У Рівному відбувся Х Міжнародний юнацько-молодіжний театральний фестиваль аматорських колективів «ЛіхтАrt», організатором якого виступив Рівненський міський палац дітей та молоді.
На знімку: сцена з вистави «Ігри з дияволом», театр «Toff», Польща.
Фото Олени Додчук.
Обсяг фестивалю — 21 конкурсна вистава та 4 позаконкурсні, 4 країни (Україна, Словаччина, Польща та Білорусь), театральні колективи з 10 населених пунктів України (це лише ті, що пройшли попередній відбір), майстер-класи із сценмови, сценруху, майстерності актора, драматургії та театральної критики, приблизно 200 учасників (лише останнього етапу).
Захід — це певний зріз, що дає змогу бачити проблеми не лише професії, а й соціуму. «ЛіхтАrt» — фестиваль аматорських колективів. А напрям руху численних театральних формацій, представлених тут, засвідчив, що театр як професія може бути перспективою театру як хобі, саморозвитку тощо. І тим більшою є відповідальність людей, від яких це залежить. Очевидно, що режисер, котрий працює з дітьми, підлітками та молоддю, мусить мати бодай якусь профільну освіту і, звісно, знання з царини вікової психології. Фестиваль став тим лакмусовим папірцем, який виявив не лише різний рівень сценічного осмислення літературного тексту режисером, а й різне розуміння режисером вікових особливостей юних артистів. Підліток, на якого керівник театрального шкільного гуртка «приміряє» психологію дорослої побитої життям людини, може «зіграти» лише в діапазоні «стій там — іди сюди», не більше. Тут треба забути про власні комплекси, адже діти не винні в тім, що їхньому режисерові не пощастило в житті. Гасло «розкриття творчого потенціалу дитини» має бути програмним для виховання молодих акторів, проте це далеко не завжди так.
Завдяки насиченості афіші (в середньому — 5—6 вистав на день) ця проблема постала як очевидна й незаперечна.
А загалом «ЛіхтАrt» був переважно веселим. Тут тобі й трагіфарс («Оркестр» Ж. Ануя, навчальний театр кафедри режисури РДГУ «Сходження», м. Рівне), і трагікомедія («Академія сміху» К. Мітані, «Лабораторія сучасної драматургії і режисури», м. Рівне), і мікс сміхової традиції Ренесансу та сучасного стьобу («Увесь Гамлет» Ш. Спішака за «Гамлетом» В. Шекспіра, DS «Sluchadlo», м. Нітра, Словаччина).
Таке жанрове розмаїття вистав не завжди побачиш на фестивалях професійних театрів. Це й мюзикл («Божественна комедія» за І. Штоком, креативна група КНУКіМ «Plays station», м. Київ), і казки: «Мауглі» Р. Кіплінга, дитячий театр «Сорванцы», м. Харків, музична казка «Добрий Хортон» Ю. Чеповецького, театральний колектив «Смайл», м. Конотоп, і казка з елементами лялькового театру «Мийдодір» К. Чуковського (дитяча студія «Лялькові сходинки», м. Рівне); і притча («Дуже проста історія» М. Ладо, театр-студія «Чудеса в решете», смт Пісочин), і містична драма («Ангел мій» В. Єршова, молодіжний театр «Кажан», м. Здолбунів), і детектив («Дві стріли» О. Володіна, театральна студія «Ну і дітки», м. Полтава), і трагедія («Собака» В. Красногорова, студія «Гра», м. Запоріжжя). Чернівецький народний драмтеатр привіз «Дядю Ваню» А. Чехова, а театр-студія «Splash» з Києва — виставу-епатаж «Тероризм 2.0».
Однією із найдискусивніших стала вистава «Ігри з дияволом» Яна Дрди (театр «Toff», м. Домброва-Гурніча, Польща). Легка іронічна історія про солдата, який пішов до пекла, щоб відібрати в хитрих чортів душі двох легковірних дівчат, несподівано зачепила глибинні питання віри, любові, здатності до самопожертви.
Нечасто Гран-прі фестивалю визначається одноголосно, а на цьому «ЛіхтАrt’і» сталося саме так. Найвищу нагороду отримала копродукція словацьких театрів «Celcom male divadlo» (м. Старий Теков) та «Kusy cukru» (м. Кремниця) — «O skutkoch a jestvovaniach» («Про діяння та буття»), за оповіданням Г. Гарсіа Маркеса «Стариган із крилами», режисер — Петер Луптовський. Ця щемлива історія про сутність людської душі, про вибір та вчинок. Витриманий жанр, акторський ансамбль, «дозування» усіх компонентів вистави стали запорукою перемоги.
