибухнули в Семенівському районі. Коли там, у Кривій Руді, сільрада вирішила офіційно надати статус громадського пасовища ділянці площею майже 80 гектарів, то з’ясувалося, що в неї вже є інший «хазяїн» — фермер із Решетилівського району. При цьому з’ясувалося, що й він діяв за дорученням близького родича помічника знаного політика та депутата...
Тільки після того, як на більш ніж емоційній сходці за участі голови облради селяни пообіцяли перекрити трасу Київ — Харків і таки відстояти громадську землю, ситуацію в Держгеокадастрі «переграли» й, урешті-решт, видали громаді документи на перше в регіоні «узаконене» комунальне пасовище. Та вогнище подібних конфліктів довкола громадських або тих, що використовують окремі фермери, «зелених оаз для худоби» продовжують спалахувати й у цьому, і в інших районах області. З усього видно, загасять їх іще не скоро.
Принаймні до того часу, поки олії у вогонь підливатимуть державні посадовці та чиновники. Адже вони, з одного боку, не втомлюються говорити про «всебічну підтримку» тваринництва, зокрема й за рахунок бюджетних коштів. А з другого — фактично відбирають у селян виробничу базу для нього, насамперед угіддя для кормів і пасовища, без яких від їхніх годувальниць залишаються хіба що ріжки та ніжки...
Підготував наш полтавський власкор Василь НЕЇЖМАК.
