Можливе підвищення вимог до якості молока, що йде на переробку, всерйоз налякало багатьох. Особливо селянські родини, які живуть переважно з того, що здають сировину закупівельникам. Традиційно вважається, що у вимені здорової тварини вже перебуває молоко екстра-ґатунку, і нічого більше робити не треба для досягнення високих стандартів. Проте у звичайному хліві, лише з відром та бідоном, отримати продукт найвищої якості не вдасться. Як складеться доля домашнього молока? І чи є вихід із справді непростої ситуації?

Будь-якого європейського фермера здивують такі запитання. Зрозуміло, що вихід є. Потрібно тільки мати доїльні апарати, молокопроводи, холодильні установки. Бажано ще й свою невеличку лабораторію, де можна провести хоча б найпростіші аналізи... Ну, от практично і все.
Але така відповідь викличе щонайменше посмішку у наших селян. Адже у більшості з них немає навіть проточної холодної, не кажучи вже про гарячу воду, для того, щоб якісно вимити перелічене обладнання. Про те, щоб придбати все це, також немає мови. Бо хто ж «інвестуватиме» великі гроші в одну чи навіть дві корови.
Що ж далі? І від худоби відмовитись немає як, і куди подітись із молоком, що не відповідає стандартам? Фахівці кажуть, рішення є — треба об’єднуватись і разом купувати все обладнання, необхідне для успішного бізнесу.
Дехто вже дослухався до цих порад.

Сам подій, перероби і... продай

Микола Казмірчук, молодий підприємець із Білогородки, що в Ізяславському районі на Хмельниччині, власним прикладом хоче продемонструвати, що і в селі можна організувати свій бізнес. Було б бажання і... підтримка. Бо без активного голови сільради та місцевих мешканців навряд чи щось вдалося б.
Чоловік вирішив організувати на основі фермерського господарства молочний кооператив «Відродження традицій». Такі не новина в області. Однак переважна більшість із них займається тим, що збирає молоко і продає переробникам.
У Білогородці члени кооперативу вирішили інакше: сировину зібрали, а потім самі ж і продали молоко, сир та сметану. На продуктових ринках двох сусідніх райцентрів мають свої точки, де й реалізують продукцію. Людям при цьому, а в кооперативі два десятки селян, платять по сім гривень за літр зданого молока.
Багато хто такої ідеї не зрозумів, мовляв, для чого морочитись ще й з переробкою та продажем, коли якісне молоко можна здати просто на завод і отримати при цьому більше десяти гривень. Але Микола має свою точку зору.
Поки що його односельці й такій ціні раді, бо зазвичай заготівельники дають майже на дві гривні менше. До того ж відтепер кооператив має свої холодильники і охолоджене молоко, а це означає, що і ціна за нього вища, і перспектива того, що молочний ринок перед білогородчанами закриється, тепер не страшна.
Тим господиням, що раніше возили свій товар за двадцять кілометрів на базар до райцентру, тепер теж зручно. Водій доставить, продавець продасть, а їм і з дому виходити не треба.
Що ж до прибутків, то в кооперативі сподіваються, що з часом вони будуть більшими. Адже організовувати справу довелось практично з нуля. Тож довелось купувати холодильну установку, аналізатор, сепаратор, бідони та ще всяку всячину. Все це — за виручені від молока кошти. Щоправда, торік часткове відшкодування за покупки отримали із обласного бюджету.
Але тепер стоїть інше завдання. Досі кооператив розміщувався в орендованому приміщенні. Тепер сільрада виділила йому окрему споруду. Але там потрібно зробити ремонт, довести все до ладу, а це — гроші. Тож члени кооперативу готові віддавати по 30 копійок з кожного літра на розвиток власного підприємства.
На перший погляд, гарна картинка: ось тобі й нові робочі місця, і прибуток людям, і перспективи. Але в кооператив здають молоко не більш як від півсотні корів. У селі ж є до двохсот голів худоби. То чому не всі взялися до роботи по-новому?

