…Немов з корабля на бал, у свій «бій» начальник медичної служби «сімдесятдвійки» вступив, щойно повернувшись з миротворчої місії в уже цілком благополучному Косово. З Балкан — на Донбас, з лікування ангін та панариціїв — на пункти перевантаження поранених поблизу місць бойового зіткнення…

«Його» першим пораненим став нещодавно мобілізований солдат. Поранення — неважке, осколок у нозі, проте справа ускладнювалася тим, що він перебив судини, і боєць втратив чимало крові.
— Давай, давай, під’їжджай! — кричав чорний від кіптяви водій «шашиги», вистрибуючи із зупиненої вантажівки й кидком стрибаючи до заднього борту.

Розбита на вирвах «газелька» незграбно, юзом посунула вниз по дорозі, на яку вискочив «ГАЗ-66» з передка. Втрьох з водіями обох машин військовий лікар швидко перевантажив пораненого у «Газель», і єдиний на той час санітарний автомобіль бригади почав набирати швидкість. На шляху до Волновахи Василь Іванович Березнюк (на знімку), молодий бригадний док, якого всі шанобливо називали виключно по батькові, зрізав досить огрядному хлопчині ватяні штани, змінив пов’язку, обрізав накладений санінструктором на передовій джгут та встановив новий, вище стегнової артерії. Одразу ж — крапельниця, і мерщій до центральної районної лікарні Волновахи. У ній тієї кривавої зими якраз працювала група підсилення з Вінниці — з Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Вони й прийняли у колеги з бригади пораненого, а молодий капітан-медик помчав назад — туди, де ще точився бій.
На початку 2015 року в бригаді насправді була тільки одна-єдина одиниця, з дозволу сказати, «медичної» техніки — мікроавтобус «Газель». А на ньому по снігу чи приазовській весняній багнюці не особливо й поїздиш! Це вже потім стараннями волонтерів і командування, а в частині впевнені — у першу чергу це заслуга самого начмеда, з’явилися й інші автомобілі.
— Іноді наші добрі друзі, госпітальєри й тактичні медики ASAP, навіть ображаються — мовляв, чому ми відмовляємось від їхньої допомоги, — ділиться спостереженнями прес-офіцер 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців молодший лейтенант Олена Мокренчук. — Та просто тому, що завдяки старанням начальника медичної служби бригади та його колективу в нас насправді все є — і ліки, і аптечки, і транспорт!
Взагалі медики-добровольці з названих вище організацій завжди приходять на допомогу військовим колегам, і особливо це ставало у пригоді тоді, на Приазов’ї. Що стосується спеціального транспорту, то сьогодні його тут насправді вистачає. За три роки війни стару «газельку» замінив красень-«Форд», у підрозділах з’явилися новесенькі сучасні санітарні «Богдани», це — не рахуючи «уазиків»-«таблеток» та «Мерседесів Спринтерів».
Майор медичної служби Василь Березнюк на війні опинився не одразу. Коли бригада вступала в свій перший бій, військовий лікар виконував миротворчу місію у Косово. На той час він мав за плечима досвід восьми років військової служби, командування медичною ротою та посаду начмеда бригадної артилерійської групи. А з Балкан у бригаду прибув у перших числах 2015 року, і вже 9 січня вивозив з точки перевантаження на трасі між Новотроїцьким і Ольгинкою свого першого пораненого.
Відтоді через руки начмеда пройшло майже 200 поранених солдатів та офіцерів. Звичайно, у бригаді за три з половиною роки війни їх було більше, але — і крім начмеда в частині є медики, всіх оглянути й врятувати одна людина не встигне фізично.
Поранених і травмованих не буває завжди багато чи завжди мало — по-різному. Бувало — тиждень жодного, а часом — по п’ять на день. Переважна більшість — легкого чи середнього ступеня важкості. Хоча, звичайно, були й важкі. Деякі з них, на жаль, помирали, навіть не притомніючи. Втім, понад 90% тих, кого рятував і вивозив Василь Іванович, вижили.
Нелегко було під час бойового зіткнення під Старогнатівкою. Тоді було одномоментне масове поранення: одразу п’ятеро, згодом — ще двоє, а загалом — 15 поранених. І всіх довіз начмед, усі вижили. А рівно за тиждень — знову чимала кількість постраждалих: на трасі перекинувся «КрАЗ» з іншої бригади. Вісьмох травмованих діставали з вантажівки водії машин, що проїжджали поруч, а начмед «сімдесятдвійки» надавав невідкладну допомогу та відвозив їх до лікарні.
Протягом своєї третьої кампанії, з осені 2016 року й донедавна, бригада обороняла Авдіївку. Тут втрат, включно з санітарними, було більше, ніж під Волновахою. Але й відстані тут менші від переднього краю до лікарні й шпиталю, і групи підсилення перебувають ближче, та й забезпечення у медиків набагато краще.
— У нас немає проблем ані з індивідуальними аптечками, ані з турнікетами, — говорить медик. — Вже до осені 2015 року держава цим забезпечила війська повністю. Також активно допомагали волонтери.
Витягуючи з передової поранених, дістають поранення й самі медики — не без цього. Під час зимового загострення ситуації в січні й навесні 2017 року двоє санінструкторів отримали осколкові поранення, і ще один — акустичну баротравму (контузію).
Серед медичного персоналу бригади — половина  жінки. Нарівні з чоловіками вони несуть нелегкий хрест медика на передовій, ризикують своїми та рятують інші життя. За мужність і героїзм, проявлені під час виконання службових обов’язків на першій лінії оборони у районі проведення антитерористичної операції, дві з них, санінструктор медичного пункту — тимчасовий виконувач обов’язків начальника медпункту 1-го механізованого батальйону сержант Валентина Пушич та фельдшер того самого медпункту молодший сержант Вікторія Прищепіна — були нагороджені орденами «За мужність» ІІІ ступеня.
Найважче було в Авдіївці, згадує військовий медик. Лише за перший тиждень нищівних обстрілів у 72-й окремій механізованій бригаді було 168 поранених, а їх загальна кількість під час зимового загострення січня-лютого 2017 року сягнула понад 200! Ситуація вкрай складна. Начмед бригади холоднокровно й грамотно організував евакуацію поранених та надання їм невідкладної допомоги. В результаті живими шпиталів дісталися усі поранені. Понад 190 поранених нині успішно проліковані. Більшість із них — знову в строю.
Багатьох особисто витягав із пекла начмед. Саме за цей епізод майор Василь Березнюк був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «Неодноразово особисто брав участь у наданні первинної невідкладної допомоги пораненим безпосередньо під час бойових зіткнень з противником, під масованим обстрілом ворожої артилерії…» — йдеться в поданні на нагородження.

Олексій ТРИГУБ.
Фото надано автором.