Укр | Рус
Бокс. Чемпіонська «машина» Джошуа нокаутував Повєткіна в сьомому раунді! Спортивна гімнастика. Дзвінке повернення Верняєва! Футбол. Чергова поразка «Арсеналу» Від загострення відносин між Угорщиною та Україною виграє лише Росія - Климпуш-Цинцадзе Китай і Ватикан підписали історичну угоду щодо єпископів Чиста лікарня безпечна для пацієнта: це можливо і в Дубровиці Футбол. «Леви» між собою не виявили сильнішого Вихованець Рівненського клубу «Ліга Чемпіонів» здобув срібло на чемпіонаті світу з кікбоксингу У Рівному поліцейські викрили аферистку, яка ошукала чотирьох власників ресторанів ОБСЄ: Біля кордону з РФ знову помітили колону вантажівок Бойовики за добу сім разів обстріляли позиції ООС — штаб ОБСЄ: Попри "шкільне перемир'я", обстрілів побільшало на 30% Метою тиску Угорщини на Україну може бути отримання дивідендів від Росії - МЗС Порошенко: Санкції - єдиний засіб впливу на агресора, і вони працюють Кількість загиблих унаслідок аварії порома у Танзанії зросла до 207
Загрузка...
Голосування
Чи стежите ви за курсом валют?

Голосувати

Чи довіряєте ви українським банкам?

Голосувати

На вашу думку, який найкращий метод зберегти заощадження?

Голосувати

На що ви витрачаєте найбільшу частку місячного бюджету?

Голосувати

Чи вдається вам щомісяця заощаджувати?

Голосувати
На головну
13.01.2018

«Щедра кутя»: щастя, добробут — кожній хаті!

Людмила ОПАНАСЕНКО.

Щедрим, багатим із давніх-давен називали українці вечір напередодні Нового року за старим стилем. Цього дня, на Маланку, готували святковий стіл, а до кожної хати мали завітати щедрувальники, яких обов’язково частували.

Сам вечір ще мав інші стародавні назви — «щедра кутя», щедруха, щедрик. До святкового меню входили скоромні страви: вареники зі сметаною, пироги з сиром, м’ясом, гречаники, книші, ковбаси, смажене порося тощо. Як стверджують етнологи, ці страви були традиційними для новорічного столу українців, хоча дозволити їх собі могла аж ніяк не кожна родина. Далі розпочиналася плетениця старовинних звичаїв — щедрування, засівання, обходи за участю Кози, Маланки із побажанням щастя сім’ї та процвітання господарства. Адже наступного дня наставав Новий рік або народне свято Василя! Гомінкі щедрування й рядження створювали неповторну життєрадісну атмосферу свята. Люди намагалися зустріти Новий рік якомога веселіше, уникати сварок і всього неприємного, вірили, що це захистить від лиха протягом року.

 

Святкування Маланки. Тернопільська область, Борщівський район, село Горошова.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (з архіву «Голосу України»).

Ряджені у селі Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області (50-ті роки минулого століття).

Фото з архіву автора.

А ніч перед новим роком вважалася особливо чарівною, коли могли ставатися різні чудеса. Люди вірили, що опівночі «відкривається небо», і тоді у самого Бога можна просити все, чого забажаєш. Надвечір гурти молоді ходили з обрядовим дійством по всьому селу, не оминаючи жодної хати, адже люди вірили, що без спеціальних побажань наступний рік не зможе бути вдалим. 

За словами доктора історичних наук Олександра Курочкіна, походження обряду Маланки вивчене ще недостатньо, його джерела, як і обряду Коза, сягають глибинних пластів слов’янського язичницького світогляду, а можливо, й взагалі індоєвропейських уявлень. За допомогою пісні, слова, танців, певних ритуалів члени сільської громади намагалися забезпечити здоров’я, врожай, добробут, приріст сім’ї, домашньої худоби у році Новому. Етнограф повідомляє, що на Чернігівщині і північній Київщині до початку 20 століття мав місце цікавий театралізований звичай проводів Старого і зустрічі Нового року. Увечері 13 січня з парубками-щедрівниками ходили «Старий рік» і «Новий рік». Перший був одягнений, як дід-жебрак, у дірявий кожух, а роль Нового року виконував гарний парубок у святковому народному вбранні, прикрашений стрічками. Спочатку за стіл садовили «діда» і з ним проводжали старий рік. Потім із жартами його виганяли з-за столу і на його місце з почестями запрошували «новий рік».

