Маючи мову дзвінку 
і привабливо-сонячну,
Житом сколихані, 
небом сповиті пісні,
Як же не гірко, не важко
 і як же не боляче
Осторонь бути 
коли Батьківщина в вогні.

В спадщину дух Український 
діставши і звичаї,
Славу козацьку, Шевченка 
святий заповіт,
Як же змогли ми служити 
москальській опричнині,
Жити без сорому в хаті 
що с краю стоїть!?

Знаючи, що на Донбасі 
хоробро і віддано
Кров проливають за землю 
батьківську сини,
Як же наважились хижі 
іуди-політики,
Людям брехать, що немає 
в державі війни!?

Живши з дитинства 
натхненням і творчими 
мріями,
Як же так трапилось, 
що корифеї колись,
Бувши зірками естради, 
лишились повіями,
Ханам кремлівським зі сцени 
співати на біс!?

БОЖЕ чому, по чиїй 
невблаганній немилості,
Нас лихоманить останні 
похмурі роки?
Де ж той кінець неповаги, 
неправди, нещирості,
Край бездуховності, межа 
зневірі людській???

В себе питаю, за що нас так 
тяжко покарано,
Землю чому забирає 
зухвалий сусід,
Чим завинили суворою 
долею-кармою,
Що ми зробили з того, 
що робити не слід!??

Зніяковівши, а що відповісти 
не знаючи,
Вірю я лише в одне: 
якби кожен із нас,
Мав би любов до Вітчизни
 і серце палаюче,
Криму б не втратили, 
не воював би Донбас.

Олександр КВІТЕНЬ, 
боєць, воює в зоні АТО, 
із Мукачево.