«Київ. Енциклопедія» — так називається одна з нових книжок Віталія Абліцова, відомого письменника і журналіста, колишнього співробітника та постійного автора «Голосу України». Книга побачила світ у видавництві «Фенікс» за сприяння КМДА.
Якщо бути прискіпливим, книжка могла б зватись точніше — не «Київ», а «Кияни». Бо таки справді тут ідеться про знаменитих чи просто відомих мешканців нашої столиці, її уродженців або тих, чиї родові корені звідси. Загалом на трьохстах сторінках книги — більш як 450 персоналій, від напівлегендарних братів Кия, Щека і Хорива до нині сущих братів Кличків.
Хоч на обкладинці й значиться слово «енциклопедія», всередині ви не знайдете ані енциклопедичного «стандарту», ані зайвого академізму. Навпаки, виклад легкий і вільний, що сприяє так само легкому читанню. Здається, такі книжки не можуть не бути успішними у широкого читача, який цікавиться історією свого міста й своєї батьківщини. Водночас писати таку книжку небезпечно, бо завжди знайдеться хтось, хто скаже, що тут не вистачає того чи іншого імені. Скажімо, у Абліцова є Богдан Ступка і немає Гната Юри (а де б Ступка працював, якби Г. Юра не створив театр Франка?!). Серед великих акторів-киян не згадано також про М. Садовського та М. Заньковецьку. Або от: серед композиторів названі обидва Майбороди, але не згадано ні Є. Станковича, ні В. Сильвестрова, а це таки світові імена. Серед київських меценатів названо Терещенка і Ханенка, але забуто Чикаленка (того, що казав: Україну треба любити не лише до глибини своєї душі, а й до глибини своєї кишені). Власне, оцей азарт уточнень і заперечень ніби закладений у самій книжці — що більше з нею сперечаєшся, то більше кортить її читати. Так, ніби автор спеціально втягує тебе в суперечку. Ось у нього про роман В. Підмогильного «Місто» сказано, що цей роман «очолює список вітчизняних прозових шедеврів», хоча краще б нагадати, що у Підмогильного «Місто» — це і є Київ, змальований «з натури», й згадати про це було б логічно, адже енциклопедія таки присвячена саме цьому місту.
Усе це, звісно, суб’єктивні зауваження. Але є одне побажання, що здається істотним. Добре було б, якби автор подавав адреси, за якими жили кияни, персонажі його енциклопедії. Бо кожен вам скаже, приміром, де жив Щербицький, і не кожен знає, де жив Петлюра. А це часом дуже цікаво зіставляти. Ось, скажімо, російська поетеса Анна Ахматова жила на Печерську, а український поет Василь Стус — на далекій окраїні. Нагадування про адреси показало б і масштаб нашого безпам’ятства, бо чимало будинків, де жили великі кияни, у Києві безслідно знесені з лиця землі (дім Чикаленка, Єфремова та багатьох інших). Сам же В. Абліцов іноді показує, наскільки це ефектно — подавати конкретні адреси (приміром, коли вказує, що на місці сучасного Держтелерадіо колись мешкала родина Семена Айзенштейна, одного із засновників світової радіотехніки).
Можливо, найцікавіший розділ книги Абліцова — той, що зветься «Київ — світу», де понад сотня імен знаменитих у всьому світі людей, які або народилися в Києві, або їхні предки походять звідси. Тут, окрім Ігоря Сікорського, Вацлава Ніжинського, Іцхака Рабина, Голди Меїр чи Міли Йовович, знайдемо й несподівані імена — Семюеля Голдвіна (засновник і керівник «Metro-Goldwyn-Mayer»), Зіно Давідоффа (фірма «Davidoff»), Льюїса Селзніка (один із засновників Голлівуда) та його сина Давида Олівера Селзніка, який екранізував «Віднесені вітром». Мабуть, і цей список неповний. Київ — давнє і велике місто, отож, така книга завжди приречена на неповноту, але водночас і на те, щоб робити наступні видання, доповнені та уточнені.
Катерина АПРЕЛЬКО.
