У старому воєнному фільмі «Батько солдата» є зворушливий кадр. Дорогою на Берлін російський танкіст утюжить весняний виноградник, мало не наїхавши на німецьких дітей. На шляху став обурений грузин — батько солдата: «Ти його не саджав, ти його не орав, ти тільки виноград їсти любиш! Коли ти тільки фашистом став?!». До чого я? Цей кадр порадили дивитися українські «атошники», коли хтось заговорить про честь російських військових, що стріляють в українців. Ні честі, ні людяності в рабів бути не може. Тому й не можна виправдати кремлівський фашизм, який засуджують самі росіяни, що вірять у перемогу України й добра.
Кирило МАР’ЇН (Новосибірськ, студент, громадський діяч):
— Що стосується конфлікту на території Донбасу? Це безглуздий військовий конфлікт, який призвів до тисяч людських жертв, а мільйони людей змусив покинути свій дім. На превеликий жаль, керівництво Російської Федерації або свідомо (що найстрашніше), або у зв’язку з відсутністю стратегічних розрахунків та аналізу внутрішньоукраїнської ситуації навесні 2014 року влаштувало таку гуманітарну й соціально-економічну катастрофу, наслідки якої доведеться розрулювати ще довгі роки, можливо, десятиліття. Я стикався з різними числами в мережі Інтернет, скільки необхідно проінвестувати коштів на відновлення зруйнованого Донбасу, наприклад, понад 20 мільярдів доларів (майже 20 відсотків номінального ВВП України в 2016 році). І при цьому ж реальні цифри відрізняються в більший бік. Ці гроші потрібно буде шукати, вкладати, але, крім зруйнованої інфраструктури, будинків, споруд, об’єктів, є ще й зруйноване житло мільйонів людей. І усвідомлюєш, що через неможливість оцінити масштаби катастрофи, реальні потреби можуть відрізнятися в рази. Рано чи пізно, коли закінчиться війна й увесь Донбас повернеться під контроль української держави, буде ще тривалий період нормалізації життя на цій території. На превеликий жаль, у сучасній Росії перебувають люди, які самовдоволено посміхаються й наївно вірять, що створена довгочасна рана в тілі України не дозволить цій державі вступити в НАТО та в ЄС, а отже, Україна залишиться в орбіті Росії. Вони не замислюються, що сіра зона України — це не тільки трагедія мільйонів українців і розрив взаємин між родичами по обидва боки кордону, а й потенційна дестабілізація прикордонних регіонів Росії. Це й нелегальні економічні взаємини (у низці ЗМІ публікувалися матеріали, наприклад, про контрабанду тютюнових виробів з не підконтрольних Україні територій), але й невідомий у цей момент обсяг зброї, який частиною потім поїде назад до Росії й невідомо як заявить про себе.
Бажаю громадянам України у прийдешньому 2018 році довгоочікуваного миру, процвітання і стабільності (у кращому розумінні цього слова; не в сучасному російському). Припинення повідомлень про воєнні дії й загибель українських солдатів і мирного населення. Довгоочікуваного й реального економічного зростання, яке в майбутньому дасть змогу Україні успішно рухатися шляхом євроатлантичної інтеграції. Реінтеграції неконтрольованих територій і відновлення єдиної й неподільної країни. Знаходження точок зростання і траєкторій розвитку, щоб Україна стала успішною й розвиненою європейською країною, а українцям не доводилося б їздити до інших держав у пошуках роботи.
Віктор ШМАКОВ (Челябінськ, експерт-криміналіст із 35-річним стажем, полковник міліції у відставці, 2005):
— Дорогі брати-українці! Посмію звернутися до вас саме так. Напевно, багатьох із вас обурить це звернення — брати. І це ваше таке ставлення до нас нами, вірніше — нашою країною, геть заслужене. Так, наша країна — агресор і злочинець. Чесні росіяни, патріоти Росії, котрі вболівають за свою країну, визнають це, хоч би як для нас це було прикро і сумно. Прошу пробачення за вчинені нашою країною злочини. Бажаю вам, вашій країні розвитку, миру, щастя. Слава Україні!
Віталій ЄРКАЄВ (Тольятті, юрист):
— Я виріс у сім’ї військового в СРСР і жив у військових містечках. У нас було багато сімей офіцерів з України. Про українців та їхню країну в мене гарні спогади. Я дружив з дітьми українців. Їхні мами часто запрошували мене на український борщ — ось це було не тільки смачно, а й душевно.
Українські дівчата дуже гарні й веселі, я був в Україні 2003 року востаннє. Дуже сподобалося в Маріуполі. Нормальні, вільні й гостинні Українці!
Я думаю, рано чи пізно ми станемо добрими сусідами й будемо взаємовигідно торгувати і співробітничати.
Бажаю Українцям не повернутися в радянське минуле із чекістом на чолі, як повернулися ми в Росії.
