Василь Козак є успішним багаторічним керівником Сокирянського району Чернівецької області в усіх іпостасях. Розпочавши керівну кар’єру з голови сільськогосподарського підприємства, він зарекомендував себе хорошим менеджером, заробив довіру людей і невдовзі став депутатом, а потім керівником виконавчої гілки влади району, де виявив себе і як господарник, і як лідер, і як політик. Він вистояв під тиском усіх влад, котрі розставляли своїх обласних керівників.
А майже кожну владу, що останніми роками мерехтіла перед очима буковинців і бессарабців, як козирі у «Блек-джеку», авторитетний і непоступливий Козак не влаштовував. Але коли обласні очільники добивалися його звільнення з посади голови райдержадміністрації, люди одразу ж обирали його депутатом, а потім головою районної ради. Нині Василь Козак — голова Сокирянської районної ради, впливовий керівник обласної організації Аграрної партії. І з ним знову доводиться рахуватися. Звісно, не всі цим задоволені. Головним принципом у роботі Василь Васильович вважає обстоювання інтересів свого краю і захист прав людей, котрі живуть на благодатній родючій землі.
— Пане Василю, яке питання найбільше турбує нині: створення ОТГ?
— Ще два роки тому я попереджав колег, що виникне така ситуація, коли в окремих районах припинять керуватися практичною логікою, а створюватимуть ОТГ на догоду політикам і чиновникам, які прагнутимуть мати доступ до коштів громад, а також тема експлуатуватиметься місцевими князьками, котрі обзавелися опричниками з числа активістів. Мене не хотіли слухати. Коли ж із боєм і великою кількістю процедурних викривлень ОТГ понаутворювалися не там, де вигідно, а там, де треба, вже починають кусати лікті. Районні бюджети не збільшилися, а ОТГ, які повиростали, як гриби під гнилими пнями, вимагають окремого фінансування. Нині 100 гривень починають ділити між собою, вважаючи, що десь повинно додатися. Якщо в Сокирянському районі створено дві громади по два села — вони із собою забрали 40% бюджету, залишивши решту 16 сіл із 60 відсотками районних грошей. А Сокирянський район упродовж десятиліть будували не тільки мешканці 4 сіл, що створили дві ОТГ, а вся місцева громада. То де логіка і справедливість?
Окрім того, усе краще спрямовувалося в районний центр — така була політика і практика. Ми мали бути кращими за всіх, і такими були. Нині, коли до Сокирян приєднали одне село, у Сокирянській міській раді за штатом 61 особа, в райдержадміністрації менше, а в районній — 10.
— Яка ж ваша позиція щодо формування ОТГ?
— Якщо хочете почути мою думку, то вона незмінна. Знаючи конфігурацію Буковини, її географію, соціальний склад, я завжди заявляв, що найоптимальнішою тут є така схема: один район — одна громада.
Є ще інший аспект — політичний. Нині спостерігаємо загострення етнічних настроїв через упровадження нового освітнього закону, і водночас понастворювали у Сторожинецькому, Глибоцькому, Герцаївському районах абсолютні румунські громади. Куди йдемо? Ми завжди намагалися створювати спільні господарські території з молдаванами й румунами, спільні виборчі округи, щоб не було політичних ігор, і це спрацьовувало. Буковина жила у мирі та толеранції. А сьогодні Красноїльська громада об’єднує винятково румунські села, й у цих людей на руках 90 відсотків румунських паспортів. Ми самі своїми руками впроваджуємо «окремо взяті області» за донецьким сценарієм. І це тільки політичний підтекст цього питання, а є й економічний.
Сокирянська об’єднана громада. 61 працівник у штаті. Вона отримує субвенцію на вторинний рівень медичного забезпечення. І... віддає її нам усю — що отримали, те й віддали. Але ж фактичні необхідні витрати по Україні, по області, по районах значно більші за ті, що розраховують за нормативами.
