Діти — одна з найбільших земних радостей. Ганна БОБИНЕЦЬ (на знімку) із верховинського села Ізки ще й як тішиться тим, що число нащадків збільшується. Наприкінці минулого року вона стала прапрабабусею: правнучка Тетяна з чоловіком Михайлом Гецянином ощасливили її своєю новонародженою донечкою Євгенією. Тепер у старенької, нівроку, кілька поколінь — довелося навіть брати калькулятор, щоб усіх нащадків перерахувати. Живуть не лише в рідному селі, а й у Тячівському районі, в Мукачеві, на Тернопільщині й навіть у Чехії. Нарахувала в родоводі 11 онуків, 19 правнуків і праправнучку...

Всі без винятку — милі серцю бабусі, яка 23 червня відзначатиме 90 літ від дня свого дня народження. Ганна Михайлівна нині найстаріша за віком людина в цьому гірському селі, що налічує трохи менше трьох сотень дворогосподарств. Із цього приводу не так радіє, як сумує, бо нема вже серед живих ровесників, багатьох знайомих і близьких, із котрими залюбки і в поважних роках зустрілася б і погомоніла. Плин часу відсіює і старих, і, на жаль, молодих. На велику її скорботу, і синів Василя та Юрія.
Ганна Михайлівна народила і виростила шістьох, з-поміж яких лише одна дівчина. Щиро зізнається, що більше бавить-пестить онучат, ніж довелося своїх дітей приголублювати. Не вистачало часу, бо у мозолях будували хату для багатодітної сім’ї, а ще ж була робота. Як і чоловік Федір Федорович, який помер одинадцять років тому, трудилися в місцевому колгоспі «Заповіт Ілліча». Поки була ланковою рільників, які вирощували на пісних крутосхилах картоплю, то можна було ще сяк-так миритися з турботами. А як у 35-річному віці довелося стати дояркою, то клопоти помножилися — від світання до смеркання, без вихідних і підмінних, доглядала за худобою. Череда налічувала два десятки корів, котрих треба було випасати і доїти. З раннього дитинства Ганна на батьківському обійсті дбайливо доглядала за корівчиною. Виручав і чоловік, який у колективному господарстві розпоряджався кормами. Допомагали працьовиті діти, поспішаючи після навчання в школі на ферму. За наполегливого старання й досягали високих трудових рубежів. Хоч не за славою ганялася, стверджує старенька. Але коли здобула рекордний річний показник надою — 4650 кілограмів молока від кожної корови, то на неї за рекомендацією районної влади очікувала найвища нагорода тих часів — зірка Героя Соціалістичної Праці. Такого тріумфального визнання на всій Міжгірщині судилося удостоїтися їй одній!
Згодом, у 1971 році, на долю Ганни Бобинець випав ще один солідний успіх: її було обрано депутатом Верховної Ради України восьмого скликання. «Тоді не такі були депутати, як зараз», — каже Ганна Михайлівна, пояснюючи свою думку тим, що в минулі часи обирали вчених і простих людей, а тепер самих товстосумів...
Парадоксальним чи унікальним фактом за тотального комуністичного режиму у її долі стало те, що, маючи такі досягнення, Ганна Михайлівна так і не поповнила лави партійців. Хоч, звісно, були настирливі рекомендації стати комуністкою, але вона категорично відмовлялася, хитромудро пояснюючи: якщо ходити на партзбори, то нікому буде корів доїти... Щоправда, доярський стаж Ганни Михайлівни виявився нетривалим: потрудившись 11 років, вона важко захворіла, стала інвалідом другої групи і змушена була покинути нелегку працю.
Мешкає довгожителька під однією стріхою з 34-літнім онуком Іваном, його дружиною Мар’яною (вона працює у приватній пекарні) та трьома правнуками.
Господар — майстер на всі руки — докорінно, та ще і з яким витонченим смаком, реконструював будинок пращурів.
На самопочуття старенька не скаржиться, хоча в такі поважні роки хвороби чіпляються роєм. Каже, що радять робити операцію на оці — зазнала травми ще на фермі. Але не погоджується, побоюється. Душу й тіло зцілюють щоденні молитви, вважає бабуся Ганна і додає давню мудру народну співанку, яку перелицювала на новий лад:
«Ой, старосте-нерадосте, 
прутом би тя бити;
Молодосте-веселосте — 
на руках носити...»

Так, молодість не повернеться. Та недарма старші люди вірять, що після сімдесяти кожен земний рік — дарунок Всевишнього. За добрі діла, за старання, за віру...

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.

Міжгірський район Закарпатської області.