Зрізати стару струхлявілу деревину, аби вона не впала комусь на голову, донедавна було величезною проблемою для мешканців херсонських кондомініумів. Треба ж попередній дозвіл отримати, добряче попобігавши по чиновницьких кабінетах, потім знайти фірму, яка надає такі послуги, та ще й сплатити їй від тисячі гривень за виїзд. Але тепер життя городянам значно полегшив Херсонський механічний завод. Його працівники спилюють та вивозять старі дерева безплатно, бо це... вигідно. Адже на підприємстві сконструювали власну лінію з переробки такої деревини на паливні брикети. Ними обігрівають цехи, а надлишок продають. Кажуть, потужності лінії такі, що можна протягом року перетворити на паливо хоч усі старі дерева, які треба спиляти по всьому обласному центру. До того ж ані копійчини бюджетних коштів на це можна не витрачати.
Генеральний директор Херсонського механічного заводу Станіслав Путілов.
Опалювальні котли для БТРів.
Херсонський механічний завод за радянських часів виробляв будівельні колиски та ремонтував трактори й бульдозери. У 90-х роках минулого століття він занепав і перетворився б на руїни, як багато інших, якби його не викупила родина підприємців Станіслава й Андрія Путілових. Почали вони з виробництва алюмінієвих сплавів, знайшовши для них клієнтів за кордоном. Іноземні трейдери охоче купували й купують сріблясті зливки для виробництва автомобільних двигунів таких всесвітньо відомих гігантів, як «Тойота», «Хонда», «Міцубіші», «Фольксваген». Україна з того також має свою користь — адже на переплавку йдуть вузли та агрегати автівок, які в нас викинуто на звалища.
До того ж більшу частину прибутку, отриманого від імпорту сплавів, керівники підприємства вкладають у його модернізацію та розробку нових, часом унікальних для нашої країни, видів продукції. Саме через те «путіловський завод», як його називають городяни, зажив слави «універсальної майстерні», де можуть зладнати що завгодно за своїм виробничим профілем. А так воно і є. В активі майстрів і конструкторів від механічного заводу — контейнери для збирання пластикової тари, медичні рами та шини для фіксації поламаних кінцівок, ціла лінійка економічних і дешевих твердопаливних котлів.
«Без нового сьогодні не буде майбутнього завтра»
— На замовлення Житомирського бронетанкового заводу на ХМЗ випустили вже декілька партій опалювальних котлів та сидінь для українських БТРів. Трапляються й геть унікальні замовлення, наприклад, колиски для очищення коксових батарей металургійного комбінату в Кривому Розі або ж утворювач водного потоку для Дністровської ГРЕС, — із гордістю розповідає механік Олександр Савчук.
Та чи не найбільше на підприємстві пишаються виробами, які оздоровлюють екологію. Це й установка з переробки «сміттєвого» вугільного пилу на ті ж паливні брикети, у півтора-два рази дешевші за звичайне вугілля з ненабагато нижчою теплотворністю. І косарки очерету, земснаряди та міні-екскаватор, які можна перевозити на звичайному автопричепі й запускати для роботи у замулених протоках завширшки у якісь два з половиною метри. Для пониззя Дніпра такий інструментарій надзвичайно актуальний — адже дельта головної української річки замулена і потроху перетворюється на болото, що його терміново потрібно розчищати. Та через наше безгрошів’я попит і на таку важливу продукцію геть обмежений. Приміром, минулого року на Херсонщині жодної косарки очерету так і не спромоглися купити. Натомість дві придбали... в Румунії, каже заступник генерального директора ХМЗ Василь Аблов.
— Нова продукція для підприємства нині — це радше інвестиції в майбутнє, коли в країні сформується платоспроможний попит, а не джерело стабільного заробітку. Купують її часом одиницями, а вкладати грошей у розробку доводиться чимало. Утримуємо власне конструкторське бюро з восьми працівників, постійно фінансуємо придбання нового обладнання. Приміром, аби налагодити випуск котлів для бронетранспортерів, довелося створювати з нуля цілу дільницю. А це ж не тільки приміщення — ще й два зварювальні апарати, електропічка для гартування металу, система вентиляції, обладнання для перевірки готових виробів на вібрацію тощо. І так з усім: на виробництві освоєння нового завжди коштує недешево, потребує зусиль, чималих грошей та часу. Але без цього у підприємства не буде завтрашнього дня, — переконаний генеральний директор Херсонського механічного заводу Станіслав Путілов.