Хто не хоче, а хто — не може

— Ми не ставили перед собою завдання зібрати всіх, — розповідає Микола. — Запрошуємо тих, кому довіряємо. З поганої сировини доброї продукції не зробиш. А ми працюємо так, що біля наших точок черги стоять, все розмітають буквально за лічені хвилини.
У селі є своя ветеринарна дільниця, і лікар постійно оглядає корів, проводить щеплення, за потреби — лікує. Кожен місяць за рахунок кооперативу робить аналізи на мастит. Тож перш ніж прийняти заяву про вступ нового члена, порадяться із ветеринаром, чи готові господарі здавати чисту, безпечну і якісну сировину.
З іншого боку, не всі згодні пристати до цього об’єднання. Як тільки почують, що доходи від молока доведеться задекларувати, а потім ще й податки сплатити — одразу відмахуються від такої перспективи. Та найбільший стримуючий чинник — субсидія. Ладні дешевше продати молоко заготовачам, але отримати ніде не обліковану готівку, ніж втратити комунальну дотацію.
Це підтверджують і керівники інших обслуговуючих молочних кооперативів. Дехто працює вже не перший рік на цьому ринку. Як розповів один із організаторів такого, влітку щодня заготовляє до двадцяти тонн молока. Нині — наполовину менше. Але завод платить за цей товар по 9,2 гривні за літр. Навіть при відрахуванні податків селяни отримують по 7,76 гривні, тобто більше, ніж у білогородському кооперативі.
Здавалося б, саме до такого мають тягнутись люди. Але ні. Кооператорам доводиться працювати в умовах жорсткої і часто нечесної конкуренції. Якщо «тіньовий» заготовач запропонує меншу ціну, але без усіляких відомостей і документів, чимало здавачів миттю перекинуться до нього. І все через те, щоб не втрачати горезвісну субсидію.

Диктувати свої умови не завжди вдається

Захистити інтереси кооператорів, особливо при формуванні закупівельних цін — така головна ідея молочних кооперативів. Однак настояти на своєму вдається аж ніяк не всім і не завжди.
У Білогірському районі Анатолій Лобода створив обслуговуючий кооператив «Перспектива Плюс» ще п’ять років тому. За цей час вдалось чимало зробити — купили два холодильники для двох сіл. І тепер їх уже малувато, планують купити вдвічі більший. Є інші задумки. Бо зрозуміли, що займатись одним молоком — не так вже й вигідно. Хочуть відкрити свій магазинчик у райцентрі, де б продавали городину, молочну продукцію і м’ясо з домашніх господарств членів кооперативу.
А поки здають молоко на один із заводів, отримуючи при цьому як за сировину другого сорту по 6,4 гривні за літр. Такі розцінки залишаються незрозумілими багатьом колегам — кооператорам з інших районів. Якщо молоко здається охолодженим, то чому така низька ціна? Деякі підприємства вже тепер платять перекупникам і по сім гривень. Чому тоді кооператив отримує так мало?
У «Перспективі Плюс» зізнаються: перевіряли своє молоко, і воно цілком відповідає стандартам першого ґатунку, тобто мало би коштувати дорожче. Однак і псувати стосунки з підприємством, з яким працюють не перший рік, не хочуть. Адже багатьом добре відома практика, коли деякі заводи в області пропонували здавачам значно вищі ціни, аби переманити на свою сторону. Люди погодились, але потім пожалкували, бо підприємства заборгували їм за кілька місяців. Тож навіть не обійшлось без штурму заводу і страйків.
Знаючи про це, в кооперативі із Білогірського району готові отримувати менше, але стабільно.
При цьому не нарікають на завод, а прагнуть самі розвиватися, щоб здавати сировину вищого ґатунку. У планах — виокремлення пасовища і створення «електронного пастуха», щоб прямо там і доїти худобу, і охолоджувати молоко. Поза сумнівом, це покращить його якість. Але і проблем додасть. Бо якщо влітку така схема працюватиме успішно, то що робити із польовою худобою взимку?
Хто знає, може з часом подібні кооперативи обзаведуться і своїми фермами. Але наразі доводиться думати над тим, як заробити кожну гривню.
Ми торкнулись лише кількох проблем при створенні молочних кооперативів. Насправді в кожному конкретному випадку їх виникає значно більше. Через це говорити про масовий кооперативний рух поки що не доводиться. Як дослідили науковці Подільського аграрно-технічного університету, минулого року в країні серед загальної кількості сільськогосподарських кооперативів молочні становили менш як 24 відсотки, а на Хмельниччині їх частка не перевищила одного відсотка. Мало того, з 2010 по 2016 рік їх кількість в області впала з 53 до 17. Тож сьогодні варто вивчати не тільки позитивну практику, а й сумний досвід того, чому молочним кооперативам не вдалося вижити. Принаймні один важливий висновок слід зробити всім: корова і молоко — це теж бізнес, який дає можливість виживати сільським родинам. І для того, щоб він був успішним, потрібні інвестиції і розвиток. Без цього молоко втратить свою бізнес-привабливість.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.