Слова, винесені в заголовок, узяті з книжки «Розуміння Ісламу». Власне, йдеться про те, що мусульманська традиція здавна шанує людей, здатних виявляти ініціативу за будь-яких умов, не сподіваючись на «кращі часи» або на щасливий випадок. Саме такі ініціативні люди задумали і провели цього тижня в Києві Міжнародну науково-практичну конференцію «Мусульманська спадщина в Південній Україні: історія, культура, релігія».
Цей форум організовано спільними зусиллями Українського центру ісламознавчих досліджень, Центру ісламознавства Національного університету «Острозька академія» й Таврійського національного університету, у приміщенні якого й відбувалася згадана конференція.
Серед доповідачів — провідні дослідники у галузі сходознавства з України, Білорусі, Молдови, Азербайджану й Туреччини. Модератор — Михайло Якубович — дослідник історії та філософії ісламу, перекладач смислів Корану українською мовою.
Учасники конференції працювали в трьох секціях: «Іслам в історії Криму й кримських татар», «Іслам на «материковій» Україні» та «Український іслам у системі міжнародних зв’язків». Серед доповідачів було, як уже сказано, кілька гостей із Туреччини, зокрема відомий кримознавець Мехмет Максудоглу, його колеги Фірат Яза, Алі Нурієв, Емель Кіліч та Барак Чалішхан. Заслухано також доповіді Тимура Атаєва (Азербайджан) — «Зміни в кримській демографії другої половини XVIII століття», Лефтера Георге (Молдова) — «Балкани як перехрестя релігій», Зорини Канапацької (Білорусь) — «Кримський ханат і Білорусь: формування татарської спільноти».
Цікавими були теми доповідей українських дослідників. Зокрема, Гюльнари Абдаллаєвої (Київ) — про віротерпимість у Кримському ханстві, історика, головного консультанта апарату Верховної Ради України Владислава Гулевича («Проблема ісламізації кочовиків Криму в XIII—XV століттях»), Соломії Вівчар (Львів) — «Кримські студії Агатангела Кримського», Петра Кралюка (Острог) — «Українські землі та Кримське ханство», Тараса Чухліба (Київ) — «Взаємозв’язки між ханом Адилем Гераєм та гетьманом Петром Дорошенком», Владислава Грибовського (Київ) — «Литовський татарин Якуб Рудзевич — гетьман Ханської України (1765—1770)», Олексія Савченка (Київ) — «Служба татар в українських воєводствах Польщі в XVI—XVII століттях», Сейфули Рашидова (Київ) — «Іслам в Луганській області», Тетяни Крупи (Харків) — «Збереження історичної та культурної спадщини в зоні воєнного конфлікту: досвід Вірменії та Азербайджану для України».
Якісь із вищезгаданих тем, можливо, вузькоспеціальні й призначені для тісного кола втаємничених дослідників, але більшість із того, що прозвучало на конференції, було б цікаво й для широкої публіки, яка виросла на давніх російських імперських міфах про монголо-татарське іго та про «бусурман», які, мовляв, на дух не терпіли віри Христової. А між іншим, один із синів Бату-хана був християнином. Серед кримських ханів було немало таких, що робили щедрі пожертви для християнських храмів.
На жаль, мабуть, не доводиться сподіватись, що матеріали конференції будуть опубліковані окремим виданням та стануть доступні для масового читача. Зате, кажуть, їх можна буде знайти ближчим часом на сайті Всеукраїнської асоціації «Альраїд». До речі, під час конференції було організовано виставку літератури, тематика якої так чи інакше дотична до тих питань, що їх обговорювали на цьому форумі.
Окрім наукових дискусій та доповідей, на конференції було ухвалено резолюцію, де обґрунтовується важливість вивчення взаємодії між східними та західними культурами в Україні, а також запропоновано створити професійну історико-культурологічну асоціацію, яка об’єднає дослідників-сходознавців із країн Причорноморського регіону (України, Туреччини, Кавказу, з Балкан).
Катерина АПРЕЛЬКО.