Де соціалізму більше?
Робітники «путіловського заводу» політикою свого керівництва також задоволені. Адже втілювати у життя нові задуми й проекти завжди цікавіше, ніж упродовж років, якщо не десятиліть, бездумно штампувати одні й ті самі деталі, технологічні вузли чи агрегати. Хоча гідно оцінили тут не тільки схильність до впровадження різноманітних новацій.
— На Херсонському механічному заводі я працюю з 1972 року, і протягом цього часу багато чого довелося пережити. У 90-х замовлень на нашу продукцію чи ремонт будівельної техніки було катма, оскільки будівництво «впало». Три роки поспіль нам живих грошей не виплачували, натомість видавали у рахунок зарплати продукти — рибу, овочі. Виходило, що ми, наче раби, працювали тільки за їжу, — згадує ветеран підприємства слюсар-інструментальник Віктор Хатунцов. — Коли завод перейшов до іншого власника, побоювалися, що буде гірше. Власне, через те багато зневірених робітників звільнилися. Та тепер бачимо, що побоювання були даремними. Відтепер жодних затримок зарплати немає — я свої кревні шість тисяч гривень на місяць отримую день у день. На роботу та з роботи возить автобус. У їдальні обіди для працівників узагалі безплатні, хоча навіть за радянських часів гроші за них з нас таки брали. Часом ловиш себе на думці: чи то за часів «розвинутого соціалізму» на заводі був соціалізм, чи то він тільки за приватної власності настав?
Звісно, на ХМЗ, як і на інших херсонських підприємствах, змушених шукати шляхи для виживання в умовах тривалої кризи, не все настільки райдужно. Є проблема з кваліфікованими кадрами: дипломованого юриста чи економіста у регіоні відшукати значно легше, аніж зварювальника, верстатника, фрезерувальника, у котрих руки з правильного місця ростуть. Не так просто і нове впроваджувати. Нестандартну продукцію ж замовляють невеличкими партіями, і немає жодної гарантії, що замовникам вона знадобиться знову. А підготовка до її випуску потребує чималих коштів, і невідомо, чи доходи від продажу дадуть змогу хоча б окупити супутні витрати.
Тож шлях у завтрашній день для «путіловського заводу» — не без ризику. Але хіба буває інакше для будь-якого вітчизняного підприємства, що намагається звестися з колін без багатих іноземних інвесторів та допомоги держави?
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото автора.
ДОВІДКОВО
У 2008 році обсяги виробництва алюмінієвих сплавів на ХМЗ сягали 6 тисяч 94 тонн. У 2017-му — вже 7 тисяч 656 тонн.
ДОВІДКОВО
Обсяги промислового виробництва на Херсонщині за 2017 рік, порівняно з 2016-м, зросли в середньому на 3 відсотки. Але при цьому зростання у сфері металургії та випуску готових металевих виробів сягнуло 2,3 відсотка. А виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, навпаки, знизилося на 4,6 відсотка.
Головне управління статистики у Херсонській області.
Прем’єра рубрики: почерк успіху
Нелегкі часи переживає нині вітчизняна економіка. Звісно, істотно постраждали наші виробничі можливості, скоротилися фінансові надходження через втрату цілої низки підприємств у анексованому Криму й на окупованій Росією частині Донбасу. Але і велика корупція, незадовільна фінансова дисципліна, відхід зарубіжних інвесторів, надмірне боргове навантаження, низький рівень довіри до системи державного управління — все це явно гальмує зростання наших економічних показників, не даючи їм піднятися хоча б до того рівня, який ми мали на початку 2000-х років. Понад те, за рівнем ВВП на душу населення ми є відвертим аутсайдером не лише в Європі, а й серед країн СНД. Отож соціологічні опитування засвідчують тривожну тенденцію: кожен третій українець за сприятливої нагоди готовий уже зараз покинути країну в пошуках «ліпшого життя». А в студентському середовищі цей показник удвічі більший.
Та попри такі несприятливі тенденції є підприємства, які підшукують інвесторів, нарощують виробництво, знаходять нові ринки збуту — одне слово, працюють по-європейськи, з перспективою. Як вони впроваджують нові технології, оновлюють менеджмент, підвищують кваліфікацію працівників — про все це читайте під новою рубрикою «Почерк успіху».