Раніше як було: Сокирянський район — перевиконали бюджет, перше, що закривали, — це зарплату, а потім дивилися, що можемо ще. Все життя нам бракувало грошей. Завжди не вистачало на медицину: і за Кучми, і за Ющенка, і за Януковича. Нині хтось довів громадам, що їм можна все. Це дуже небезпечна політика, коли створеним громадам можна все, а всі решта живіть, як хочете.
Результати не забарилися: уперше за 14 років маємо заборгованість із зарплати в медицині 3 мільйони гривень. Але при цій заборгованості нам винен 1 мільйон 700 тисяч Новодністровськ і понад 2,5 мільйона заборгувала одна новостворена громада.
Це гроші, котрі громадяни використали, — більше, ніж було виділено на медицину вторинного рівня.
А Новодністровськ як місто обласного підпорядкування взагалі не зараховується у формулу розрахунку субвенції на медицину. Новодністровськ має лікарню, але умовно, бо, створивши ОТГ, він уже не має на неї права, а там може бути тільки пункт із надання первинної медичної допомоги, також він має ЛОР-відділення та терапевтичне. А хірургія, реанімація, неврологія? Усе в нас, у Сокирянській районній лікарні. Тобто побризкати в ніс можна у них, а потрапив в аварію — везуть до нас. Окрім того, в Сокирянах — виправна колонія, і їх рятувати теж маємо ми. Тут у нас ще й прикордонники, яких теж лікуємо. Ніхто не враховує прикордонну географію району, найбільшу енергетичну будову в Європі, де працюють три тисячі осіб. Раніше, коли я це розповідав в облдержадміністрації, пояснював, було якесь розуміння, і в кінці року намагалися дофінансувати. Нині нам кажуть, що це — ваші проблеми.
— І так, напевно, не тільки у сфері медицини?
— Така ж ситуація в культурі, у спортивній школі, у центрі обслуговування інвалідів — там заборгували 400 тисяч, керівник був змушений відправити людей у відпустку за власний рахунок. Яка реакція міськради? — Ми створимо свій центр. Є логіка? Це нові робочі місця, нові люди. У нас у районі два відділи освіти. У місті Сокиряни відділ освіти на дві школи, у нас — на всі районні. Міський відділ освіти проводить олімпіаду на дві школи — це нормально?
Треба негайно на рівні області зібрати всіх і сказати: так, у вас є територіальна громада, але управління освітою, медициною, культурою має бути там, де більше шкіл і більша лікарня.
Назріла постановка питання перед урядом про централізоване керівництво громадами, щоб напрацювати спільну ефективну модель. Ми нещодавно запрошували керівників Дунаєвецької об’єднаної громади з Хмельницької області, щоб з’ясувати, як вони виходять із такої ситуації. У них понад 50 тисяч осіб. Там питання вирішується просто: збираються три громади разом із представниками адміністрації і прибирають гострі кути. Спрацьовує взаємодопомога. У нас же обласний голова залежний від політичної сили, яка його привела у крісло і яка тепер використовує його як зброю у боротьбі з Козаком. А коли в економіку втручається політика, нічого доброго це людям не дає.
Інше питання — спортивна школа, яку за рахунок районного бюджету опалюємо, ремонтуємо, де ми виплачуємо зарплату викладачам, але туди ходять переважно діти із Сокирян, у тому числі і з міської гімназії, де нема спортзалу. Коли ми порушуємо питання оплати, відповідь одна: нема грошей. То давайте думати разом, вирішувати питання разом, заробляти разом.
Не можуть громади за нинішнього стану української економіки жити за давнім українським принципом: давай спочатку з’їмо твоє, а потім їстимемо кожен своє. І нині така ситуація створена і в Кіцманському, і у Сторожинецькому, і у Глибоцькому районах.
Якби в нас на місці була міцна виконавча влада, хоча б заступники, які б знаходили час на вирішення цих питань, то ми б це розрулили. Але що казати, коли заступник голови ОДА пише лист у Кабмін, де заявляє: прошу рішення обласної ради не брати до уваги, бо воно неправильне...
