Укр | Рус
Футбол. На шляху до Мадрида Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил Сьогодні увечері на Майдані відбудеться акція на підтримку українських моряків, військовополонених, заручників, політв‘язнів Вінниця: «Новий рік по-європейськи» - і «Без обмежень»! Оголошення незалежної православної церкви можна прирівняти до державотворення, - представник Президента у Верховній Раді Ірина Луценко Лідер фракції "Народний фронт" Максим Бурбак окреслив позитиви в роботі парламенту за рік, що минає Фракція БПП пропонує створити у парламенті робочу групу для опрацювання законодавства щодо назв церков і майна релігійних громад Луцьк. Водія, що збив насмерть 9-річну, суд звільнив з-під варти під особисте зобов'язання Радіостанції - подарунок для поліції Сумщини від Японії Чому елеваторам на Сумщині блокують газопостачання?!. Голова Верховної Ради України Андрій Парубій запросив Всесвятійшого Патріарха Варфоломія прибути до України і виступити у Верховній Раді України Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, відкривши засідання Погоджувальної ради, привітав усіх зі створенням Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні (відео) Фракція Радикальної партїі пропонує у середу провести закрите засідання парламенту щодо наслідків воєнного стану У 5 категорій населення Львівщини - проїзд безплатний З Олегом Мельничуком - Сміла разом з Україною: «Своїх не лишаємо»
Загрузка...
На головну
07.03.2018

Зінаїда Бойко: «Щастя — це коли з тобою найближчі, найрідніші люди»

Тетяна КУЧЕРЕНКО

До Міжнародного жіночого дня

Сьогодні серед працівників державної служби жінка — не рідкість. Починаючи від рядового інспектора того чи іншого відділу держадміністрації і закінчуючи посадою міністра. Цитуючи класика, «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет...» Але ми нині не про це.

