Китай стає дедалі відкритішим. Зокрема -- і для України. Звичайно ж, не без допомоги ЗМІ, представники яких, а також -- організацій НСЖУ з Одеської, Херсонської, Запорізької й Кіровоградської областей, нещодавно стали учасниками семиденної подорожі Піднебесною.

Поїздка стала можливою завдяки Генеральному консульству КНР в Одесі й особисто Генеральному консулу пані Чжао Сянжун.

У програму перебування в КНР організатори зуміли вмістити цікаві заходи й зустрічі, відвідування понад десяти грандіозних об'єктів. Від столиці із Забороненим містом, величним Палацом імператора, головною площею Тяньаньмень і Великої китайської стіни -- до морського порту Нінбо (який посідає перше місце у світі з перевалки контейнерних вантажів), автомобільного концерну "Geely" і музею Тяньіге (де протягом 400 років дбайливо зберігаються понад 300 тисяч томів прадавніх книг і манускриптів). Від культурного центру китайського живопису й каліграфії (де нас учив малювати один із найвідоміших китайських художників) -- до сучасного науково-виробничого підприємства з виробництва особливо міцних металів на основі порошкової металургії, на якому трудяться вчені й фахівці з України. Від Всекитайської асоціації журналістів, редакції міжнародного журналу "Китай" і медіа-холдингу "Нінбо дейлі" -- до Канцелярії з іноземних справ уряду Нінбо. Загалом нудьгувати нам не давали. Це дало змогу наочно переконатися, що сучасний Китай рухається двома напрямками: стрімко розвиває національне господарство, фантастичними темпами нарощує виробничі потужності, стаючи лідером у різних сферах світової економіки; з не меншою завзятістю бореться за збереження своєї історії, природи й культури, свого минулого, дбайливо плекаючи традиції й звичаї.

Показово, що всі зустрічі й заходи, зазначені в програмі, відбулися. Жодного організаційного збою чи технічної непогодженості. Усе починалося вчасно, незважаючи на нашу українську неорганізованість і те, що в тому ж Пекіні трапляються масштабні затори на міських магістралях. Загальна організованість і дисципліна в дрібницях стали першим враженням. Напевно, іншого шляху стати успішною у держави, де живе понад 1,3 мільярда осіб, просто немає. Хочеш процвітати -- стань організованим. І точним у дрібницях. Таким є одне із джерел сьогоднішнього вражаючого економічного й інтелектуального прориву Піднебесної.

Безумовно, за сім днів із Китаєм не познайомишся. Але побаченого цілком вистачило, щоб зрозуміти -- це держава, що стрімко розвивається і має в історичному багажі скарби однієї з найпотужніших прадавніх цивілізацій на Землі. І зупинятися тут не збираються...

Ні хао, Пекіне, або Бейцзине!

Запропонований китайськими авіалініями сервіс преміум-класу (надзвичайна ввічливість персоналу, забезпечення всім необхідним для особистої гігієни, триразове харчування, можливість перегляду фільмів та інших програм тощо) на Боїнгу 737 перетворили дев'ятигодинний переліт зі Стамбула в Пекін на суцільне задоволення. Коли лайнер став заходити на посадку в пекінському аеропорту, всі ми подумки налаштовувалися на знайомство з мегаполісом. Адже населення в Пекіні всемеро більше, ніж у Києві! Який же рівень управлінської культури треба мати, щоб керувати життям такої столиці?!

У головному аеропорту Пекіна "Шоуду" ("Столиця"), який обслуговує практично всі міжнародні рейси, виникло почуття, що увесь світ, представники всіх рас і національностей одночасно прилетіли разом з нами! Літаки, які  сідали ледве не щохвилини, додавали нових гостей столиці. Щоб уявити розміри головних повітряних воріт Китаю, досить знати, що по багаж треба... їхати поїздом (однак і такий велетенський комплекс, виявляється, уже не може впоратися з потоком пасажирів: триває будівництво нового аеропорту "Дасін", який, кажуть, стане найбільшим у світі).

