На околиці Одеси плескається унікальний Куяльницький лиман, напевно, найзнаменитіша морська затока України. Площа водного дзеркала — 50 квадратних кілометрів, довжина — 28 кілометрів, глибина — до 1 метра.
У районі лиману — найнижча точка України — п’ять метрів нижче рівня моря. Назва затоки, на думку істориків, пов’язана з турецьким словом «куянлик», що в перекладі означає густий.
Півтора століття на берегах Куяльника розташовується бальнеологічний курорт світового значення. В усьому світі його називають українським мертвим морем. Висока концентрація солей у воді затоки, цілющі грязі перетворили лиман на природну оздоровницю. Тут проходили курс лікування члени багатьох королівських родин Європи, державні діячі, космонавти, керівники СРСР. Історичний факт — у 1904 році в грязелікарні за сезон оздоровилися 40 000 осіб.
Сьогодні українське мертве море повільно рухається до статусу солоної калюжі.
Лиман знищують «копачі» піску
Пісок у промислових масштабах незаконно видобувають «чорні копачі». Вдень і вночі екскаватори вантажать пісок на самоскиди, що везуть будівельний матеріал по всій Україні. Це погіршує екологічну ситуацію — зокрема, на схилах багато місць гніздувань птахів, які потерпають від дій «піскових» браконьєрів. Час від часу правоохоронні органи здійснюють рейди в незаконні кар’єри, вилучають пісок.
Боротися з браконьєрами складно. Можна організувати щоденні патрульні групи, які прочісуватимуть лиман у пошуках несвідомих громадян, які знищують унікальне природне надбання країни.
Щодо єдиного промислового кар’єра, то необхідно зазначити, що розташований він за 15 км від лиману, у районі села Адамівка. Можливо, побудована піскодобувальниками дамба, що перегородила ріку, і зіграла свою роль в обмілінні лиману, однак залишається відкритим запитання: чому цей ефект виявився тільки тепер, хоча дамба існує вже багато років?
Активізувалися браконьєри, котрі ведуть незаконний видобуток піску у верхів’ях Куяльницького лиману. Вони повністю перекрили гирло річки Великий Куяльник дамбою. Зусилля міліції й прокуратури виявилися безрезультатними: техніка браконьєрів, навіть перебуваючи під арештом, продовжує роботу. Якби не привернули увагу громадськості до «піщаних браконьєрів», то видобуток залишився б непоміченим, а боротьба за порятунок лиману могла б початися тоді, коли Куяльник в один прекрасний момент висохнув би повністю.
Також із лиману ведеться видобуток цілющої грязі, котра потім продається за межами України як грязь з Мертвого моря й входить до складу «косметики Мертвого моря». Грязь добувають промисловим способом — екскаватори черпають її з оголених ділянок дна лиману на глибину до півтора метра.
Шляхи порятунку вчені з Одеського екологічного університету бачать в упорядкуванні стоку річки Великий Куяльник, припиненні незаконного видобутку піску й створенні ландшафтного парку навколо лиману. Проблема знищення унікального курорту стала настільки гострою, що нею перейнялися в українському парламенті. Зокрема, народний депутат України Оксана Білозір в 2009 р. спрямувала в Генеральну прокуратуру України депутатський запит про притягнення до відповідальності осіб, причетних до знищення Куяльницького лиману. У результаті були порушені кримінальні справи за фактами незаконного видобутку корисних ресурсів, порушники були притягнуті до адміністративної відповідальності, а насип — зритий.
Греблі довели Куяльник до спраги
Гідрогеологічні дослідження вчених доводять, що основним джерелом живлення Куяльницького лиману є підземні водоносні горизонти (це не дивно, якщо врахувати той факт, що Куяльницький лиман перебуває нижче рівня моря). Нині інформація про підземні води, що живлять лиман, стала недоступною для екологічної громадськості.
У лиман впадають кілька малих річок — головна з яких Великий Куяльник. Саме комбінація прісної й морської води, яка змішується в лимані, робить грязі й воду затоки лікувальними.
Найбільші річки — у районі Красносілки та Іллінки. В Іллінці річку перекрили місцеві жителі двома дамбами, завдяки чому в селі є два ставки, у яких розводять рибу.
Лиман регулярно змінює рівень. Йому властива певна циклічність — періоди відносно високого рівня води тривалістю від одного до шести років змінюються більш тривалими періодами (10—20 років) спаду й усихання. Відомо, що в 1774-му, 1792-му, 1824-му, 1826-му, 1828-му, 1830-му, 1831-му, 1835-му, 1847-му, 1850-му, 1851-му, 1853-му, 1866-му, 1867-му і 1869 роках, як і нині, на пересохлому дні Куяльника випадала сіль.
У середньому за рахунок надходження води з річки Великий Куяльник, численних струмків, балок по берегах лиману, стоків прибережних сіл у лиман має потрапляти від 17 до 26 млн кубометрів води на рік. Крім того, до 23 млн кубометрів води Куяльнику дають опади — дощ і сніг. При цьому щорічний випар з Куяльницького лиману становить приблизно 42 млн кубометрів води. Тобто в посушливі роки з малосніжними зимами лиман пересихає без будь-якої допомоги людини. А наповнюється він винятково під час одного або декількох сильних весняних паводків, після чого рівень води в ньому 5—7 років тримається відносно високим, потім лиман починає пересихати.
