Після холодних окопів та жахів війни наші захисники повертаються додому і починають жити по-новому. Війна змінює докорінно їхнє буття. Багато хто з них перекваліфіковуються, започатковують власну справу, повертаються до давніх мрій і задумів. Приклад тих, хто добився успіхів, надихає інших. Колишні воїни спілкуються між собою і готові підставити плече другу. У Львові, у рамках V Всеукраїнського форуму «Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО», бійці розповіли свої історії започаткування бізнесу і дали корисні поради тим, хто мріє про власний бізнес.

 

 

Микола Стецьків вирощує полуницю


Учасник бойових дій на сході Микола Стецьків (на знімку) кілька років тому заробляв на життя ремонтами в помешканнях і навіть не задумувався, що війна докорінно змінить життя його великої родини — він разом із дружиною виховують четверо синочків та донечку. Микола твердо переконаний: якщо хочеш щось робити, то роби те, що тобі найбільше подобається, тоді все обов’язково вдасться.


Коли почалися події на Майдані, приїжджав до столиці в найгарячіші дні. Щойно почалося захоплення Криму, Миколі прийшла повістка. Розповідає : «Дружина моє рішення підтримала. Вона мене у всьому підтримує. Пригадую це неймовірне відчуття, коли на плацу зібралися справжні патріоти, всі усміхалися, всі рвалися до Криму. Але нас зібрали на плацу і сказали, що Крим здаємо без бою. Можете собі уявити наше розчарування? Коли ситуація на сході загострилася, пішов у військкомат підписувати контракт. Два місяці збирав довідки, але мене так і не взяли. Довелося шукати добровольчі батальйони. Так і потрапив на схід».


2015-го повернувся додому. Тут його непокоїло те, що всі живуть так, ніби на сході нічого не відбувається. Довго не знав, куди себе подіти. Звернувся в Центр зайнятості, де йому запропонували відкрити власну справу. Вирішив зайнятися вирощуванням полуниці, бо ягідництво в Україні загалом непопулярне, занедбане. Пройшов професійне навчання за напрямом «Основи підприємницької діяльності».


Потім на 0,8 сотих землі, які Миколі виділила держава як учасникові АТО, посадив полуницю. «Восени 2015-го на цій землі ми посадили 2000 саджанців полуниці. Навесні приходжу на ділянку і бачу, що 1200 саджанців не перезимували: частину з них украли, частину заглушив пирій тощо. В мене опустилися руки, і я вирішив, що то не моє. Дорогою додому я знайшов підкову. Подумав, що це знак, що не варто так швидко занепадати духом. Вичитав у Інтернеті цікаву інформацію: «Ви знайшли підкову? Тоді підкуйте себе нею і гаруйте, як кінь».


Зараз Микола Стецьків має успішне фермерське господарство із вирощування полуниць Файна Бері, обробляє 80 соток землі, хоча за освітою —юрист. Збільшуються площі, хоче започаткувати агротуризм, а також працює над ще одним амбітним планом.


«Я точно знаю, чого хочу, і люблю те, чим займаюсь», — розповідає Микола.


Він отримав пільговий кредит на суму 100 тис. грн. через участь у Комплексній програмі підтримки та розвитку агропромислового виробництва Львівської області на 2016-2020 роки.


Микола ніколи не відмовляє своїм побратимам у порадах. У його щільному робочому графіку — жодної хвилини без діла. Їздить районами області, зустрічається з учасниками АТО, розповідає про свій досвід, ділиться секретами і закликає не опускати руки, жити далі, й успіх обов’язково прийде до кожного.


Назар Голько займається кролівництвом


Учорашній воїн АТО нині працює в проектній організації інженером-конструктором. На цій роботі працював до того, як поїхав у зону бойових дій. «Коли отримав повістку, то пішов одразу до військкомату, і вже наступного дня мене забрали до казарми.

Потрапив до 72-ї механізованої бригади. Після демобілізації вирішив продовжити роботу в проектній організації. Я не був морально втомлений після війни, але й особливого азарту до життя не мав», — каже Назар Голько.


Якось на одній із презентацій Назар познайомився з Миколою Стецьківим. «Мені по-доброму заздрісно стало, чому він може, а я — ні. І це мене найбільше мотивувало. Після цього я почав активно займатися з батьком розведенням кролів. Сільське господарство — цікава справа, його варто розвивати. У майбутньому на прикладі своєї ферми хочу навчати інших, планую ділитися набутими знаннями на своїй Facebook-сторінці», — каже Назар Голько.


Він має 200 кроликів, мріє запатентувати власний бренд. Допомагає вся родина: дружина, двоє донечок, батько і мати. Кролеферма його розташована на дворі. Клітки конструює і робить власноруч.


Михайло Шмігельський висаджує магнолії


Стриянин Михайло Шмігельський, повернувшись із передової, вирішив перекваліфікуватися з викладача історії на громадського активіста.


Проте головним його післявоєнним дітищем є проект «Стрий — місто магнолій». Він народився у цьому місті, змалечку ріс патріотом. Розповідає: «Коли був дитиною, у Стрию піднімали прапор — боролися за Україну. Тоді я надзвичайно тішився, що не було війни, і всі стояли за одне. Під час Майдану ходив Києвом і захоплювався неймовірною енергетикою». Повернувшись з війни, висаджує магнолії в Стрию та агітує робити це інших. Мріє перетворити своє рідне місто на місто магнолій.


Михайло Шмігельський зазначає: «Кажуть, що «атошники» — зашорені, а я кажу, що вони — відповідальні батьки. А що робить відповідальний батько? Бере за руку дитину і веде щось корисне робити. Наприклад, садити дерево. Можете приїхати до нас навесні і помилуватися красою магнолій».

Львівська область.


Фото надане автором.