До початку 20 століття з давніх народних традицій уціліли лише ті, що знайшли своє місце в церковному християнському календарі. За словами етнопсихолога Галини Бондаренко, старосвітські колядки та щедрівки наповнилися новим християнським змістом, вшануванням постатей Христа, Богородиці. Святі Меланія Римлянка та Василій Великий, окрім імен, не мають нічого спільного з персонажами народного театралізованого новорічного дійства «Маланка», образи яких, на думку дослідників, пов’язані з язичницькими божествами Макошею та Велесом. Втім, сучасна дівчина Маланка та її супутник — парубок Василь із народної вистави — це лірично-сміховий сюжет, покликаний створити гарний настрій у глядачів та виконавців.

У недалекому минулому цей звичай був поширений на значному просторі — від Карпат до Слобожанщини. Роль головного обрядового персонажа Маланки виконує неодружений хлопець, переодягнений у жіночий костюм або кожух навиворіт. До речі, театральна гра рядженої Маланки несла певну виховну функцію. Адже Маланка зображала господиню, яка все робить не до ладу. Миє піч водою, б’є посуд, лавки підмазує глиною, підмітає сміття від порога на середину хати тощо. Карикатурний портрет ледачої молодиці слугував попередженням для дівчат на порозі шлюбного життя.

Різдвяно-новорічний обряд водіння Кози — типовий для Полісся. Під пісню «Ого-го, коза, ого-го, сіра» ряджені виконували танець-пантоміму. Поряд з основною маскою Кози могли виступати: Дід та Баба, Циган, Єврей, Козак, Лікар, Юристи, Гончарі тощо. Вітаючи господарів зі святом, масковані парубки розігрують і більш сучасні гумористичні сценки: «сварка діда й баби», «доїння кози», «лікування кози», «продаж кози на ярмарку» тощо.

Центральним моментом дійства був танок Кози, її «вмирання-воскресіння» символізували кругообіг часу, настання Нового року і пробудження природи. В українських селах свято Василя часто проводили у вигляді турнірів ряджених. Найчастіше це були міцні парубки, переодягнуті у Ведмедя, Діда, Цигана та інших. За старовинним звичаєм «маланкарі», які програли змагання, повинні були пригостити своїх більш успішних суперників, а «куток»-переможець здобував право провести в себе загальносільські святкові танці.

Аграрний зміст мав обряд засівання. Посипальники, хлопчики 7-14 років, починали ходити по селу ще вдосвіта. У руках носили торбинки з зерном. Заходили до хати з побажаннями: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік, Роди, Боже, жито, пшеницю, на загороді бика й телицю, на кошарі барана й ягницю, у запічку дітей копицю». Або лунало нині звичне: «Сію, сію, посіваю з Новим роком вас вітаю!». Зерно, яке посівальники розкидали по хаті, за повір’ям, мало помічну силу. Ним годували курей, щоб краще неслися, давали худобі, щоб була здорова. Ці зернятка також ретельно зберігали до весни, і тоді, змішавши з іншим зерном, розпочинали першу сівбу.

У ці святкові дні, коли оживають у народній пам’яті звичаї і традиції, також не забудемо у своїх молитвах про святих, яких вшановує Православна церква — преподобну Меланію Римлянку та святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Св. Василій Великий — «митець і апостол пера» свого часу написав Божественну літургію, багато людей привів до спасіння. Господь прославляє людей, які творили добро, незалежно від того, в якому куточку світу.

Всі статті рубрики На головну