Хоку... Для нас, українців, доволі незвичайне слово. Проте трирядковий неримований вірш, народжений в Японії, дедалі впевненіше крокує по планеті, згуртовуючи навколо себе цілі товариства поціновувачів.
Автор хоку, які ми сьогодні пропонуємо вашій увазі, вважає, що українській, і загалом слов’янській, поетиці органічно притаманна рима. І тому пише римовані хоку, які вже охрестили музичними.
Тінь срібнокрила...
Я відчиняю вікно —
Ніч зупинилась.
Ці сходи старі
Запрошують нагору...
Там, де попіл мрій.
Згасають вогні...
В небі удвох повз зорі
Пливем на човні.
Кішка розкоса
Сидить на підвіконні.
Слухає осінь.
Повзе самота...
Метеликом б’ється сон.
Рахуй знов до ста.
Тих днів не треба —
Їх вирву з календаря...
Це дні без тебе.
Вмить тануть вогні...
Ти — графіка Матісса
На білій стіні.
Сніг такий білий,
Наче твоє обличчя...
Вир заметілі.
Бриніння тиші...
У серці, як горобці,
Стрибають вірші.
Душа і тіло —
Запалені сірники...
Вже відболіло.
Цей день похмурий —
Чорне змінює біле...
Клавіатура.
Очей твоїх струм
Просвічує, мов рентген...
Ти бачиш мій сум.
Дівчинка руда
Дарує тобі квітку...
Наче сонця дар.
Дай сили, Боже,
Битись у двері глухі!
Пустить хто, може...
На горизонті
Хмар виноградне гроно...
Чи брати зонтик?
Наче Марсель Пруст,
Збираю час в долоні...
Пісок поміж рук.
Видіння чи сон:
Дарує ієрогліф
Мацуо Басьо.
Візьми чорнило,
Постав останню крапку...
Перо застигло.
Як дні і ночі
Зістарили дзеркало...
Юні лиш очі.
Все сіре зовсім.
Дощ барабанить в вікно...
Самотність. Осінь.
Чорні і білі —
Б’ються, вирують фарби...
Твориться ціле.
Лиш дим звідтіля,
Де спалені вщент мости...
Почни все з нуля.
В синій глибині
Пливуть самотнім шляхом
Душі, мов човни.
Небо без краю...
Сосни-баскетболісти
В м’яч-сонце грають.
Життя — це книга:
Є розділ, де б’є вогонь,
І той, де крига.
Юрій ГУНДАРЄВ.
