Коли у тривожне післявоєння минулого сторіччя Мотря Миколаївна Коваленко прибула у Млинівський район вчителювати, то і гадки не мала, що цей мальовничий куточок стане її долею.
Молоду вродливу «східнячку» із села Українське, що на Харківщині, направили у село П’яннє вчителькою початкових класів. Вона відразу потрапила в поле інтересів хлопців із лісу, а також на олівець оперативників НКВС. Скільки винахідливості, дипломатичності, мудрості та жіночої хитрості довелося застосовувати, щоб вижити і залишитися людиною. Через сім десятиліть після тих подій Мотря Миколаївна аналізує кожен свій крок у далекі «сорокові-рокові», і їй не соромно за себе. Вона любила своїх учнів, сумлінно передавала їм свої знання.
А ще молодій учительці додавало снаги неповторне світле почуття до обранця її серця — Миколи Хижука. Це кохання витримало іспит тривалою розлукою. Парубка з П’яння відправили на Донбас у так зване ФЗО — «фабрично-заводськоє обученіє», після якого працював на шахті. Але хлібороба з діда-прадіда кликало рідне поле і зажурений п’янєвський ліс. Звісно, цей поклик потужно посилила сердечна пристрасть до Мотрі, відтак парубок утік з Донбасу.
Однак не довелося довго воркувати закоханим: за таке самоправство влада на кілька років позбавила учорашнього шахтаря волі. Страдницькі дороги привели його у Воркуту. 
Розлука стала болючим випробуванням для Миколи та Мотрі. І саме під час неї закохані утвердилися в думці, що надалі не зможуть жити одне без одного. Тож після воркутинського заслання наречені стали на рушничок щастя. А на тім рушникові — клопоти, праця, господарство. І найсвітліший, найдорожчий скарб — донечки Галя і Валя. Подружжя вивело їх у люди: Галина Миколаївна довгий час була секретарем і головою сільської ради у своєму селі, Валентина Миколаївна обрала фах медика, зцілювала людей в одному з медичних закладів Луцька.
Нині вони вже самі пенсіонери, бабусі. І мама Мотря Миколаївна прописана в їхньому родинному колі: взимку — у Валентини, влітку — у Галини. На жаль, сімнадцять років тому помер чоловік — Мотря Миколаївна дуже тужить за ним. Але Господь послав жінці довгий вік — нещодавно на її життєвий поріг завітав дев’яностий день народження, який ювілярка зустріла з найріднішими (на знімку).

Віталій ТАРАСЮК.
Фото надане автором.

Млинів Рівненської області.