Які ж вони, жіночі «відтінки» вітчизняного держслужбовця і як себе відчуває жінка-матір, жінка-кохана у цій непростій сфері? Про це наш кореспондент розмовляє з керівником апарату Запорізької обласної державної адміністрації Зінаїдою БОЙКО.
— Пані Зінаїдо, оглядаючись назад, яким бачите свій шлях? Що давалося найважче?
— Коли прагнеш якнайліпше робити свою справу, то ніколи легко не буває. Через кілька днів виповнюється двадцять років, відколи я на державній службі. Але прийшла туди не одразу. Оскільки чоловік мій військовий, то великого вибору у мене не було. Після одруження поїхали в тодішню Молдавську РСР, у Тирасполь. Працювала на різних роботах, де випадало вільне місце. Потім — доглядала-виховувала маленького сина.
У 1989 році чоловіка перевели по службі в Миколаїв. Звісно, хотілося бути поруч із ним. Так і стала завідувати бібліотекою у військовій частині.
— А коли збагнули, що держслужба — це ваше?
— Як відомо, у радянські часи військові довго не затримувалися на одному місці. Та й тепер отримують нові призначення. Так і переїхали у Запорізьку область. Тут, в одній із шкіл у Приморському районі, я нарешті отримала роботу за спеціальністю — за фахом я вчитель історії. А згодом мене запросили у тамтешній відділ освіти райдержадміністрації — інспектором шкіл з охорони дитинства. Це важлива і нелегка робота, особливо — з морального боку. Та вже згодом я зрозуміла, що на державній службі немає посад, де можна, як то кажуть, відбувати повинність з ранку до вечора. Коли хочеш бачити конкретні результати своєї праці, то, будь ласка, забудь про спокій.
— Що допомагає вам утриматись на гребні життєвої хвилі, не зупинятись на півдороги?
— Кожна людина, яка живе не одним днем, яка прагне чогось досягти, має постійно ставити перед собою нові і нові цілі. Я за натурою не є кар’єристкою. Бо ж не посада красить людину, а навпаки. Хоча людей, які прагнуть зробити кар’єру у хорошому розумінні цього слова, добре розумію і підтримую.
На місці стояти не можна, бо під лежачий камінь і вода не тече. Треба рухатися вперед. Так, наприкінці кожного дня я чітко знаю, чим займатимуся завтра. До того ж завтра я все маю робити ліпше, продуктивніше, корисніше. Бодай трошки, але ліпше.
Десь я прочитала, що людина найбільш продуктивно працює на одному місці не більше п’яти років. Потім начебто праця стає рутинною — починає спрацьовувати життєва формула «так було завжди». Отож коли такі думки приходять у голову, треба міняти роботу. Або підходи до неї.
— Де маєте більше друзів: на роботі чи поза нею?
— З усіма друзями, так чи інакше, мене єднає робота. Не секрет, що більшу частину свого життя ми проводимо саме на роботі. А ті, з ким зустрічаєшся щодня, робиш спільні справи, хто радіє твоїм успіхам і переживає за невдачі, не можуть бути для тебе чужими. Як на мене, то людина тільки тоді відчуває себе щасливою, коли у неї є родина, друзі щирі, доброзичливі колеги. Доля не обділила мене цією радістю.
— А як плануєте відпочинок?
— Найкращий для мене відпочинок, коли збираємось у родинному колі. Відпустку плануємо так, щоб вона збігалася у мене, чоловіка, сина та невістки хоча б на тиждень. Азовське море я, мабуть, люблю найбільше, бо там виросла. Тому і відпочиваємо зазвичай саме там. Дуже тішимося з чоловіком, коли діти привозять нам на вихідні внука. Бо тільки у такі дні перестаєш думати про роботу, про невідкладні справи. Тоді і втома відступає, наче її і не було.
— Одвічне питання: хто ж у домі головний?
— Мені здається, що в родині взагалі не треба шукати головного. Кожний головний у своєму напрямі, хоч у нашій родині немає чіткого розподілу обов’язків. Бо коли в мене не вистачає часу на якусь хатню роботу, то чоловік береться за неї. Безумовно, він мене дуже підтримує. Мабуть, йому потрібна розумна жінка поруч (сміється). Як і кожному розумному чоловікові. Ми постійно допомагаємо одне одному. Цю традицію підхопив і наш син, коли ще жив разом з нами. І сьогодні мені приємно, коли я бачу точно такі стосунки у його родині. Син більше бере приклад з батька, дуже на нього схожий. Батько навчив його бути справжнім чоловіком: і щодо жінок, і щодо підлеглих. А це дуже важливо, щоб чоловік умів правильно себе поводити не тільки у родині, а й у колективі.
— Яким фільмам і книгам віддаєте перевагу?
— Історичним. Не люблю ані фантастику, ані бойовики. Раніше я не замислювалась на цю тему, але уся мудрість закладена в історії. Треба лише вміти виносити з неї правильні уроки. Щоправда, іноді хочеться просто відпочити, люблю старі комедії, наприклад «Іронію долі...» можу дивитися скільки завгодно.
— Які три речі винесли б зі свого будинку, охопленого пожежею?
— Обов’язково речі, подаровані мені батьками. Навіть дрібні, бо вони для мене дуже важливі. Особливо тепер, коли тата вже немає. Я кожного разу, коли беру в руки річ, яку колись придбав батько, відчуваю його тепло і любов. Ще винесла б речі, пов’язані з дитинством сина. І, скоріше за все, ті речі, з якими починала своє родинне життя. Тому забрала б старі фотографії й альбоми, бо це історія мого життя. Мабуть найстрашніше, крім, звісно, близьких людей, втратити речі, які завжди тобі нагадають, хто ти є, звідки пішов.
— Який подарунок очікуєте від чоловіка на 8 Березня?
— Найкращим для мене подарунком буде відпочинок на декілька днів із родиною та друзями. Мені здається, що саме такий сюрприз чоловік і готує. Тим паче, що маємо нагоду відпочивати аж чотири дні. А хіба може бути щось приємнішим за спілкування з найріднішими, з найближчими людьми.

Спілкувалася Тетяна КУЧЕРЕНКО.
Фото надано автором.

Запоріжжя.

Всі статті рубрики На головну