Автобус, школа, спортзал...


Срібний призер «Гонки націй», що відбувалася цього року в Пирогові, Євген Черненко... — викладач німецької та англійської мов у Червоновершківській сільській школі Компаніївського району. Тут, на узліссі серед дерев рідкісних порід, у колишньому маєтку пана Бородкіна, збудованому в середині позаминулого століття, нині навчається 130 учнів із Роздолля, Братерського й самої Червоновершки. Місцина унікальна — чарівні аромати лісу, чисте повітря, грибне «полювання» та риболовля. А тут до унікальностей додався ще й... місцевий вчитель. Євген Олександрович, котрим нині пишаються і школа, і район, має в цій школі 27 годин іноземної мови на тиждень. Три роки тому молодий чоловік закінчив педуніверситет у Кропивницькому. Два роки викладав у Живанівці, а нинішній навчальний рік розпочав уже ближче до рідного Роздолля і тепер витрачає менше часу на переїзди з одного населеного пункту в інший. А їздити доводиться багато. З дому на роботу, з роботи на тренування в Компаніївку... Спортивна впертість, завзятість молодого вчителя вразить будь-кого, хто з ним познайомиться, можливо, навіть більше, ніж результат його виступу на «Гонці», яка набуває в Україні дедалі більшої популярності. Світові ж чемпіонати «Гонки націй» (куди збираються переможці вітчизняних етапів змагань) уже давно привертають до себе увагу мільйонів вболівальників. Майже як Олімпійські ігри чи футбольні чемпіонати світу. Задумана як змагання професійних військових і цивільних спортсменів «Гонка» стає символом ментальної сили нації, витривалості народу...


«Додому я повертаюся з роботи після сьомої вечора, — розповідає 26-річний чоловік незвичної для вчителя іноземних мов атлетичної статури, чий високий, десь під метр дев’яносто сантиметрів, зріст, утім, цілком органічно вписується в масштаби історичної будівлі школи з високою стелею в кімнатах і коридорах, просторим до розкішності фойє, де нині, огороджений стіною з книжок, стоїть (призначений для допитливих школярів) «трон мудрості».


У понеділок, середу й п’ятницю після уроків Євген шкільним автобусом їде повз своє село далі, в Компаніївку, бо більше ніде немає спортзалу з хорошими тренажерами й знаряддями... У вівторок, четвер і суботу здійснює пробіжки. Приблизно кілометрів по десять — лісом, польовими дорогами, річковим берегом. Головний принцип, каже, щоб більше вимотувало, щоб важче було бігти. Адже вправи, підібрані для «Гонки націй», теж дуже виснажливі. Професійні спортсмени, майстри спорту, переможці змагань різного рівня (саме таких, невипадкових, людей приваблює популярний марафон) сходять з дистанції не тому, що погано бігають, а через те, що не витримують паралельних навантажень — крутих підйомів та спусків, серцевої аритмії, збитого дихання...


«Гонка націй» походить із програми підготовки елітних військових, здатних витримати величезні навантаження. Щоб вижити! Вони біжать, повзуть болотом, сплавляються річками, піднімаються в гори, канатами, драбинами, по стовбурах і жердинах забираються на якісь висоти, тягнуть на собі колоди, підтягуються, віджимаються... Іноді ці випробування нагадують добровільні тортури. Тому, хто думає, що після сьомого поту його випробування закінчаться, доведеться переглянути своє уявлення про спорт на межі можливостей — буде ще сім потів.


Один із небагатьох


«Якби ви знали, скільки разів мені хотілося зупинитися! — зізнається Євген, котрий зі 150 учасників забігу прийшов до фінішу другим. — Не зупинився, бо весь час пам’ятав, чого мені були варті оті тренування»...


Замість того, щоб розважатися з друзями чи зустрічатися зі своєю дівчиною (Ольга викладає англійську в медуніверситеті Кропивницького і, якщо поталанить, бачиться з Євгеном раз на тиждень — у неділю, коли він відпочиває від уроків, «заліза» і кросівок).


«Моя дистанція називалася «5+», по суті — вийшло вісім кілометрів з 27 перепонами. Ми бігли удвох із моїм кумом Сергієм (прийшов шостим). Кіровоградщину на цій дистанції більше ніхто не представляв, але в командному забігу взяли участь земляки з Кропивницького. Взагалі з сільської місцевості на «Гонку націй» приїздить дуже мало людей. В селах немає де тренуватися. Натомість є багато укорінених звичок, несумісних із доброю фізичною формою. Якщо ви мене запитаєте, скількох я знаю молодих людей (йдеться не лише про Євгенове село. — Авт.), котрі не п’ють і не палять, я буду довго думати».


...Після завершення змагань у Пирогові в Євгена ще місяць боліли м’язи. Та він уже посилено готується до наступного старту, в Буковелі. Призери змагань у Карпатах поїдуть на чемпіонат світу в Данію. Цього разу молодий вчитель і його кум матимуть групу підтримки. Хоч і дорого коштують квитки на проїзд, проживання, харчування, вітаміни з мінералами, хоч і не отримує ще молодий фахівець «дорослої» зарплати, і спонсора в Євгена немає, який би допоміг хлопцеві привезти в Компаніївку красиву перемогу, в Буковель однак із ними поїдуть кілька місцевих завзятих уболівальників.


«Ми тут говорили про те, що городянам легше підготуватися до серйозних змагань. Це так, але... Думаю, якби не село з його постійною важкою фізичною роботою та якісним калорійним харчуванням (замість їжі з супермаркетів. — Авт.), я не прийшов би другим у Пирогові, — насамкінець зауважує Євген. — А в Буковель я однозначно їду по перемогу. Для себе і... для свого села».

ДОВІДКОВО

«RACE NATION» («Гонка націй» ) — видовищні забіги на витривалість з перешкодами. Традиційно проводяться на чотирьох дистанціях — «Забіг сили» (5 км, 20 перешкод), «Забіг волі» (10 км, 25 перешкод), «Забіг духу» (20 км, 30 перешкод) і «Сніговий забіг» (зимовий, на 7 км, 20 перешкод).... Мета змагань — перевірка спортсмена не тільки на фізичну витривалість, а й на силу духу.

 

Фото Олександра БУРКУНА.