В аеропорту легко можна було б заблукати, якби... не наш гід-китаєць Мишко (справжнє ім'я -- Ван Ци). Він знає російську цілком пристойно для того, щоб розмовляти на будь-які теми. Нонсенс, але його обізнаність в історії України змусила нас одноголосно визнати, що він набагато більший патріот нашої країни, аніж багато наших співвітчизників, які досі не завдали собі клопоту збагатитися елементарними знаннями про минуле рідної держави. Причому Мишко говорив щиро, абсолютно не прагнучи сподобатися. Однією з безумовних чеснот гіда була його унікальна здатність планувати й організовувати (маршрути, візити, зустрічі, прибуття й від'їзди).

Як з'ясувалося пізніше, скрупульозне планування й ретельна організація -- фірмовий знак Китаю. Незважаючи на масштаби й відстані, які нам доводилося долати, ми жодного разу нікуди не спізнилися. Характерно - хоч би куди ми приїжджали, господарі чекали нас у точно призначений час. Перші особи обов'язково стояли біля входу в будинок. Знайомство й рукостискання відбувалися на сходах або в холі. Потім ми прямували в конференц-зал або офіс, де починалося офіційне спілкування. А щоб гості не заблукали, уздовж маршруту руху коридорами і поверхами обов'язково стояли дівчата в білих рукавичках, які мовчки вказували, куди треба йти.

Скрізь кажіть "ні хао"...

Головна проблема для іноземця -- мова. Незрозуміло нічого, прочитати написи неможливо. Як і ми, далеко не всі китайці розуміють англійську. Навіть у столичних ресторанах непросто пояснити офіціантові, що тобі, приміром, потрібна вода. Доводилося включати фантазію. Але китайці завжди готові допомогти іноземцеві. Вони намагатимуться разом з вами знайти варіант спілкування. Що молодший китаєць, то простіше з ним контактувати. Якщо хочете здобути його прихильність, усміхніться і скажіть чемно "ні хао", що значить "вітаю". Також добре запам'ятати слова "сесе" (спасибі) і "цзай цзян" (до побачення).

Отже, ні хао, Пекіне. "Північна столиця" -- це вигадлива суміш старого й нового. Традиційна архітектура імператорського Китаю сусідить із радянськими будівлями 50--70 років минулого століття й хмарочосами Центрального ділового району (з найвищим на сьогодні 74-поверховим будинком всесвітнього торгового центру й споруджуваним 106-поверховим хмарочосом Чайна-Цзунь). Однак місто, що є візитною карткою держави, не найбільше у Піднебесній. Приміром, у Шанхаї проживає понад 24 млн осіб.

Це не Банкок, у якому кричуща розкіш сусідить із такою ж кричущою вбогістю. І не Дубай, який вражає космічною урбаністикою. Пекін -- це міцний імперського вигляду мегаполіс, у якому є й хмарочоси, і звичайні багатоповерхові будинки. Широкі вулиці, великі площі, багаторівневі транспортні розв'язки. Як вкраплення діамантів -- прадавні пагоди й палаци. Біля кожної офіційної будівлі -- постовий і національний прапор.

Перше враження -- ідеальний порядок.