Ще такого не було за 15 років, щоб в обладміністрацію не було до кого зайти, крім голови, щоб вирішити банальні господарські питання. Це при тому, що у нас податкову, Пенсійний фонд, управління земельних ресурсів, поліцію — усі служби забрали у
Чернівці. Це називається «наближаємо послуги до людей», але пенсіонеру тепер треба їхати в Чернівці до Пенсійного фонду чи в Геокадастр, куди за один день потрапити неможливо.
— Звичайно, це ускладнило життя й додало проблем простим громадянам.
— Наші люди як звикли? Вони мають прийти в один кабінет, де сидить добрий начальник, котрий покарає усіх нехороших працівників і вирішить усі питання. Нині голова адміністрації не має жодних повноважень. Навіть дорадчих функцій із тим же прокурором і начальником поліції не залишилося. Це вихолостило авторитет районної гілки влади. Колись практикувалися координаційні ради, де збиралися керівники всіх служб, і всі питання можна було вирішувати оперативно. Сьогодні вони навіть між собою не спілкуються. А плинність кадрів? Якщо раніше я телефони начальників застав записував і вони брали участь у громадському житті району, то нині я їх навіть не фіксую — усі приходять «на хапок», а потім щезають.
Довго розкривали у нас схему із завезенням машин-«євроблях». А хіба хтось не знав, як вона працює, якщо знаходили блокноти із записами, скільки давали митникам, прикордонникам, іншим. І що далі? Хтось відповів? Схема працювала зверху донизу.
— Як ця ситуація, на вашу думку, має і може розрулитися?
— Чим це закінчиться — серйозне питання. На території Сокирянського району, якщо включити мізки, по-справжньому може бути тільки дві громади. Тільки в Новодністровську і Сокирянах є інфраструктури, здатні забезпечити потреби громад. Громада з двох сіл їх створити не може, при всій демократії. Але Новодністровськ, обравши статус міста обласного підпорядкування, фактично усунувся від можливості створити громаду. Хіба Конституцію потрібно міняти. А з другого боку, об’єднати в територіальну громаду місто і село неможливо. Та й сенсу нема для сільських мешканців. Ми всі прекрасно розуміємо, чому міста хочуть приєднувати села — їм потрібна земля. Під інфраструктуру, під забудову, під корупцію.
Колись із Кіцмані привозили до мене у кабінет найманих активістів, котрі намагалися щось знайти і щось інкримінувати. Тепер я кажу кіцманським, що це був заразний приклад, і чи готові вони, що з інших районів приїжджатимуть до них і питатимуть, як вони ґаздували. Все швидко змінюється, якщо нічого не робити. Тепер у президії на сесії обласної ради сидять ті ж представники Майдану. А під стінами збираються сотні людей, які кричать: «Ганьба!». Мій дід казав: «Як постелиш — так і спатимеш».
Спроби монополізувати право на істину натикаються на іншу істину, котра більше імпонує людям.
Нинішній голова ОДА Олександр Фищук — порядний чоловік, я його давно знаю, але вгодити всім ще нікому не вдавалося. Я йому кажу, що в такому разі краще думати, як догодити людям, а не партійним босам, котрих дедалі більше.
Наші люди приїжджали нещодавно до нього саме з питань децентралізації, він їх запевнив, що всі питання будуть розв’язані. Але сьогодні я його питаю, коли? Він відмовчується. Нема команди зверху. Найбільше його підставляє найближче оточення.
— А яку оцінку ви можете дати обласній раді?
— У нас дуже, до речі, цікава обласна рада. До неї пройшло море партій. Майже всі відомі. Лідерами є БПП і НФ — вони мають 14 голосів, ми, Аграрна партія, маємо 7. Усі прийшли у ради після Революції Гідності. Чим цікава Аграрна партія? Ми не маємо власника, ми децентралізовані, наша ініціатива — з низів, і ми не приїлися людям. Ми все вирішуємо колегіально. Коли наші ставленики в ОТГ буковинських районів запитують, що від нас потрібно за вашу підтримку, я їм кажу: від вас потрібно одне — заявити людям, що ви порядні й ділові обранці. А це, відповідно, спрацює на партію. І я спокійно дивитимуся людям в очі.
