Укр | Рус
Дзюдо. Наймолодша в історії чемпіонка світу – українка! Верховний суд дозволив видавати паспорти старого зразка Четверо членів банди постануть перед судом за розбій і умисне вбивство на Київщині Україна накопичила у ПСГ 15,64 млрд куб. м газу Для американських військових розроблять електрошокові патрони Офіційний курс гривні встановлено на рівні 28,06 грн/долар ООС: бойовики 22 рази порушували режим припинення вогню Футбол. «Ворскла» грала гідно і досвід здобула. Як це сталося Футбол. «Динамо» задовольнилося нічиєю На кінофестиваль приїдуть відомі продюсери та актори Вимагала хабар за відміну перевірки аптеки Оголошено підозру іноземцю-втікачу, який на смерть збив дівчину Брак лікарів, комп'ютерної техніки та відсутність інтернет-зв'язку уповільнюють реформу Голова Верховної Ради України Андрій Парубій взяв участь у роботі круглого столу « Впровадження антикорупційних реформ в Україні» Делегація Європарламенту відвідала Маріуполь, Краматорськ та ознайомилася із ситуацією поблизу лінії зіткнення
Загрузка...
Голосування
Чи стежите ви за курсом валют?

Голосувати

Чи довіряєте ви українським банкам?

Голосувати

На вашу думку, який найкращий метод зберегти заощадження?

Голосувати

На що ви витрачаєте найбільшу частку місячного бюджету?

Голосувати

Чи вдається вам щомісяця заощаджувати?

Голосувати
На головну
07.03.2018

Зінаїда Бойко: «Щастя — це коли з тобою найближчі, найрідніші люди»

Тетяна КУЧЕРЕНКО

До Міжнародного жіночого дня

Сьогодні серед працівників державної служби жінка — не рідкість. Починаючи від рядового інспектора того чи іншого відділу держадміністрації і закінчуючи посадою міністра. Цитуючи класика, «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет...» Але ми нині не про це.