Місто дуже чисте й дуже зелене. Чистота на вулицях і в приміщеннях, немає звалищ і нетрів. Усе місто (та й уся країна) нагадує величезний парк. Газони підстрижені, дерева підв'язані. Обладнані пішохідні зони, окремо облаштовані доріжки для велосипедистів і незрячих пішоходів. Куди не кинеш погляд -- усюди ідеальні дороги, розмітка, зелені насадження, бездоганно чисті узбіччя. Коли буваєш у Білорусі, вражає тамтешній порядок. Але побачене в Китаї перевершило все. Незважаючи на літню спеку, яка тривала й у вересні, на вулицях немає сухостою, дуже багато соковитої зелені. Усе цвіте і пахне, підстрижене й прибране. Китайським деревам невимовно пощастило: майже всі вони (йдеться про мільярди рослин) -- з бамбуковими або металевими підпорами. Нікому на думку не спаде просто знищити дерево, навіть щоб виготовити речі або прикраси. У хід пускають тільки сухі або повалені вітром. На наше здивоване питання, як вдається зберігати  зелені насадження, Мишко відповів просто -- вони ж живі і їх же поливають. Оце задачка для китайського ЖКГ -- організувати полив і збереження дерев та кущів по всій території мегаполіса! І навіть за ним. Це контрастує з українськими містами, де дерева безжалісно знищують і жителі, і комунальники.

Для поливу в неймовірну кількість каналів (і транспортних, і зрошувальних) збирають, крім річкової, дощову воду. Найбільший із них, що з'єднує Пекін і Ханчжоу,  -- завдовжки 1774 км. У самому ж Пекіні сотні каналів, у яких тисячі установок для збагачення води киснем, фонтанів і плавучих клумб.

На вулицях практично не побачиш курців. Китайці люблять посмалити, але роблять це якось непомітно. Дівчина із сигаретою -- взагалі нонсенс. Як нам розповіли, є й злидарі, й волоцюги, і п'яниці. Але, знов-таки, їхня присутність непомітна. Чи ми не тими вулицями ходили?! У кожному разі в людних місцях Китаю не зустрінеш групу "пацанів", які п'ють пиво в усіх на очах, дівчат, що курять, або підлітків, котрі лузають насіння, кидаючи лушпиння на асфальт...

На все свій час!

І знову про порядок. У перший день перебування в Пекіні нам улаштували церемонію частування фірмовою китайською стравою -- качкою по-пекінськи. Зрозуміло, що хотілося як можна довше насолоджуватися вишуканим наїдком. Але згідно з  програмою після частування нас очікував ще один захід -- відвідування шоу майстрів акробатики в провідному театрі столиці Чаоян. Наші несміливі спроби завершити день смакуванням качки без поїздки в театр нічого не дали. Втім, побувавши на виставі, ми про це не жалували. А як би почувалися ви, коли б побачили звичний уже для всіх атракціон у залізній кулі, але не з одним, а з... 12 мотоциклістами? Або юну велосипедистку з 14 пасажирами на маленькому велосипеді?

Дороги й правила

На перший погляд майже все тут рухається за принципом: "Як (куди) хочу, так (туди) і їду". Навіть якщо є світлофори. Дорожніх знаків, як і ДТП, дуже мало. Уздовж автомобільних доріг нема ніякої реклами. Усі конструкції прибрали, виходячи з міркувань безпеки руху. Залишилися тільки невеликі рекламні тумби на тротуарах. Втім, здивувало навіть не це. А те, що не було жодної реклами правлячої Комуністичної партії Китаю, на кшталт "КПК -- наш керманич!", величезних портретів лідерів держави чи політиків. Їх немає! Ніде!!! Єдиною соціальною рекламою виявилися банери, що закликають служити в Народній армії.

Китайське "дорожнє" диво

За будівництвом доріг -- повний контроль місцевих влади. Ведуть його на гроші підрядника, якому заплатять тільки після того, як усю роботу буде виконано. Будівельники хочуть повернути вкладені кошти якомога скоріше й обов'язково, тому роблять усе швидко і якісно. Нові дороги з'являються зі швидкістю 750 метрів на годину, а експлуатаційний строк їх служби, як правило, не менше 25 років. Уся країна вкрита мережею швидкісних платних доріг. Деякі з них не мають безплатної альтернативи. Оплата проводиться автоматично при перетині шлагбаума за допомогою чипа, прикріпленого на лобовому склі, або в касі, і варіюється від 4,2 цента США за 1 км до 10 центів (для легкових автомобілів). Водії платять, але не скаржаться: адже можна швидко й комфортно доїхати в будь-яку точку країни! Але... Удень на головних автомагістралях ви не побачите легкових автомобілів, тільки вантажівки. На наш подив: "Де ж вони?" -- гід відповів: "Як де? На роботі!"