Сьогодні Аграрна партія має трьох голів районних рад у Чернівецькій області, трьох заступників голів, двох заступників голів об’єднаних громад, фракції в усіх, окрім одного, районах і потужну фракцію в обласній раді. Ми беремо участь в усіх виборах і нижче третього місця не опускаємося. Я всюди роблю електоральну ставку на молодь, розуміючи, що значна частина селянства і так з нами. Завдяки цьому навіть у Новодністровську є фракція Аграрної партії. Це місто енергетиків, далеке від села. Я зібрав там ровесників мого сина і сказав: якщо хочете знати, що відбувається в місті, куди спрямовуються кошти і що робиться для молоді, балотуйтеся від нас, і люди вас підтримають.
А аграріїв у державі намагаються поставити на коліна. Спочатку забрали пільгове ПДВ. Сьогодні прибрали нульові ставки з олійних культур. Це те, з чого живе весь край. Сою сіють на городах, на паях, її сіють великі компанії. Щойно прийняли закон, як вартість сої за тонну впала на дві тисячі гривень, а селітра на дві тисячі піднялася. Я 18 років б’юся як риба об лід, як інші аграрії не можу довести керівництву уряду, що усі питання з податковим тиском, корупцією через це можна зняти в один простий хід: оподатковувати сільгоспвиробника з гектара, який у нього в обробітку. Простий прозорий принцип, що позбавив би купи проблем. Платити податок з гектара.
Нині нас хочуть перевести на загальну систему оподаткування. Це означає, що ПДВ платити треба кожен місяць, а пшениця родить раз на рік. Я був головою колгоспу за Кучми, коли ми ховали колгоспи. Як голова, я тоді стояв перед дилемою: що заплатити раніше — податки чи зарплату? За несплату і того, і того світила тюрма. Що я робив? Ховався від податківців і платив зарплату. А сьогодні всіх заганяють у тінь. Усі малі аграрні виробники тепер перейдуть у тінь і торгуватимуть за готівку. А великі компанії з легальним бізнесом, зі сплатою усіх податків і виплатою повних зарплат просто не виживуть. І це питання ціною в 10 мільярдів було порушено у Верховній Раді вночі.
Біда простого українця — скільки б не обирали Верховну Раду, ми весь час обираємо значну частину депутатів, які уявлення не мають, як живуть люди. Хіба невеликий відсоток господарників, які піднімалися з нуля, від голови колгоспу, який розуміє, що потрібно землі і людям на ній.
Чому пролонгують виборчу мажоритарну систему? Ми прекрасно знаємо, як ці люди проходять у Верховну Раду. Як у нашому окрузі розносили по хатах «агітаційні листівки» із зображенням Сковороди. Я таких грошей не міг собі дозволити. З другого боку, як господарник, я вважаю це не ґаздівським підходом. Аграрії кошти на вітер не кидають. Нам вистачає посух. Відкриті ж партійні списки такий огульний підкуп скасовують. Партії навпаки шукатимуть достойних людей у списки, щоб притягнути виборців. А виборець прагне перемін. Звісно, зомбоящик впливає на нього, з одного боку, але порожня кишеня — ще більше. І це зумовлює надію на докорінну зміну влади.
— Як себе позиціонуєте на майбутніх виборах?
— Ставлюся до себе чесно. Мені пізно змінюватися, у мене є здобутки, але й є багато недоліків. Нещодавно до мене прийшла одна вчителька, котра сказала прямо: «Я за вас не голосувала, але знаю, що, крім вас, мені ніхто не допоможе». Тому відповім так: довірять люди — буду змагатися, а потім відробляти довіру.
Чернівецька область.
Фото надано автором.
