У Запоріжжі розпочався черговий виток театрального скандалу
На початку року "Голос України" повертався до цієї теми кілька разів. І зокрема в матеріалі "Забули, що "ритуалів" мають "дотримуватися свято"? (11.02.2017 р.). Нагадаємо, що тоді йшлося про перепризначення директора Запорізького академічного обласного драматичного театру імені Володимира Магара. Попри шквал критичних публікацій у місцевій та й у київській пресі незаконно сформована конкурсна комісія таки ухвалила рішення: Володимир Панькін має залишитися на чолі головного культурного закладу області.
Закон? Який такий закон?
Наше впевнене формулювання, що комісія створена незаконно, базується на рішеннях відразу двох судів. Зокрема ще 19 квітня Запорізький окружний адміністративний суд постановив: "Визнати протиправним і скасувати розпорядження заступника голови Запорізької обласної ради про затвердження персонального складу конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора комунального закладу "Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені В. Г. Магара" Запорізької обласної ради" №14-к від 17.01.2017 р.".
Тут зауважимо, що з позовом звернулося Запорізьке театральне товариство. Перше судове засідання відбулося 3 квітня, і коли стало зрозуміло, чим усе закінчиться, Запорізька облрада 6 квітня терміново затвердила добродія Панькіна на посаді. Отримавши ж судове рішення і так і не сплативши 1600 гривень як компенсацію ЗТТ судових витрат, юристи облради відразу ж подали апеляцію.
Спасибі Дніпропетровському апеляційному адміністративному суду, який теж не забарився з рішенням, і вже 21 червня і собі постановив: "Апеляційну скаргу Запорізької обласної ради на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2017 р. у справі № 808/594/17 залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2017 р. в справі № 808/594/17 за позовом громадської організації "Запорізьке театральне товариство" до Запорізької обласної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження залишити без змін".
Кажуть, що облрада і на цьому не заспокоїлася і її касаційна скарга перебуває вже у Вищому адміністративному суді України. А тим часом... А тим часом нічого не відбулося. Бо як пояснюють ті ж облрадівські юристи: "Суд нікого ні до чого не зобов'язав, комісія -- справа минула, і вона розформована, суд не пояснив, а ми тепер не знаємо, як виконувати це судове рішення".
Ось така, бачте, неприємність... Тут доречною буде цитата із нашого матеріалу від 11 лютого: "Володимир Панькін за першою професією -- керівник самодіяльного
хору. Пройшов шлях від директора районного Будинку культури (приміський Запорізький район), завідувача відділу культури РДА й аж до голови райради. І за таких умов -- після звільнення з посади -- став номенклатурою обласного рівня. Оскільки будівля облфілармонії в ті часи перебувала в напіваварійному стані, міцний господарник на чолі закладу був не зайвим...
А під осінь 2013-го до Запоріжжя з антрепризою навідався відомий московський скандаліст Станіслав Садальський. Місцеві "князьки" не забули поспілкуватися з "зіркою", а та візьми, та й брякни: гримерка занехаяна і нема умов. Так долю багаторічного директора театру імені Магара Валентина Слонова було вирішено. І напередодні найдраматичніших подій Майдану Володимир Панькін прийшов до головного культурного центру Запоріжжя".
Повертаючись до сьогодення, зазначимо, що замість того, щоб трішки збавити оберти та налагодити нормальні робочі стосунки в колективі, директор театру пішов іншим шляхом. А товариші, які його протягли (вибачте -- вихопилося!), тобто призначили на посаду, ніяк тому не завадили. Слово голові Запорізького театрального товариства Надії Петренко:
"Сьогодні новим поштовхом конфлікту в театрі стало те, що пан Панькін розуміє: його позиції після судових рішень слабкі та може трапитися рестарт процесу призначення директора. Через те створена атмосфера "вичавлювання" з театру працівників, котрі "винесли сміття з хати"...
Через те тепер із керівництвом театру деяким акторам та режисерам краще всього спілкуватися рекомендованими листами, а коли таки втрапиш на нараду -- то лише з диктофоном. Бо потім нікому нічого не доведеш...