Росіян нарешті перестали хвилювати американський президент і Порошенко, що розперезалися. Росіянам тепер неважливо, як там Україна, Сирія, Венесуела. Майже всіх росіян тепер хвилюють малюсінькі зарплати й безробіття. Це не може не тішити! Все-таки порожній холодильник починає перемагати путінський телевізор.
Але ж там як і раніше «Новости на Первом»:
1. Великий Путін.
2. Великий Путін.
3. Додав зарплату лікарям.
4. Додав зарплату вчителям.
5. Скоро додасть пенсію.
6. Усе колоситься й пороситься.
7. Україна — голод і смерть.
8. Захід загниває і вмирає
9. Доблесні війська перемогли в Сирії.
10. Медведєв відкрив новий дитячий майданчик у дворі.
11. Скиньте гроші на операцію дитини в Німеччині.
Але дуже багато росіян не піддані зомбуванню. Уміють думати, аналізувати і мріють про гідне майбутнє для своєї країни. Нам усім бажаю миру, мудрості й уміння ніколи не пропускати через себе зло. З Новим Роком і Різдвом, Українці!
Андрій Ш. (із Москви, програміст):
— Що я думаю про війну? Власне, зрозуміло з моїх учинків — я в ній брав участь в 14—15 роках добровольцем з боку України. Ясно було, що якщо країна, громадянином якої я є, чинить таку підлість, то проти цього треба щось зробити.
Взагалі з Росією я на даний момент порвав остаточно, хоча вся моя родина й залишилася там. Після в’язниці й катувань, після всього того, що Росія скоїла в Україні, — мені не хочеться мати з нею щось спільне. Росія тепер для мене ворог.
Ясно, що Росія творить абсолютне свавілля й підтримувати її можуть лише люди з цілковитою відсутністю або совісті, або інтелекту, а частіше їх обох. Усі решта там жити в принципі не можуть — вони або їдуть, або опиняються у в’язниці. Це, начебто, усім зрозуміло, але покидьків і негідників це влаштовує. Я вважаю, що із РФ треба розмовляти винятково мовою сили.
Павло МИШАКОВ (Санкт-Петербург, столяр):
— Українці — прекрасні добрі люди, які цінують свободу і людську гідність. Це видно з історії. Моя мама любила відпочивати в Україні, і, можливо, любов до Вашої країни — це й від неї також. Я люблю подорожувати, але в Крим — ні ногою. Шкода, не встиг там побувати...
Хотів би з’їздити до вас. Країна гарна — і люди, міста, Київ, Маріуполь...
Мені гірко усвідомлювати, що моя країна веде спустошливу війну на сході України, хазяйнує й розоряє її, всупереч Будапештському меморандуму. І просто по-людськи недобре...
Дякую за цю можливість вибачитися перед сусідами... Пробачте нас.
Ісидор БУРТМАН (підприємець у Росії до наїзду КДБ, працює на металургійному заводі, Ізраїль, Ашкелон):
— Власне, все, що я пишу, є протестом проти чекістського фашизму й підтримкою демократії та миру скрізь: і в Європі, і в США, і в Україні, і на Близькому Сході. Українці сьогодні захищають увесь світ від цієї коричневої чуми. Ви — народ-герой, і від результату цієї битви вирішиться майбутнє всього Людства. Із прогнозів: війна буде тривала, й рашисти постараються підірвати Україну зсередини (гібридно) і зовні — політичними диверсіями на заході й прямою війною. Вам буде дуже складно, але я сподіваюся, що підтримка України теж зростатиме, і разом ми переможемо. Слава українському народу!!! Усіх українців зі святами, з Різдвом і Новим роком! Усім удачі, усіх благ і довгоочікуваних миру і благополуччя.
Тетяна ФЛЕЙШМАН (із Москви, режисер молодіжного театру «Happy Island», Женева, Швейцарія):
Дорогі друзі-українці! Ви — неймовірно мужні люди, котрі захищають свою країну, своє право на незалежність. Скільки молодих життів прекрасних, хоробрих і стійких людей за ці божевільні чотири роки забрала війна... Війна, якої не повинно було бути, якій немає ніякого виправдання...
Ми схиляємо голови перед пам’яттю всіх загиблих і молимося за негайне припинення цієї кривавої бойні...
Наш молодіжний театр поставив антивоєнний авторський спектакль «Двір», побудований на пластичних і танцювальних мізансценах, піснях і віршах. Що буде, якщо забрати в сучасних хлопців і дівчат мобільні телефони? Як вони поводитимуться і що робитимуть, опинися вони раптом у довоєнному дворі, де жили їхні бабусі й дідусі? Що вони знають про свою історію? А, проживши частину її, як подивляться на те, що відбувається в сьогоднішньому світі? Що вони захотіли б змінити? «Двір» — спектакль про цінність кожного людського життя, про те, що людина не може, не повинна вбивати іншу людину. Спектакль про час і про себе.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
