Про що мріють діти з міст і сіл, які узагальнено називаються «зоною АТО»? Три з половиною роки війни змусили переглянути деякі звички. У бездонному мішку Святого Миколая чи Діда Мороза дівчатка і хлопчики із прифронтової зони очікують знайти безліч корисних речей.

Книжки — бо вони «працюють» навіть без електрики і батарейок.
Шапку-невидимку — щоб бігати по вулиці ввечері після комендантської години.
Розклад уроків на завтра — бо це означає, що можна йти до школи, а не сидіти у сховищах.
Думку-блискавицю — щоб повідомляти родичам із вільної території, що з вами все гаразд, ось тільки зв’язку знову немає.
Скатертину-самобранку — зі смачними українським стравами, а не з цими неїстівними продуктами від «асвабадітєлєй».
Петарди... ні, без петард, будь ласка.
Килим-літак — щоб подорожувати далеко-далеко не лише подумки.
Чарівну лопату Івасика-Телесика — для «нейтралізації» лихих людей та озброєних зайд.
Білий сніг — бо хто його не любить на Новий рік, а в степу він рідко буває, і тим паче білим...
Протягом року редакція «Голосу України» уважно прислухалася до того, що кажуть українські люди по той бік лінії розмежування. Напередодні Дня незалежності отримали від них пропозицію-прохання: передати українські книжки. «Це стало б найкращим подарунком до свята і знаком: ми, українці, — єдині. А після визволення ці видання лягли б в основу народної бібліотеки в нашому місті», — написала волонтер, яка взялася розповсюджувати книжки на окупованій території Донеччини.
Ідею підхопили співробітники «Голосу України», і посилка із книжками вирушила до Маріуполя, а звідти через блокпости до школярів одного з сільських районів. Відгукнулися на прохання і співзасновники видавництва «Кальварія» Ксенія і Петро Мацкевичі, відправивши велику кількість новинок і авторських листівок дітям і дорослим з окупованої території. Багато видань — з автографами авторів. «Листівки діти навіть швидше розібрали, ніж книжки. Школярі дізналися, що це — від друзів з України», — такий відгук разом із фото (не для друку!) отримали ми за кілька тижнів. А частина сучасної української літератури — дитячої і дорослої — перетнула лінію розмежування в Луганській області завдяки активістам громадської організації «Восток СОС».
За цей рік ми переконалися: навіть маленькі кроки і справи можуть морально підтримати наших людей в окупації. «Вірю в диво і в нашу Україну», — написав 11-річний Миколка з Донецька, автор малюнка на цій сторінці газети. Разом із ним віримо в краще і сподіваємося, що вже наступного року на цю землю прийде довгоочікуваний мир і повернеться український прапор. І що нарешті ми «розвіртуалізуємося» з багатьма новими друзями, від яких уже встигли отримати запрошення на день визволення Луганська, Донецька чи Сімферополя. Повірте, цих друзів так багато, що накритий ними на честь Перемоги щедрий стіл перевершить легендарну скатертину-самобранку. Нехай це бажання здійсниться у 2018-му.

Ліна КУЩ.