Уже пішов з театру актор і режисер Денис Астаф'єв, отримали догани режисер-постановник Віктор Попов і голова профкому, актор Максим Ігнатьєв. Перший -- у кінці першого тижня реалізації власного ж задуму вистави, прем'єра якої, до речі, у встановлені адміністрацією рекордні терміни успішно відбулася 11 листопада. Другого ж взагалі збиралися звільнити за начебто прогул, та його поки що відстояв обком профспілки працівників культури.
Утім, дружині актора -- керівниці літературно-драматургічної частини Наталії Ігнатьєвій вже оголошено про звільнення за скороченням штатів з 1 січня 2018 року. Наталя, нагадаємо, постійний автор "Голосу України", а також автор кількох лише цьогорічних п'єс та адаптацій, які стали виставами в театрі ім. Магара. І ще: в інших театрах України посаду завліта ніхто не скорочує.
Міцна запорізька фортеця?
До речі, а яка реакція на всі ці неподобства місцевої влади, котра фактично їх і породила? Та ось така. На скаргу заслуженого діяча мистецтв В. Попова до департаменту культури, туризму, національностей і релігій Запорізької ОДА прийшла коротка відповідь: "У разі, коли ви не згодні з винесеною доганою, вам слід звернутися до комісії із трудових спорів театру, а у разі відсутності такої -- до суду з відповідним позовом".
Залишимо написане без коментарів, особливо в світлі вищезгаданого. Хіба що зауважимо: жалітися запорізьким чиновникам -- лише марно витрачати час. Тут ні хмари, ні грому ніхто не боїться! І Генпрокурор приїздив і обіцяв усім злодійкуватим кари небесні, і НАБУ проводила обшуки просто в кабінетах ОДА, і детективи останнього вже затримували і доправляли до столиці головлікаря обллікарні. Ну то й що? Та нічого! Додамо тільки, що Запорізька обласна клінічна лікарня в медійному плані -- це такий же головний біль для місцевої влади, як і театр ім. Магара. Втім, ні в ОДА, ні в облраді мігрені не бояться, і за цінні кадри в обох установах тримаються мертво.
Причина дуже проста. Запорізька область найнещасніша в Україні. В регіоні за 26 років змінилося 22 чи навіть 23 голови облдержадміністрації. Часто останні та їхні заступники -- "парашутисти ", як кажуть на Запоріжжі, з інших міст. І в битві за владу з місцевими елітами, розпорошеними в кількох фракціях облради (а раніше -- в кількох впливових групах у фракції Партії регіонів), є лише два важелі. Це братерський розподіл бюджетних потоків та кадрові призначення за квотами. І театр виявився справжньою жертвою тієї квазіполітичної метушні по-запорізькі.
О! Ми ж забули про Міністерство культури України. Як воно на все це дивиться? Та з великим співчуттям... Яке проривається у кожній відписці на скарги із Запоріжжя! То що -- Мінкульт можна спокійно перейменувати на Міністерство відписок? Та що ви -- ні! В Міністерство розведених рук. Бо на будь-яке прохання про допомогу з міністерства лише картинно розводять руками. Мовляв, і раді чимось допомогти, та власник -- облрада, і вашого листа пересилаємо туди. Де до цього дня не знають, як виконати вже два судові рішення...
А від чиновників Мінкульту небагато й вимагається. Чи ви там, хлопці з дівчатами, не знаєте, яка ситуація в театрах -- і не лише в Запоріжжі? Та знаєте! То розробіть чітку нормативну базу -- розділіть завідувача мітлами та гардеробом і тих, хто робить театр саме театром. Дайте творчим людям трохи повітря, захистіть їх законом від "надісланого кимось дядька".
Утім, до кого це ми звертаємося? До колгоспу "Тихе життя"? Тут усі сподівання хіба що на Національну спілку театральних діячів України, якій зрештою набридне вся ця ганьба в Запоріжжі, і, скориставшись своїм авторитетом, вона звернеться до Президента і Кабміну. І тоді з'явиться хоч якась ймовірність, що в Запоріжжі таки второпають, як їм виконувати судові рішення...
Нагадаємо, що театр ім. Магара вже один раз врятувало "высочайшее повеление". У 1990-ті тут вісім років начебто тривав ремонт. Тобто всі ходили навколо великої ями на місці сцени... І тільки скарга на "саму гору" привела до того, що протягом якось року оновлений театр став справжньою окрасою міста. Так що -- залишилося ще недовго почекати?
Леонід СОСНИЦЬКИЙ для "Голосу України".
Запоріжжя.
