Укр | Рус
Футбол. Динамівці не пустили конкурента у відрив Допомогу при народженні дитини онлайн оформили 20 тисяч українців — Гройсман Ягланд про трагедію в Керчі: РФ відповідає за порушення на окупованих нею територіях Лондон вийшов на марш з вимогою референдуму стосовно угоди щодо Brexit Хокей. «Донбас» здолав і чемпіона Ісландії Велоспорт. Першого дня – дві нагороди «Хода за свободу» – проти торгівлі людьми Синод УПЦ КП змінив форму титулу предстоятеля УПЦ КП звернулася з листом до Вселенського Патріарха Варфоломія та Синоду Вселенського Патріархату Футбол. «Зоря» прокинулася, але потяг уже пішов… УПЦ КП закликає розпочати підготовку до об’єднавчого Собору Москва звинуватила Вашингтон у "фабрикації" приводів для санкцій На ділянці дороги Стрий – Мамалига біля міста Долини влаштовують нове асфальтове покриття Рівненська ОДА підписала Меморандум про співпрацю з Німецько-українським фондом Підроблені акцизні марки та сумнівної якості продукцію вилучили поліцейські у Здолбунові
Загрузка...
На головну
14.02.2018

Коштів для держоборонзамовлення виділяється більше, ніж будь-коли

Ольга ВАУЛІНА

Про перспективи та можливості 2018 року у сфері ОПК, про військовий бюджет, пріоритети Держоборонзамовлення, напрямки реформування структури оборонпрому, прийняття рішень і персональну відповідальність «Голос України» розмовляє з членом Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України, народним депутатом України Дмитром Тимчуком.

