Засланці з краю московитів
Так хочуть нас пересварити,
Щоб потім, горді до нестями,
Нас брати голими руками.
До цього геть дурного діла
Й московська церква підоспіла.
Гундяєв каже: «Наші хлопи
З хрестами чесними на грудях,
Коли потрібно, пів-Європи
Своїми молитвами збудять».
Йому враз заперечив Путін:
«Коли вже говорить по суті,
Нам пів-Європи дуже мало,
Тож всіх будить нам
не пристало.
Нехай собі спокійно дрихнуть,
Щоб проти нас не сміли
пикнуть.
Нам треба драться, драться,
драться,
Щоб і до Атлантики добраться.
А потім биться, биться, биться,
Щоб на Індійськім опиниться...
Та поки це мої лиш мрії,
На Господа й калаш надії».
До цих двох не дійшла
ще думка,
Що є поняття «щастя»
й «простір».
Народ, що доробивсь до щастя,
Зробив щасливим й простір
свій.
А хто завоював терени
Людей щасливих, той спаскудив
Щасливу землю, й ті простори
Стають лиш тереном біди...
Московщина, двоглава птахо,
Сидиш з опущеними крильми
На завойованих просторах
З своїм нещасним калашем
І думаєш, кого б іще
Зробить таким же нещасливим,
Якою є і ти сама.
А ти тремтиш!.. Невже відчула,
Що попереду твій розпад?
Борис ЛЮБ’ЯЗЬ.
Київ.
