Укр | Рус
Хокею на Олімпіадах жити! Проект закону S.3336 «Акт про захист Америки від кремлівської агресії-2018», внесений на розгляд Сенату, передбачає чітко визначений перелік санкцій проти російських установ та фізичних осіб, які має затвердити президент США 15 серпня відбудеться засідання робочої підгрупи з напрацювання змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності досудового розслідування Президент України провів зустріч з Міністром з питань охорони навколишнього середовища, Міністром у справах Єрусалима та спадщини Держави Ізраїль Сенцов у передкритичному стані Поліцейські розшукують зловмисника, причетного до поранення жителя села Зносичі Футбол. «Брага» перед домашнім матчем із «Зорею» зазнала втрати Ювелірні крадії зі столиці постануть перед рівненським судом Дорога до бункера стане сучасною Офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністерство з питань тимчасово окупованих територій об'єднають зусилля заради бранців Кремля Російська правозахисниця Зоя Свєтова відвідала у колонії в Лабитнангі українського режисера Олега Сенцова, що тримає голодування. За його словами, стан здоров'я у нього зараз «передкритичний» Олег Сенцов, російські ліберали та імперська гебня Житло - пільговикам Екстремальна спека до 2050 року накриє майже тисячу міст В анексованому Криму у заарештованого фігуранта «справи українських диверсантів» Володимира Дудки погіршився стан здоров'я - почалися проблеми з серцем
Загрузка...
Голосування
Якщо роботодавець своєчасно не платить зарплату, ви

Голосувати
На головну
10.02.2018

Блискучі акторські перевтілення захоплюють глядачів...

Лариса ГОНЧАРЕНКО.

Усе буде добре

Цю фразу, як мантру, неодноразово повторював режисер-постановник Сергій Павлюк у четвер під час прес-конференції з нагоди прем’єри вистави «Маруся Чурай» за твором Ліни Костенко у Київському національному театрі оперети.

Сцена з вистави «Маруся Чурай» у постановці Сергія Павлюка у Національній опереті.

 

Сцена суду над Марусею Чурай.

 

Актриса Тетяна Дідух у ролі марусі Чурай.

 

Актор Олексій Кириллов у ролі Грицька Бобренка.

 

Фінальна сцена вистави.

Фото Тетяни Мячкової.

Так, у репертуарі Театру оперети тепер є поетична драма. І на обидва дні прем’єри – 9-го та 10 лютого – білети в касах театру зникли ледь не за кілька днів.

Ідею втілити на сцені свого театру постановку історичного роману у віршах Ліни Костенко про поетесу-легенду Марусю Чурай генеральний директор, художній керівник Національної оперети, народний артист України Богдан Струтинський виношував давно. Ще на початку своєї творчої кар’єри він здійснив постановку за віршами Ліни Василівни й особисто спілкувався з нею. А коли Богдан Дмитрович запросив до співпраці молодого, але вже добре відомого й досвідченого Сергія Павлюка – головного режисера Херсонського театру імені Миколи Куліша, то сумніву, що час настав, уже не виникало. Адже Сергій тричі ставив цей спектакль – у Луганську, Миколаєві та Рівному. І кожного разу це був новий творчий виклик, який вже традиційно йому допомагають реалізовувати колеги-однодумці, що також були присутні на прес-конференції. Це художник-постановник Сергій Ридванецький, художник з костюмів Наталія Ридванецька, балетмейстер-постановник Юрій Бусс.

У Театрі оперети виклик виявився ще складнішим, а від того цікавішим. Адже перед тандемом режисера й потужної, передусім співочої трупи постала задача втілити складний драматичний матеріал. Але, як розповів журналістам перед допрем’єрним показом Сергій Павлюк, робота з таким талановитим колективом, із диригентом-постановником Сергієм Нестеруком, з усіма технічними цехами театру за безумовної підтримки Богдана Струтинського й такого відповідального спонсора, як «Укргазбанк»  – це велике натхнення і задоволення. Часом було складно, працювалося на оголеному нерві повного занурення в образ. Та «все буде добре», – сяяв поглядом режисер. І ми повірили.

І почалося дійство

Сплав звуку, кольору, руху, який не дозволяв і на секунду відвести погляд від сцени. Кожна сценографічна деталь у своєму русі чи статиці, у взаємодії з вивіреним світлом працювала на створення образу – героїв драматичної поеми та ідей, задуманих постановником. Кожна деталь наповнена глибоким символізмом, який або читається одразу, або бентежить і не дає спокою ще довго у пошуку розгадки.

Гільце – весільне, радісне і тепле щастя чи все ж купальське деревце – як ритуальний символ «верху» й «низу»… Пісок – стікає, наче час, і прах він, і рілля, й курган-могила, а, може, терикон… Чавун – домашній, звичний – і до печі, й до води, й до поля, і враз – церковний дзвін, шолом, а може – каска…  Червона стрічка, рушники, рухомі сволоки-дошки, чумацький віз… А колесо від того воза? Як хрест, несе його козак. А потім знеслись увись колеса – як душі праведні. А потім знову опустились долі – віз має рухатися по землі…

І ще багато інших деталей-образів. І хор. Як у давньогрецькому театрі – один із найважливіших персонажів. Ба більше, саме хор у цій виставі створює звучання автентичним співом маловідомих пісень.

Герої постановки не співають. Бо «Гриць ходив ногами по землі»… А Маруся – «вона піснями виспівала душу», «вона мовчить і думає піснями»… І промовляє. І ти розумієш, як ці тексти Ліни Костенко, опубліковані 1979 року про події в Україні XVII століття, перегукуються із сучасністю: «Ми ж пишем кров’ю на своїй землі».., «пів-України то козацькі вдови».., «Чотири роки йде війна. А й досі просвітку нема!»… – і зал гіркими оплесками зустрічає цей рядок. Блискучі акторські перевтілення Тетяни Дідух (Маруся Чурай), Олексія Кириллова (Гриць) викликають у глядачів щире співпереживання.

Вистава як велика метафора, семантика якої зіткана з безкінечного ряду асоціативних імпульсів, що рояться у свідомості глядача при спогляданні і сприйнятті сценічного дійства. Місцями воно більш вповільнене, і ти встигаєш співвіднести слово із символічністю переміщення деталей, співом хору, хореографією. Часом воно пришвидшене, і тебе коловоротить, затягує у вир відчуттів. Упевнена, що у кожного цей вир свій. Але обов’язково буде оте спільне, заради чого постановка здійснювалася, – нам нагадають, хто ми і куди йдемо.

Перед виставою режисер Сергій Павлюк, відповідаючи на запитання, як житиме такий пронизаний драматизмом твір у театрі оперети, адже сюди глядач іде здебільшого за радістю – не смутком, сказав, що цією постановкою він хоче викликати у людей емоцію потрясіння, аби це стало катарсисом, який не пригнічує своєю безвихіддю, а очищує і просвітлює. Так що все буде добре.

Лариса ГОНЧАРЕНКО.

 

Всі статті рубрики На головну