До Міжнародного жіночого дня
Це не поетичний образ. Те, чим пахнуть мамині руки, знає кожен, хто народився і виріс у селі. Багатьом пригадується насамперед запах свіжого хліба, який пекла спочатку бабуся, потім мама, і смак теплого молока...
Ці спогади перебивають усі інші запахи і смаки. Бо насправді, коли господиня повертається з хліва з відром молока, від неї добряче чути і коровою, і гноївкою. А її обличчя зовсім не таке гладеньке та ніжне, як після молочних ванн, а руки обвітрені, загрубілі, мозолисті, а то й просто покручені від важкої роботи.
Коли дивишся на Ганну Горбатюк (на знімку) із села Суслівці, що у Летичівському районі на Хмельниччині, наче бачиш усіх тих мам і бабусь, які щодня ставлять на стіл збанок молока і окраєць хліба у тисячах сільських хат. Попри те, що жінка обходить домашнє господарство, ось уже чверть століття вона трудиться на місцевій фермі.
Може видатись дивним, але колись одна із наймасовіших сільських спеціальностей доярки тепер уже належить до рідкісних. Не так багато знайдеться сіл, де збереглись великі ферми.
У Суслівцях є ще ферми і доярки. Леонід Гаврищук, багаторічний керівник колишнього місцевого колгоспу, знає все про кожний куточок не тільки на двох діючих фермах, а й про всі будівлі-привиди, що залишились довкола них:
— Свого часу в господарстві було тільки корів 1700 голів, а загалом великої рогатої худоби — чотири тисячі. Спочатку навіть купували телят, поки зібрали таку череду. А потім уже й самі почали продавати.
Пам’ятає ті часи і Ганна Іванівна. Ще зовсім юною прийшла на ферму. Там, у роботі, минуло все життя. Тепер уже й не порахувати, скільки молока вона надоїла за весь цей час. Якщо не море, то сільський молочний ставок точно був би.
Нині на фермі утримують майже півтисячі корів. Є вже чотириста голів молодняку. У колективі сподіваються, що поступово дійдуть і до колишніх найвищих показників.
— Наша стара ферма переживає нові часи, — не приховує задоволення Ганна Іванівна. Нам, дояркам, завжди було непросто, бо вся робота падала на наші руки. А тепер діждались, що в корівнику змонтували установку для доїння в молокопровід. Уже й не передати, наскільки це полегшило працю.
Тепер сподіваються, що в недалекому майбутньому з’являться і нові корівники, і нова техніка в них. Комп’ютеризоване обладнання на сучасних фермах — це вже й не така дивина. І доярок у класичному розумінні цього слова на них не так просто побачити. Але той досвід і уміння, які здобули за десятиліття роботи такі, як Ганна Горбатюк, коштують не менше, ніж усе те обладнання. Без них важко уявити не тільки ферму, а й село.
От скільки розмов було про те, що не виживуть, повмирають наші села. А, дивись, у Суслівцях торік уродило на славу все: пшениця, ріпак, кукурудза і соняшник, цукровий буряк, всяка городина і... навіть малеча. У невеликому селі останнім часом спостерігається бебі-бум місцевого масштабу. І наочно переконатись у цьому можна в місцевому дитсадку «Ромашка».
Ще недавно в селі говорили про критичну демографічну ситуацію.
А тепер сподіваються, що такі часи — у минулому. Сьогодні в садочку 36 дітей. Для невеликого села це чимало.
Кому за це дякувати? Люди вдячні й місцевій владі, й інвесторам, що намагаються все організувати і профінансувати. Але хіба не більшої подяки варті ті, хто попри все щоранку йде до хліва, в поле, на город, щоб надоїти молока, напекти хліба, нагодувати всю родину. І так у вічній роботі й турботах виростити дітей. І навчити їх також любити це село і цю роботу. Щоб потім для «Ромашки» народились нові «ромашата». А для Суслівець — надія на нове життя.
Ірина КОЗАК.
Фото автора.
Хмельницька область.