— Як ви оцінює статтю витрат Держбюджету-2018 на оборонні потреби?
— Говорити про те, достатній бюджет чи ні, проблематично. З одного боку, цього року Україна виділяє безпрецедентну кількість коштів — 86 млрд — на сферу оборони та безпеки. З другого боку, навіть у мирний час жодне керівництво розвиненої держави, включно із США, не вважає, що коштів на армію виділяється достатньо. А враховуючи, що Україна зараз, по суті, перебуває у стані війни, говорити про масштабність нашого оборонного бюджету можна лише щодо попередніх показників.
Нині фінансування сектору безпеки та оборони перебуває на рівні 5% від ВВП, з яких понад 3% передбачено на оборонні потреби. При цьому країни, що воюють, наприкінці ХХ початку ХХI століття витрачали на оборону майже 25—30% ВВП. Україна собі такого дозволити нині не може через стан економіки. Сьогодні наша держава виділяє на армію навіть більше, ніж може. Це факт. Але ми розуміємо, що безліч дірок доведеться латати по ходу справи.
— Які перспективи накреслюються із забезпеченням армії технікою та озброєнням у контексті бюджету-2018?
—  На модернізацію техніки та закупівлю нових зразків ОВТ заплановано майже 16 мільярдів гривень, плюс можливі ще додаткові кошти. Це досить багато, якщо порівнювати, скажімо, структуру бюджету 2016 року й попередніх років. Тоді на утримування армії, грубо кажучи, на її «проїдання», ішло до 80% від усіх виділених коштів. А те, що залишилося, розподілялося на бойову підготовку та військову техніку. Тоді як нормальний військовий бюджет за міжнародними стандартами має такий вигляд: 40% — на утримування армії й по 30% — на підготовку та модернізацію/закупівлю військової техніки і озброєнь. Виходячи з такої структури бюджету, наш показник у 16 млрд, звичайно, удвічі менший, але для України він суттєвий. Ми поступово приходимо до цивілізованої структури видатків і витрачаємо гроші не просто на утримування збройних сил, а й на розвиток.
— Хронічна біда нашого військового відомства, яке виступає основним замовником ОВТ, у тому, що воно не в змозі освоїти всі кошти, які виділяють з бюджету. І фактично наприкінці року на рахунках залишаються величезні не реалізовані на потреби армії кошти. Хто винний і як із цим боротися?
— Дійсно, це так. Наприкінці 2017-го ситуація повторилася. Це одвічна проблема Міністерства оборони, яке постійно говорить про нестачу фінансування, а фактично не може освоїти те, що є. Щодо низки напрямків пояснюють ситуацію тим, що гроші на рахунки надходять наприкінці року і їх просто не встигають реалізувати. Цю відмовку керівництво МОУ поширює на всю проблему. Але це далеко не завжди відповідає дійсності. Скажімо, щодо житла для військовослужбовців реально гроші надішли запізно, щоб встигнути до нового року їх вкласти в будівництво або купівлю квартир.
А ось, наприклад, у межах держоборонзамовлення кошти починають надходити вже з весни. Незважаючи на це, до літа минулого року було реалізовано лише 5% ДОЗ. На парламентському Комітеті з питань нацбезпеки і оборони ми розглядали цю проблему, викликали представників МОУ, Укроборонпрому, директорів підприємств ОПК... У результаті кожен киває один на одного. Я думаю, без персональної відповідальності цю проблему не розв’язати. У нас ніколи не знаходять винних. І це повторюється щороку. Таке можна було б стерпіти в мирний час, але в умовах війни — це неприпустимо! Адже від зволікань бюрократії, зриву ДОЗ фронт вчасно не отримує техніку й озброєння.
Ми продовжуємо моніторити ситуацію з Держоборонзамовленням і за необхідності вживаємо заходів. Але розуміємо, на початку року це питання ще не буде актуальне, оскільки гроші на ДОЗ надійдуть десь до весни. Але це вже проблема не військових, а інших державних структур — казначейства тощо.
— Яке практичне втілення, мабуть, найгучнішого тендера минулого року щодо забезпечення ЗСУ засобами зв’язку?
— Досі у нас не було таких великих закупівель для ЗСУ за кордоном. Нині ж починається виконання безпрецедентного для української армії контракту щодо закупівлі засобів зв’язку, право на який таки довела турецька компанія Aseslan.
Підхід, обраний при укладанні таких контрактів, навіть на рівні попередніх переговорів, був правильний. Україна заявляла про те, що готова закуповувати великі партії необхідного обладнання за умови передачі технологій і створення виробництва в нас.
Однак наразі виникає питання щодо організації того самого виробництва. Наприклад, я не розумію, хто, яке міністерство або відомство цим займатиметься... Мало хто захоче вплутуватися в такий колосальний проект, адже величезна відповідальність ляже на керівництво такого міністерства. Тому є побоювання, що ми закупимо засоби зв’язку, а їх виробництво в Україні так і не налагодимо. І це буде досить негарна ситуація, яка не прикрасить імідж нашої держави.
— Про реформування структури вітчизняного оборонпрому й системи управління ним говорять давно. Чи слід очікувати реальних, а не декларативних трансформацій у секторі ОПК?
— Ще задовго до війни назріла необхідність створення нормальної, зрозумілої структури українського оборонно-промислового комплексу. За часів Януковича це питання вирішили кардинально «під себе» — був створений ДК «Укроборонпром». Його завдання тоді зводилося до встановлення контролю за всіма фінансовими потоками у сфері «оборонки».
На сьогодні держконцерн (не говоритиму зараз про скандали, що періодично виникають) загалом виконує свої завдання. Але сама наявна структура оборонпрому не відповідає реаліям. Хоча б тому, що з 2014-го у сферу ОПК активно включилися приватні компанії, які випускають військову продукцію й вироби подвійного призначення, які раніше в нас не вироблялися. А вони в структурі «оборонки» взагалі ніяк не передбачені, хоча мають значний потенціал для розвитку вітчизняного ОПК.
Приватні виробники самі проявляють ініціативу: намагаються зацікавити Міноборони, виходять на тендери, беруть участь у закупівлях тощо. Але ця діяльність не структуризована. Наприклад, ті самі приватні компанії не допускаються до формування Держоборонзамовлення.
А що це означає? МОУ заявляє, що йому потрібно те й те. Укроборонпром каже, що із заявленого може зробити. І на підставі цієї «попитопропозиції» формується ДОЗ, під яке виділяється держфінансування. А приватні підприємства до цього процесу визначення планів на рік не допускаються.
Хотілося б насамперед змінити алгоритм формування ДОЗ. Приватні підприємства, як і державні, які представляє Укроборонпром, повинні мати право голосу заявляти замовнику в особі МОУ про свої можливості виробництва ОВТ у кількостях і термінах. А військове відомства з повного асортименту (і державних, і приватних підприємств) має вибирати, що йому потрібно.
А ще необхідно змінювати саму структуру «оборонки». Щоб Укроборонпром виступав не просто як структура, що об’єднує держпідприємства, (це, до речі, може бути й не держконцерн, а, скажімо, бюро з озброєння, як у низці європейських країн), а був координатором державного й приватного сектору ОПК.
— Четвертий рік триває російсько-українська війна, а в нас досі немає ані профільного віце-прем’єра, ані держструктури, яка виконувала б функції координації та формування політики ОПК. Чому?
— У «оборонці» крутяться дуже великі гроші. І тривалий час державні чиновники підтримували монополію в цьому секторі, тому що ділитися цими фінансовими потоками ніхто не хотів. Але на сьогодні саме керівництво Укроборонпрому розуміє, що далі так жити не можна. Воно саме заявляє про готовність реформування. Наприклад, пропонує створювати ті самі кластери із залученням приватних виробників. Цілком здоровий підхід, я вважаю.
Неодноразово проводилися круглі столи, до речі, з ініціативи «приватників», на яких збиралися виробники оборонпрому, Укр-
оборонпром, Міноборони й вирішували, «як далі жити». Та я помітив, що МОУ намагається дистанціюватися від цього процесу... Проте після декларацій про наміри слід уже експертам сідати й напрацьовувати законодавчі норми, які згодом стануть законом, що регулює всі відносини в оборонно-промисловому комплексі України.

Ольга ВАУЛІНА.

Всі статті рубрики На головну