Автор цієї статті тридцять років професійно займається сільським господарством і двадцять років очолює СТОВ АФ імені Т. Г. Шевченка, яке створив на теренах підприємства-банкрута ще в дев’яності роки. Більшість наукових праць присвятив саме реформуванню аграрного сектору економіки, обґрунтував на власному досвіді та вони підтвердилися життям.

Агрофірма імені Т. Г. Шевченка розташована на сході Вовчанського району Харківської області. Підприємство має в обробітку 3000 га ріллі, утримує 500 голів ВРХ, з яких 130 корів, 600 свиней та 200 голів овець. Економічні показники господарювання агрофірми є високими для нашої країни, а саме урожайність озимої пшениці за останні чотири роки становить понад 80 ц/га (рівень розвинених країн Європи), урожайність соняшнику 22 ц/га, надій на фуражну корову — майже 5 тис. літрів молока на рік. Рівень рентабельності по підприємству до урядових новацій 2016 року становив 60—70%, а вже в 2016—2017 роках — майже 50%.
 
Високі економічні показники виробничої діяльності та діючий до 2016 року фіксований сільськогосподарський податок дали можливість підприємству оновити основні засоби та перейти на застосування сучасних аграрних технологій у своїй діяльності.
СТОВ АФ імені Т. Г. Шевченка за 2017 рік сплатило до бюджетів усіх рівнів понад 10 млн. гривень податків. Здавалося б, держава таке підприємство має берегти як зіницю ока, розповсюджувати досвід антикризового управління. Разом з тим воно є привабливим для рейдерів, а отже, здійснюються різного роду атаки на підприємство, що завдають збитків агрофірмі, збільшуючи в рази її трансакційні витрати.
 
Я, як директор, постійно перебуваю в судах, обстоюючи порушені права підприємства, не бажаючи брати участь у корупційних схемах рейдерів, хоча відкупитись іноді було б значно дешевше. Часом державні інститути, АМКУ та прокуратура теж завдають клопоту.
 
Слід визнати, що перевірки СТОВ АФ імені Т. Г. Шевченка розпочалися активно з другої половини 2013 року — і це були фітосанітарна та ветеринарна служби, екологічна інспекція, МЧС, в 2014 році податкова інспекція, але найцікавіше — Антимонопольний комітет, який визнав наше підприємство монополістом на території сільської ради. Зрештою, це рішення ХОТВ АМКУ було Вищим господарським судом України визнане не законним. Але одразу даний державний інститут порушив ще дві справи проти підприємства за начебто не надання відповіді на поставлені питання у своїх вимогах, причому одна з вимог стосувалася третьої особи і достатньої інформації про неї у нас не було. Тобто агрофірма, будучи споживачем послуг зернового елеватора, надавши відповідь у визнаний     АМКУ термін, але не того змісту, якого від нас очікували, виявилася порушником антимонопольного законодавства. Нонсенс...
 
В іншому випадку питання вимоги були сформульовані не конкретно, але відповідь було надано в межах розуміння нами поставлених питань. Незважаючи на довгу судову тяганину, Вищий адміністративний суд виніс рішення на користь нашого підприємства, але Верховний Суд України його скасував, змінивши підсудність, таким чином обмеживши строки на нове оскарження.
 
В обох випадках, фактично не порушуючи антимонопольного законодавства, агрофірма імені Т. Г. Шевченка сплатила штрафи по 68 тис. гривень, і досі веде боротьбу вже в Верховному Суді, обстоюючи 68 тис. гривень пені, начебто за несвоєчасну сплату штрафу по третій справі. Все почалося з відмови давати відступні ХОТВ АМКУ.
 
Восени 2014 року до підприємства приїхав слідчий Київського райвідділу        м. Полтава, надав рішення слідчого судді та вилучив трактор Джон Дір у підприємства прямо з поля. Цей трактор було придбано на біржі, сплачено ПДВ, зареєстровано відповідно до закону ще в 2005 році, всі документи одразу слідчому було надано безпосередньо на місці. Підставою для вилучення була заява третьої особи, якій трактор було передано на зберігання і яка його одразу перепродала. Судові справи з цього питання довго розглядалися, але є три рішення, які вступили в законну силу, причому в першому випадку визначений конкретний слідчий, з конкретним прізвищем, який повинен повернути трактор нашому підприємству, другим рішенням державне казначейство зобов’язано відшкодувати вартість трактора підприємству в сумі        1 млн. 600 тис. гривень, третім рішенням Європейський суд із захисту прав людини зобов’язав державу Україна відшкодувати вартість трактора в сумі 3 млн. 300 тис. гривень з державного бюджету підприємству. Здавалося б, злочинці відомі, бюджету завдано значних збитків, але рішення суду, які набрали законної сили, не виконано. Я особисто шість разів звертався через громадську приймальню до Генерального прокурора, але віз і нині там.
 
Уже в 2017 році місцева прокуратура оскаржила рішення Господарського суду Харківської області, яке вступило в законну силу та яким підтверджено законність оренди 330 га земель запасу та резерву, що перебувають у користуванні нашого підприємства з 2000 року по 2020 рік. За цю землю регулярно сплачуються податки, і це підтверджено податковою інспекцією, але прокуратура через апеляційний господарський суд домоглася визнання договору оренди не дійсним. Сподіваюся, що Верховний Суд об’єктивно розгляне цю справу та відновить законність.
 
Але цікаве в іншому. Місцева прокуратура спочатку дочекалася, доки дана земельна ділянка буде засіяна озимою пшеницею, а вже потім оскаржила договір оренди, отож 330 га посіяної озимої пшениці (пам’ятаєте урожайність?) може бути передано для збирання урожаю третій особі, тобто може повторитися рейдерсько-корупційна схема з трактором Джон Дір.
 
Переглядаючи українську пресу за 2017 рік, можна звернути увагу на те, що практично немає жодного видання, яке б не порушувало питання рейдерства. Але дивна реакція відповідальних інституцій дає підстави підозрювати їх в упередженості своїх дій.
 
Як лакмусовий папірець свободи ведення бізнесу в Україні виступають інвестиції в аграрний сектор економіки. Незважаючи на те, що вони є рекордними для галузі за всі часи незалежності країни і свідчать про високий рівень інвестиційної привабливості, іноземні інвестори не проявляють активності на нашому ринку. Тобто основним джерелом капітальних інвестицій залишаються власні та залучені сільськогосподарськими підприємствами інвестиційні ресурси, недовіра іноземних партнерів до України і досі є актуальною.
 
Цікавим залишається питання: де ж вихід з такої ситуації? Поза сумнівом, відповідь на нього є.
 
Олег СУПРУН, депутат Харківської обласної ради, доктор економічних наук, професор ХТЕІ КНТЕУ, заслужений працівник сільського господарства України, директор СТОВ АФ імені Т. Г. Шевченка 
Вовчанського району Харківської області, юрист.
 
Далі буде.
 
ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК ДИВ. У №9 (6764) за 16 СІЧНЯ 2018 РОКУ.