Укр | Рус
Футбол. Господарі першими достроково вийшли до 1/8 фіналу Футбол. Поляки несподівано зазнали фіаско Допоможіть розшукати пенсіонерку із Здолбунова Голова Верховної Ради України Андрій Парубій висловив співчуття у зв’язку зі смертю поета та державного діяча, Героя України Івана Драча Відбулося вечірнє пленарне засідання Верховної Ради України Футбол. Робили ставку на Колумбію, а перемогла Японія Хочеш миру - не втрачай боєздатності Марін Ле Пен зобов'язали повернути Європарламенту €300 тисяч Глава Представництва Євросоюзу в Україні Хюг Мінгареллі - про санкції за Керченський міст: Це хороша пропозиція Відбулося ранкове пленарне засідання Верховної Ради України Погрожують борцям з наркотиками Миколаївця, який служив у так званій <<ДНР>>, заочно засудили до 11 років в'язниці Тваринники готуються отримати бюджетну дотацію Шахта дожила до поважного віку і продовжує працювати Народні депутати вшанували хвилиною мовчання пам'ять видатного українського поета, Героя України Івана Драча
Загрузка...
Голосування
Чи легко знаходите інформацію на сайті, яка вам потрібна?

Голосувати

Вас влаштовує легкість та простота навігації сайту?

Голосувати

Подобається вам «бродити» по сайту?

Голосувати

Вам цікаво повертатися на сайт?

Голосувати

Скільки разів на день ви повертаєтеся на сайт?

Голосувати

Що вам найбільше не подобається на сайті?

Голосувати

Чи є у вас потреба обговорювати на сайті статті або проблеми, які порушено в матеріалах?

Голосувати

Виберіть тематику матеріалів, яка вам найбільше подобається на сайті

Голосувати

Звідки дізналися про наш сайт?

Голосувати

Чого очікуєте від пенсійних новацій у другому півріччі 2018 р.?

Голосувати
На головну
20.02.2018

Плекають ентузіасти. Їдять — багатії...

Ірина КОЗАК

Такий алгоритм виробництва і споживання вітчизняних екопродуктів

На виставці-ярмарку, що відбувся у Хмельницькій торгово-промисловій палаті, Ніна і Петро, представники родинного маєтку «Дар», частували всіх охочих невідомою полбою. До неї додавались не менш екзотичні булочки та хліб, випечені зі спельти. Усі смакували, дивувались, захоплювались властивостями продукту, але купувати не надто поспішали. Дорогувато. І все-таки з цікавістю слухали про цілющі можливості полби.
То що ж за новинку презентували фермери?

Можливо, когось і розчарую, але це — каша. Причому із пшениці. Зрозуміло, що всі хоч раз у житті пробували таку. І назвати її дорогим делікатесом вважали б величезним перебільшенням. Але йдеться про дещо інше —дуже давню злакову культуру. Як стверджують наукові джерела, спельта — це різновид пшениці, яку інколи називають дикою, інколи — м’якою, бо каша з цього зерна справді дуже швидко розварюється. А зовні воно відрізняється тим, що має значно твердішу оболонку, ніж звичне для нас. Обмолотити таке не всякий комбайн зможе, а обтовкти від оболонки — ще більша проблема. Втім, це зовсім не заважало нашим пращурам активно використовувати його в їжу. Деякі археологічні знахідки свідчать про те, що спельту вирощували ще в V тисячолітті до нашої ери. Для європейців це був один із основних продуктів харчування від епохи бронзи до середньовіччя.
Та ще й до початку XX століття її вирощували і на українських полях. Коли я поцікавилась, то дехто із людей старшого покоління навіть пам’ятає, як м’яку пшеницю сіяли в області ще й до Другої світової війни. Але стверджувати, що то була саме полба, не берусь.
Але згодом ця пшениця поступилась сучасним сортам. І не випадково. Дві основні причини змусили вітчизняних аграріїв взагалі відмовитись від такої культури. Передусім — низька врожайність. Порівняно із сучасними сортами вона дає в два-чотири рази менше з гектара. До того ж, як уже згадувалось, її значно важче молотити. Тож культура давно потрапила до низькорентабельних.
На Хмельниччині про неї забули на багато десятиліть. І згадали лише після того, як неабияка цікавість до цієї крупи спалахнула в країнах об’єднаної Європи. Сталось це після того, як вчені довели, що спельта має відмінний від пшениці склад білка. Завдяки невисокому вмісту глютену вона придатна для вживання хворих на діабет та тих, то страждає на алергію від пшеничного борошна. А ще її називають рекордсменом серед зернових за вмістом білка, амінокислот, клітковини та вітамінів групи В.
Тож європейці, які прагнуть до здорового способу життя і раціонального харчування, тепер залюбки смакують спельтою. Чого не скажеш про нас.

