Любомира Воробця, 78-річного військового пенсіонера, в неділю ми зустріли в Брюховицькому лісі поблизу Львова. Протягом трьох днів випало 60% місячної норми опадів. Лісові дороги замело, сніг аж по коліна. Сивій чолов’яга у високих чоботях пробирався через кучугури з білим кульком у руках.
— Куди ви так? — поцікавилися.
— Птахів годувати, — усміхнувся, — щотижня приїжджаю на дачу і підгодовую синичок. Як побачать мене, одразу злітаються. А коли довго нема — зляться.
Любомир Воробець, або як ще його називають сусіди — Антонович, того недільного дня виявився єдиним гостем на дачному лісовому масиві.
Подолавши п’ятсот метрів по снігових заметілях лісу, добрався таки до своєї дачі. Розчистив доріжки, струсив сніг із годівниці для пташок. Антонович її змайстрував з бутля для води. Вирізав з двох боків прямокутні отвори, щоб пташки могли залітати й брати насіння, і прив’язав на старій черешні. Знизу прилаштував ще невеликий тягарець, щоб вітер не розгойдував годівницю.
Щойно Антонович насипав у бутель соняшникового насіння, одразу прилетіли дві синички. Потім ще дві, а згодом ще й горобчики злетілися, здійнявши шум. За десять хвилин біля годівниці юрмилася зграя пташок. По черзі залітали до годівниці, а потім зникали в гущавині лісу. За ними уважно спостерігали сойки.
— Ці хитрунки бояться брати насіння з годівниці, лише стежать за синичками, які, наситившись, ховають зернятка на деревах. А сойки його вишпортують і поїдають.
— Антоновичу, сиділи б вдома, такі ж сніги випали, — дивуємося.
— Кілька разів погодував пташок — і вже не можу всидіти, біжу до своїх синичок. Вони навесні всіх шкідників на моїй ділянці знищать, — радіє Антонович.
Богдан ІВАНОВИЧ.
Львів.