Дешево, зручно, екологічно

А ще Пекін завалений жовтими велосипедами (це -- муніципальний транспорт). Їх можна орендувати просто на вулиці через спеціальні автомати або по мобільному телефону за невелику плату (приблизно три наші гривні на  годину). Люди орендують велосипед навіть для п'ятихвилинних поїздок. У годину пік на доріжки виїжджають мільйони китайців. Так і їдуть -- у костюмах, краватках, білих сорочках... Побачити на одному велосипеді цілу родину -- не рідкість. Уявляєте, які кошти надходять у бюджет?!

У колег проблеми такі самі

У Пекіні нас приймали в редакції журналу "Китай" і у Всекитайській асоціації журналістів (на знімку). Загальне враження від зустрічей -- наших колег турбують ті самі проблеми: захист прав журналістів, забезпечення безпеки їх діяльності, падіння тиражів. Виявляється, у Китаї теж бувають випадки перешкоджання в одержанні відкритої інформації. Іноді доходить до фізичної протидії. Такі інциденти розглядає асоціація. Професійне об'єднання (членство в ньому не індивідуальне, а колективне, від ЗМІ) з'ясовує, що сталося, надає події публічного розголосу.

Друга проблема -- професійна підготовка майбутніх акул пера й телекамер. Професія працівника ЗМІ популярна -- за офіційними даними налічується понад один мільйон журналістів! Зрозуміло, що їх потрібно вчити, підвищувати професійну майстерність. При ВАЖ створили відповідні курси, навчання безплатне.

І, нарешті, профоб'єднання підтримує чистоту журналістських лав. ВАЖ наділена повноваженнями відбирати в працівників ЗМІ ліцензію на журналістську діяльність за грубі порушення професійної етики. Ми одразу ж припустили, що таким страшним гріхом є критика дій уряду. Однак китайські колеги нас переконали -- журналістам Піднебесної дозволяється критикувати все, що відбувається в країні. Бо це допомагає державі очищуватися від соціально-економічних прорахунків і виправляти помилки в управління країною. Не можна ставити під сумнів тільки одне -- керівну роль Компартії Китаю.

Живе ВАЖ на членські внески й дотації уряду.

Від держави, і від кожного...

Принцип державно-приватного партнерства застосовується в КНР часто. Приміром, у фінансуванні випуску журналу "Китай". Це видання є однією із головних візитних інформаційних карток Піднебесної й виходить шістьма мовами. Як зізналася директор видавництва "Женьмінь Хуабао" Юй Тао, випуск журналу для іноземного читача є нерентабельним. Коштів, одержуваних від передплати й реклами, не вистачає для покриття витрат. Тому на допомогу приходить держава. Втім, і китайських читачів, як зазначила заступник директора видавництва Лі Ся, журнал втрачає. Конкуренція в інформаційному полі висока, традиційним ЗМІ, як і в Україні, дедалі складніше конкурувати з електронними. Вихід бачать у... підготовці цікавих матеріалів...

Інформаційно

 Журнал "Китай" виходить із 1950 р. З 2005-го видавництво "Женьмінь Хуабао" презентувало російськомовну версію. Обсяг журналу -- 80 сторінок, наклад -- 40 тис. прим. У журналу є два сайти та п'ять сторінок у різних соціальних мережах.

"Один пояс -- один шлях" і Україна

У Китаї відмінно розуміють роль України в реалізації грандіозної концепції "Нового шовкового шляху", яку в 2013 році запропонував голова КНР Сі Цзіньпін. Глобальна стратегія, що має гасло "Один пояс -- один шлях", об'єднала проекти "Економічний пояс Шовкового шляху" і "Морський Шовковий шлях XXI століття", які передбачають створення великої інфраструктурної мережі від західних кордонів Китаю через країни Середньої Азії й Іран у Європу. Україна є однією із важливих складових цього трансконтинентального маршруту. Тому про те, які спільні проекти реалізуються нашими державами, писати необхідно. Представники журналу "Китай" згодні із цією точкою зору. І готові співпрацювати.