Виростити легше, ніж продати

Одними з перших за відновлення цієї культури взялись в агрокорпорації «Сварог». Кілька років тому тут почали вирощувати нетипові для масового виробництва квасолю, гірчицю, спельту та дещо інше. Зробили це, маючи далекоглядні плани, а насамперед — поставки цієї продукції на ринки об’єднаної Європи. Там і попит є, і достойну ціну можуть заплатити. Під час вирощування спельти в корпорації суттєво втратили на врожайності. Адже минулого сезону деякі поля зернових давали в середньому по 78 центнерів з гектара. А для спельти і 20 центнерів з гектара — уже непоганий показник. Але це компенсують ціною на продукт. Особливо у разі його експорту.
Але, на жаль, такий алгоритм спрацьовує аж ніяк не для всіх виробників. Приміром, згадане невеличке фермерське господарство пробитись на європейські ринки не в змозі з певних причин. Серед них і та, що такі обсяги, а фермери засівають зовсім невеликі площі, закордонні оптовики і торговельники просто не сприймають. А продати свій продукт на вітчизняному ринку вкрай складно. І не тільки тому, що покупець не обізнаний. А ще й через те, що ціна доволі висока.
Якщо кілограм пшениці коштує шість гривень, то за спельту фермери просили 30—35 гривень. Це, як мовиться, товар із перших рук. Коли ж супермаркет накине свою торговельну надбавку, то вартість ще підскочить. А це означає, що виникнуть проблеми з реалізацією.
Тож якою б смачною і корисною була безглютенова каша, за таких цін вона навряд чи стане щоденним продуктом харчування для середньостатистичного українця. Не дивно, що в продуктових магазинах краю ані спельтового зерна, ані січки, ані пластівців, ані борошна — а все це готові запропонувати фермери — не побачиш.

Добра каша, але не наша

На жаль, це стосується практично всіх екологічно чистих, а отже -корисних для здоров’я продуктів. Традиційно їхня вартість значно вища від тих, що масово вирощують із застосуванням сучасних технологій, котрі включають чималий комплекс хімікатів і, нерідко, генетично модифіковане насіння. А мала врожайність — це автоматично висока ціна. Через це у невеликих спеціалізованих крамничках чи відділах супермаркетів, де представлені продукти органічного землеробства, ажіотажу покупців не помітиш. Бо хоча б яким великим було бажання споживати корисну і здорову їжу, платити за неї у три-п’ять разів більше, ніж за традиційний продукт, можуть  одиниці.
Аграрії про це знають і все одно беруться за органічне землеробство. В області функціонує 24 сертифіковані підприємства, які мають право виробляти і переробляти різні види органічної продукції. Насамперед це товарне зерно, горіхи, яйця і так звані нішеві культури. Приміром, у Старокостянтинівському районі у ТОВ «Либідь-К» спеціалізуються на виробництві та реалізації органічних яєць. У фермерському господарстві «Еко Епл» вирощують органічну гречку. А в ТОВ «Агролідер» Хмельницького району здійснюють переробку та експортують льон, гірчицю, просо — саме те, що належить до нішевих культур. До них зараховують і нут, сочевицю, квасолю, цукрову кукурудзу, гарбузи і навіть часник — все те, що можна було знайти на городах у селян, але ніяк не в масовому виробництві.
Мода на такі культури, як правило, спалахує після того, як на них виникає попит на закордонних ринках. І тут вирішальну роль відіграє не кількість врожаю, отриманого з гектара, а його вартість. Приміром, якщо звичайна кукурудза «вродить» на кожному гектарі до десяти тисяч гривень, то за цукрову можна отримати і до ста тисяч.
Але перш ніж рахувати мільйони з невеличкого поля, аграріям варто дуже добре подумати і про ризики. Адже гарантії високого врожаю не такі вже й великі. Особливо коли не використовуються ані хімічні засоби захисту рослин від хвороб, ані інсектициди, ані мінеральні добрива. А якщо збагачувати поля органічним добривом та використовувати різні біологічні препарати, то рентабельність культури значно падає.
Та найважливіше у цій справі — попит. Тут свої правила диктують переважно іноземні споживачі. І в українського виробника з’являються непогані шанси продати свій товар лише тоді, коли чужоземні фермери з тих чи інших причин не запропонували свій. А сподівань на те, що дуже добрий, якісний і здоровий продукт споживатиме вітчизняний покупець, практично немає — для нього це не по кишені.
Чи можна змінити ситуацію на користь вітчизняного споживача? Насправді це не так уже і складно. Скажімо, надаючи державну підтримку тим, хто вирощує органічні продукти. Тоді й дрібний фермер мав би зиск, і для всіх нас полба, маш, нут та ще багато чого іншого не були б такою дивиною. Та чомусь, коли мова заходить про державну підтримку в різних формах — від здешевлення кредитів до пільг в оподаткуванні, у виграші опиняються здебільшого аграрні холдинги, що гонять вал соняшнику, ячменю, сої чи кукурудзи. Поза сумнівом, саме це дає найбільші прибутки і грошові надходження. А те, що ці продукти ніколи не становитимуть основу здорового харчування, просто не береться до уваги.
Тож не виключено, що багатьом українцям і не випаде нагода скуштувати полбу.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.

Всі статті рубрики На головну