Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чом смерть розгулялась у рідному краю,
Чому ми закланці пекельних ідей,
Війною відзначили власних дітей?
Зазнала країна і злидні, і лихо.
А зранку калина шепоче так тихо,
І верби лоскочуть проміння заграв,
До Бога б полинув, якби його мав.
Мою Україну покинув ти, Боже,
Я битися можу, а жити не можу,
Коли твої діти цілують біду,
І смерть відливає печатку бліду.
І чорна від горя дівчина кричить,
І помста чорнотно роз’їла блакить,
Розтулені горем до болю вуста,
І смерть спочиває у тіні хреста.
Чому мені, боже, ти крилець не дав,
Я б в небо полинув, у розпач заграв,
Я б виклював кулі із горла життя,
У тебе і чорта знайшов каяття.
Я б тішився світлом небесних джерел,
Щасливий і вільний, могутній орел,
Я б зміг на століття продовжити мить,
І в пам'яті світу війну розчинить.
Юрій Жуковський, письменник і поет