Головна у країні, найбільша у світі

Майже всі розповіді про знайомство з китайською столицею починаються із площі Тяньаньмень, названої на честь однойменної Брами Небесного Спокою, яка відокремлює її від Забороненого Міста. Це найбільший у світі майдан -- 440 тис. кв. м. Величезний простір, оточений потужними будівлями в радянському стилі. Людей нереально багато! Таке відчуття, що весь Китай приїхав сюди на екскурсію. При цьому -- дивний порядок. Тут розташований Мавзолей Мао Цзедуна -- один із п'яти діючих нині мавзолеїв колишніх керівників соцкраїн. Його масштаби вражають: 260 на 220 м.

Щоб потрапити на площу, треба постояти в черзі, пройти металошукач. Відеозйомка заборонена.

Заборонене місто -- Імператорський палац

Сказати, що палац вразив, значить, не сказати нічого! Велика кількість історичних, прекрасно збережених у первісному вигляді споруд незрівнянної китайської архітектури... В одній із них -- виставлений на загальний огляд трон імператора. Стверджують, що це наймасштабніший і найцілісніший у світі прадавній архітектурний ансамбль. Тут жили 24 імператори. За легендою, в палаці налічується 9999 кімнат. До ХХ століття простолюдинам вхід сюди було заборонено. Карали смертю.

Після першого дня перебування в Пекіні один із нас записав у щоденнику: "Думав, що потраплю в Китай зразка "7-го кілометра", а опинився у країні, що справді живе в XXI столітті".

Що вище, то крутіше

Велика Китайська стіна внесена ЮНЕСКО в Список світової спадщини, і в Книгу рекордів Гіннеса. Її пряма довжина -- 2500 км. А з усіма відгалуженнями -- 8851,8 км. Кажуть, що це єдиний витвір рук людських, який можна побачити із Космосу. Важко уявити, як кілька століть тому, без кранів і вертольотів, можна було побудувати таке!

Біля входу на Стіну стоїть камінь зі словами великого Мао: "Хто не був на Великій Китайській стіні, той не був у Китаї!", а на звороті: "Хто піднявся на Стіну, той герой!". Але героєм стати важко! Підйом дуже складний, під нахилом ледве не 45 градусів, сходи круті, досить високі. Не кожний подужає хоча б невелику ділянку. А наступна -- ще вище! Але... Усього за п'ять доларів "герой" може одержати сертифікат зі світлиною.

Дорогу до Великої Китайської стіни оточують гори, обтягнуті сітками для запобігання обвалам, які також слугують опорою для ліан і чагарників, що прикрашають схили. Часто на них туляться... цвинтарі. Як пояснив гід, у такий спосіб китайці заощаджують ділянки, придатні для інших цілей. Крім того, вершини гір -- чи не єдине місце в Китаї, де ми побачили лінії електропередач...

Нінбо -- місто майбутнього

З Пекіна літаком ми вирушили в Нінбо ("Спокійні хвилі") -- невеликий, за мірками Китаю, портове місто. Дуже мальовниче місце й великий промисловий центр, який омиває з півночі затока Ханчжоувань, зі сходу -- Східно-Китайське море, зустрів дощем і вологістю. Клімат субтропічний. Навколо гори, порослі заростями бамбука. Багато хто називає його "містом майбутнього". За 14 років його населення виросло з одного до восьми млн осіб. Місто, що вражає великою кількістю архітектурних форм, грамотними транспортними розв'язками, каналами в центрі, де ростуть лотоси, скульптурами на вулицях, продовжує рости й будуватися, не в останню чергу завдяки одному із найбільших портів світу, корпорації Geely (що купила фірму Volvo), яка  стрімко розвивається та завойовує авторинки, й іншим економічним дивам.

