На пункті контролю в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська» 27 жовтня в черзі літньому чоловікові стало зле. Медики допомогти йому не змогли й тільки констатували смерть від серцевого нападу.
Такі сумні випадки на Донбасі трапляються досить часто. Щодня через КПВВ на підконтрольну Україні територію з «ДНР» і «ЛНР» їдуть тисячі людей, переважно це пенсіонери, люди похилого віку, не всі з них витримують багатогодинні черги. Їдуть вони із зайнятих терористами міст і селищ, як то кажуть, не від хорошого життя — хочуть оформити та отримати українську пенсію.
Коли в містах і селищах самопроголошених республік закрилися управління Пенсійного фонду України і виплати припинилися, пенсіонери кинулися в підконтрольні Україні міста і почали там реєструватися як тимчасово переселені особи — ВПО. За деякими даними, таких нараховується понад півтора мільйона. Через злидні старим доводилося їхати через КПВВ і митниці, довго стояти у чергах. У Києві ці човникові поїздки іронічно назвали пенсійним туризмом. Добрий туризм — по півдоби чекати на свою чергу в чистому полі!
Однак згодом в українському уряді схаменулися: мовляв, чого це ми маємо платити пенсії фіктивним біженцям і переселенцям, підживлюючи грішми режими самопроголошених «ДНР» і «ЛНР»? І припинили пенсійні виплати всім старим. Тепер, щоб отримувати пенсію, кожному з них треба довести, що він постійно живе не на території «ДНР» або «ЛНР», а там, де заново оформив пенсію. Мовляв, так буде законно і справедливо. Уже й суд визнав незаконними перевірки людей за місцем реєстрації, і Президент завжди наголошує, що Донбас — це Україна, то чому перевіряють українців в Україні? До речі, помітно, що й тим, хто перевіряє, не дуже приємно їздити по селах, проте вони вимушені це робити, щоб скоротити кількість «нахлібників». А потім чиновники хваляться, що зекономлено величезні фонди...
Але визнати обґрунтованим таке рішення українського уряду у жодному разі не можна. По-перше, у пенсійному законодавстві України не сказано, де має проживати пенсіонер, він може мешкати в будь-якому краї і отримувати свою законну пенсію. По-друге, жителі «ДНР» і «ЛНР», зокрема й пенсіонери, залишаються повноправними громадянами України, і уряд не має права позбавляти їх цього статусу, у тому числі заслуженої пенсії. Чому колишній прем’єр, який втік під крило ворога, отримує чималу пенсію, а люди, які залишилися вірними своїй землі, у немилості?
І нарешті, треба узяти до уваги просте міркування: який зиск українській владі від того, якщо всіх старих змусять постійно жити в тих містах і селищах, де вони оформилися переселенцями? Це буде тільки додатковим і до того ж чималим навантаженням на місцеву соціальну сферу: житло, медичні установи, транспорт, торгівлю, побутове обслуговування. Кому й навіщо це потрібно і яка від цього користь? Хіба тільки автотранспортникам, які підвищили вартість проїзду на позахмарну висоту — від Донецька до Покровська треба заплатити 500 гривень в один кінець, а до Полтави або Дніпра й того більше. А ще на кожному КПВВ існує незаконний бізнес, суть якого полягає в тому, що якісь темні особистості за чималу плату «організують» проїзд позачергово.
Інакше як сваволею все це не назвеш. Тому в рішенні Верховного Суду України, у резолюції Ради безпеки ООН Україні рекомендується поновити соціальні виплати жителям «ДНР» і «ЛНР». Але уряд не виконує цю рекомендацію, посилаючись на те, що в «ДНР» і «ЛНР» немає відділень Пенсійного фонду. Але що ж заважає їх відкрити? Якщо уряд не може повернути під свою владу регіон, треба якось розв’язувати проблему, навіщо ж знущатися зі старих?
Мефодій МАРТИНОВ,
ветеран праці.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Донецьк.