Стати «донором»
Куяльницький лиман уже з’єднували із Чорним морем в 1907-му і 1925 роках. Однак в історичних джерелах про це можна знайти тільки скупі згадки — про наслідки «вливання» нічого не відомо.
У 2014-му трубопровід із Чорного моря в обмілілий лиман запрацював в Одесі. Вода надходила кілька місяців. За цей період у Куяльник надійшло 6—8 млн куб. м морської води.
На сесії Одеської облради депутати прийняли звернення до центральних органів влади про необхідність створення курорту державного значення на території національного парку «Куяльницький».
Викладачі та студенти Одеського державного екологічного університету проводять щоденний моніторинг стану Куяльницького лиману. Головне завдання — визначити, як впливає морська вода на цілющий лиман. Найважливіше — не допустити його цвітіння. Кілька років поспіль лиман цвів червоними водоростями, які добре почуваються у його солоній воді. Також цвітіння відзначалося на притоках, де вода прісна.
Один із розробників програми з порятунку лиману ректор екологічного університету професор Сергій Степаненко впевнений, що солоність води не сприяє цвітінню Куяльника. «Щоб морські водорості прижилися, їх має бути дуже багато. Та й вода в лимані набагато солоніша, ніж у морі. Відповідно — ми можемо запускати морську воду тривалий час і навіть при температурі вище 8 градусів», — завірив нас ректор ОДЕУ. Проте запуск морської води продовжиться, як і планувалося, лише з настанням холодів.
Нагадаємо, проект закачування чорноморської води передбачає відродження лиману за три роки, протягом яких у Куяльник мають намір перекачати приблизно 25 млн куб. м води із Чорного моря.
Друга проблема — засолення лиману. Закачування морської води значно знизило рівень солей, якщо ще в грудні він становив майже 300 проміле, то нині — 185 проміле в центрі й приблизно 165‰ у районі притоки річки Великий Куяльник. Знизили рівень солоності й опади — їх за весь період реалізації проекту випало вдвічі більше за норму — майже 220%. «Загалом лиман поповнили приблизно 8,4 мільйони кубометрів опадів», — зазначив Володимир Адобовський. Однак екологи очікують підвищення рівня концентрації солей у літній період у зв’язку з випаруванням. В ідеалі солі в лимані повинні становити 120—140 проміле.
Є в екологів і вісники перших перемог. Так, завідувач секції хижих птахів одеського зоопарку Віктор Пилюга відзначає появу в акваторії лиману нових птахів. Приміром, мартинів звичайних і куликів. «Це свідчить про появу для них їжі — різних безхребетних, яких, до речі, не було протягом останніх років через посуху й солоність. Тобто Куяльник повертається до свого звичного життя», — зазначив орнітолог.
Усе зроблене, як кажуть учасники проекту, лише початок. «Нині проводиться підготовка необхідної документації для створення Куяльницького заповідника й надання статусу курорту самому лиману. Це довга й кропітка робота, але ми сподіваємося, що вона буде не даремною», — запевняє Сергій Степаненко. А от у найближчій перспективі — розчищення річок, що живлять Куяльник, і ліквідація дамб, побудованих місцевими жителями для своїх потреб.
Але є й противники таких перспектив. «Люди втратять джерела води, а держава навряд чи зможе вирити необхідну кількість артезіанських джерел для того, щоб забезпечити тих, хто живе уздовж річок, які живлять лиман. Тому такі дії можуть мати важкі наслідки», — вважає еколог і краєзнавець Дмитро Жданов.
В’ячеслав ВОРОНКОВ.
Одеса.
КОМПЕТЕНТНА ДУМКА
Сергій СТЕПАНЕНКО, ректор Одеського державного екологічного університету, доктор технічних наук, професор:
— У 2017-му програма порятунку унікального Куяльницького лиману виявилася «забутою» чиновниками Одеської ОДА й депутатами обласної ради. Із заявлених у програмі на 2017 рік 15 вкрай необхідних заходів виконується тільки один — моніторинг екологічного стану лиману, та й то — з особистої ініціативи вчених екологічного університету й Інституту морської біології НАН України, бо виділений із обласного бюджету як аванс 1 млн грн так і продовжує лежати незатребуваним у державному казначействі.
Інші 14 заходів із загальним обсягом фінансування 6,2 млн грн просто зависли в повітрі — навіть той, за яким ще в 2016-му було укладено договір на проведення робіт з розроблення ТЕО розчищення русла річки Великий Куяльник — основного джерела прісної води для Куяльницького лиману. Перший етап у розробленні ТЕО торік зроблено, а другий не виконується! Нонсенс, але це наші реалії!
Аргумент, який наводять в обласній раді, один — немає грошей, почекайте! Але водночас за два останні роки фінансування із природоохоронного фонду області на будівництво й реконструкцію очисних споруд (дуже потрібних, але вони не розв’язують стратегічні проблеми області) зросло з 2 млн грн до 12,1 млн грн!
Залишилося трохи більше року до завершення програми по Куяльнику, а хвалитися крім організації ще в грудні 2014 року подачі морської води в лиман нема чим! Програма (і як завжди, на жаль) не виконана, стільки зусиль, суперечок вчених просто пішли в пісок!