Типова ілюстрація державно-приватного партнерства -- підприємство з виробництва нових матеріалів. Його будували на кошти держави й китайських мільйонерів. Один із них, нинішній директор комплексу, свого часу відвідав Україну, де познайомився із чиновниками Міноборони й ученими. Повернувшись, створив підприємство (завод, лабораторії, житловий комплекс для персоналу), залучив сотні українських учених і інженерів, їхні ідеї. Ми побували тут за два дні до офіційного відкриття заводу й побачили, як виглядають цехи й житло для працівників (не гірше, ніж у кращих готелях).

Починаються такі будівництва з переселення людей (якщо такі є на цій території) у нове житло й зносу старих будинків. На підготовленому майданчику проводять комунікації: воду, газ, електрику -- одночасно у всьому мікрорайоні. У китайських містах ви майже не побачите стовпів із електропроводами, труб газопроводів або тепломереж. Усе це розташоване під землею. Споруджувані об'єкти обтягують густою зеленою сіткою, яка ізолює шум і пил. По закінченні робіт сітки знімають, прибирають будівельне сміття, стелять газони, висаджують дерева. Одночасно зводять школи, дитячі садки, магазини, аптеки, спортивні майданчики, завершують будівництво доріг. На момент здачі будинки повністю готові для заселення: засклені лоджії, утеплені фасади, мебльовані квартири...

Колись і нині

Мабуть, жодна країна світу за 40 років не пройшла шлях із відсталої, напівколоніальної до могутньої, передової, однієї із найбільших у світі держав. В 70-ті роки минулого століття в Китаї 80 відсотків населення існувало менш як на долар на день, а дві третини дорослих не вміли ані читати, ані писати; промисловість відставала від заходу на десятки років... Сьогодні в Китаї масово виробляється не тільки одяг-взуття, а й 90% комп'ютерів, 70% мобільних телефонів, 45% кораблів і 25% автомобілів від світового виробництва.

Альтернатива є завжди

Політик і реформатор Ден Сяопін любив казати: "Не важливо, чорна кішка чи біла, якщо вона може ловити мишей -- це гарна кішка". На ділі це означало проголошення принципу вільної й змішаної економіки, "соціалізму з китайським обличчям". У більшості секторів економіки роль уряду була зменшена, керівникам було дано більше управлінських повноважень, зросла роль приватного сектору. КНР дозволила міжнародну торгівлю й прямі іноземні інвестиції. Не даремно сьогодні на Заході кажуть: "Бог створив Землю, усе інше зроблене в Китаї".

Зарплати та пенсії

Зарплати у виробничому секторі наближаються до рівня Греції і Португалії. Середня, за різними джерелами, -- від 600 до 800 дол. Мінімальна -- приблизно 200. Половина зарплати середньостатистичного фахівця йде на харчування. Водночас це досить якісне харчування у вишуканому ресторані за відомим нам принципом "шведського стола" коштує 100 юанів (15 доларів). У меню багато морепродуктів, фруктів і суто китайських страв, не надто звичних для європейців.

Однак

 У комуністичному Китаї офіційно зареєстровано 400 доларових мільярдерів, 1,3 млн. доларових мільйонерів!

Проте з пенсіями і там ситуація складніша, ніж із зарплатами. Нині у країні 170 мільйонів пенсіонерів, і їхня кількість росте. За законом право на пенсію одержують чоловіки з 60 років, жінки з 50 або 55, залежно від роду діяльності. Необхідний виробничий стаж -- 15 років.

У середньому пенсія становить 900--1360 юанів (145--210 дол.). При цьому звичайний пенсіонер не має жодних пільг. А жителі села одержують допомогу -- приблизно сто юанів... На державну пенсію можуть сподіватися працівники держслужби й промисловості. 2012-го пенсійна система охоплювала всього 55 відсотків старих. Решту, за традицією, годують діти.