Які ж вони, жіночі «відтінки» вітчизняного держслужбовця і як себе відчуває жінка-матір, жінка-кохана у цій непростій сфері? Про це наш кореспондент розмовляє з керівником апарату Запорізької обласної державної адміністрації Зінаїдою БОЙКО.
— Пані Зінаїдо, оглядаючись назад, яким бачите свій шлях? Що давалося найважче?
— Коли прагнеш якнайліпше робити свою справу, то ніколи легко не буває. Через кілька днів виповнюється двадцять років, відколи я на державній службі. Але прийшла туди не одразу. Оскільки чоловік мій військовий, то великого вибору у мене не було. Після одруження поїхали в тодішню Молдавську РСР, у Тирасполь. Працювала на різних роботах, де випадало вільне місце. Потім — доглядала-виховувала маленького сина.
У 1989 році чоловіка перевели по службі в Миколаїв. Звісно, хотілося бути поруч із ним. Так і стала завідувати бібліотекою у військовій частині.
— А коли збагнули, що держслужба — це ваше?
— Як відомо, у радянські часи військові довго не затримувалися на одному місці. Та й тепер отримують нові призначення. Так і переїхали у Запорізьку область. Тут, в одній із шкіл у Приморському районі, я нарешті отримала роботу за спеціальністю — за фахом я вчитель історії. А згодом мене запросили у тамтешній відділ освіти райдержадміністрації — інспектором шкіл з охорони дитинства. Це важлива і нелегка робота, особливо — з морального боку. Та вже згодом я зрозуміла, що на державній службі немає посад, де можна, як то кажуть, відбувати повинність з ранку до вечора. Коли хочеш бачити конкретні результати своєї праці, то, будь ласка, забудь про спокій.
— Що допомагає вам утриматись на гребні життєвої хвилі, не зупинятись на півдороги?
— Кожна людина, яка живе не одним днем, яка прагне чогось досягти, має постійно ставити перед собою нові і нові цілі. Я за натурою не є кар’єристкою. Бо ж не посада красить людину, а навпаки. Хоча людей, які прагнуть зробити кар’єру у хорошому розумінні цього слова, добре розумію і підтримую.
На місці стояти не можна, бо під лежачий камінь і вода не тече. Треба рухатися вперед. Так, наприкінці кожного дня я чітко знаю, чим займатимуся завтра. До того ж завтра я все маю робити ліпше, продуктивніше, корисніше. Бодай трошки, але ліпше.
Десь я прочитала, що людина найбільш продуктивно працює на одному місці не більше п’яти років. Потім начебто праця стає рутинною — починає спрацьовувати життєва формула «так було завжди». Отож коли такі думки приходять у голову, треба міняти роботу. Або підходи до неї.
— Де маєте більше друзів: на роботі чи поза нею?
— З усіма друзями, так чи інакше, мене єднає робота. Не секрет, що більшу частину свого життя ми проводимо саме на роботі. А ті, з ким зустрічаєшся щодня, робиш спільні справи, хто радіє твоїм успіхам і переживає за невдачі, не можуть бути для тебе чужими. Як на мене, то людина тільки тоді відчуває себе щасливою, коли у неї є родина, друзі щирі, доброзичливі колеги. Доля не обділила мене цією радістю.
— А як плануєте відпочинок?
— Найкращий для мене відпочинок, коли збираємось у родинному колі. Відпустку плануємо так, щоб вона збігалася у мене, чоловіка, сина та невістки хоча б на тиждень. Азовське море я, мабуть, люблю найбільше, бо там виросла. Тому і відпочиваємо зазвичай саме там. Дуже тішимося з чоловіком, коли діти привозять нам на вихідні внука. Бо тільки у такі дні перестаєш думати про роботу, про невідкладні справи. Тоді і втома відступає, наче її і не було.
— Одвічне питання: хто ж у домі головний?
— Мені здається, що в родині взагалі не треба шукати головного. Кожний головний у своєму напрямі, хоч у нашій родині немає чіткого розподілу обов’язків. Бо коли в мене не вистачає часу на якусь хатню роботу, то чоловік береться за неї. Безумовно, він мене дуже підтримує. Мабуть, йому потрібна розумна жінка поруч (сміється). Як і кожному розумному чоловікові. Ми постійно допомагаємо одне одному. Цю традицію підхопив і наш син, коли ще жив разом з нами. І сьогодні мені приємно, коли я бачу точно такі стосунки у його родині. Син більше бере приклад з батька, дуже на нього схожий. Батько навчив його бути справжнім чоловіком: і щодо жінок, і щодо підлеглих. А це дуже важливо, щоб чоловік умів правильно себе поводити не тільки у родині, а й у колективі.
— Яким фільмам і книгам віддаєте перевагу?
— Історичним. Не люблю ані фантастику, ані бойовики. Раніше я не замислювалась на цю тему, але уся мудрість закладена в історії. Треба лише вміти виносити з неї правильні уроки. Щоправда, іноді хочеться просто відпочити, люблю старі комедії, наприклад «Іронію долі...» можу дивитися скільки завгодно.
— Які три речі винесли б зі свого будинку, охопленого пожежею?
— Обов’язково речі, подаровані мені батьками. Навіть дрібні, бо вони для мене дуже важливі. Особливо тепер, коли тата вже немає. Я кожного разу, коли беру в руки річ, яку колись придбав батько, відчуваю його тепло і любов. Ще винесла б речі, пов’язані з дитинством сина. І, скоріше за все, ті речі, з якими починала своє родинне життя. Тому забрала б старі фотографії й альбоми, бо це історія мого життя. Мабуть найстрашніше, крім, звісно, близьких людей, втратити речі, які завжди тобі нагадають, хто ти є, звідки пішов.
— Який подарунок очікуєте від чоловіка на 8 Березня?
— Найкращим для мене подарунком буде відпочинок на декілька днів із родиною та друзями. Мені здається, що саме такий сюрприз чоловік і готує. Тим паче, що маємо нагоду відпочивати аж чотири дні. А хіба може бути щось приємнішим за спілкування з найріднішими, з найближчими людьми.

Спілкувалася Тетяна КУЧЕРЕНКО.
Фото надано автором.

Запоріжжя.

Всі статті рубрики На головну