Перемогти бідність(!) у Китаї мають намір до 2020 року. За останні 30 літ бідними припинили бути 700 млн. чоловік. Для забезпечення бідняків  влада використовує різні заходи: від економічних реформ до розвитку культури й традиційних ремесел у глибинці. Багато хто зайнятий у торгівлі. Китайці -- дуже заповзятливі люди. Торгуватися з ними можна скрізь, крім магазинів. Запропоновану ціну можна збити в десятки, а то й сотні разів. Утім, гарні речі в Китаї теж коштують недешево.

Там не побачиш величезних полів, як в Україні. Зате всюди розкинулися невеликі ділянки. Місцеві жителі вирощують для харчування й задоволення потреб жителів міст салат, бобові та інше різнотрав'я. Принцип -- використовувати будь-які природні можливості для життя, не руйнуючи флору та фауну...

Держслужба та корупція

Робота на державу передбачає одержання так званої золотої чашки рису -- нехай і не найвищого, але стабільного заробітку, а також певного пакета соціальних пільг, що включає дотації на харчування й транспорт і пенсію. Тому в Китаї чимало охочих стати чиновниками. Дехто розглядає держслужбу як можливість взяти участь у "сірих" схемах. Але такі "мрії" можуть довести не тільки до в'язниці, а й до смерті. Боротьба з корупцією відбувається у Китаї під гаслом "одночасно бити і тигрів, і мух", тобто виявляти корупціонерів від верхів суспільства до його нижніх прошарків. Недоторканних немає. З 2000 року в країні страчено приблизно 10 000 чиновників, ще 120 000 одержали по 10--20 років ув'язнення. У 2008-му було страчено відразу 150 бізнесменів, які одержали за підкуп будівельні підряди на Олімпіаду. Майно засуджених конфіскується, а родинам корупціонерів висилають рахунки на вісім юанів за дві кулі. Також у Китай було повернуто майже три тисячі корупціонерів-утікачів із 90 країн! Звичайно, навіть такі суворі заходи не зупиняють хабарників. Але їх стає менше. Гід Мишко дивувався, як може бути, що затриманого в Україні на гарячому хабарника довго судять, а потім взагалі відпускають. У Китаї це неможливе в принципі.

Індустріальне диво

Із Нінбо в Шанхай ми вирушили по мосту Ханчжоу завдовжки майже 37 кілометрів, який перетинає Східно-Китайське море та дельту Янцзи й на відміну від багатостраждальних мостів через Дніпро будувався... 5 років. При цьому двічі-тричі на місяць над ним проносяться тайфуни, а зона вважається сейсмічно небезпечною. Але для китайців час -- гроші, а міст скоротив відстань на 120 км, поїздку -- на дві години...

Інформаційно

 Сім із десяти найдовших мостів світу розташовані у Китаї.

Захоплюватися успіхами Китаю можна й потрібно. Але слід розуміти: багатство не просто так припливло китайцям у руки, заради нього довелося багатьом пожертвувати й завзято працювати...

Цзай цзен, Китаю! До нових зустрічей!

На знімках:

У Палаці Імператора гід-перекладач Мишко не розлучався з фірмовою бейсболкою від "Голосу України";

 

У вітальні Всекитайської асоціації журналістів біля портрета багаторічного лідера країни Мао Цзедуна. Здавалося -- епоха культурної революції й "Великого стрибка вперед" залишилася далеко в минулому, а сучасний Китай, зберігши керівну роль Компартії, став завдяки іншому державному діячеві, Ден Сяопіну (який запропонував концепцію "соціалізму з китайською специфікою), частиною світового ринку. Однак Мао зберіг повагу й шанування співгромадян;

 

З прапором України на Великій Китайській стіні.

 

У Центральній бібліотеці Нінбо на майстер-класі засновника академії Redpeony художника Цзян Хуншена;

Фото Петра Мельника.