У Києві 29 березня стартує щорічний, шістнадцятий, турнір зі спортивної гімнастики — Кубок Стелли ЗАХАРОВОЇ. Це єдиний турнір найвищого міжнародного рівня, який відбувається в Україні. Раніше цей вид спорту був провідним. Його представники вагомо поповнювали скарбничку медального заліку на змаганнях різного рівня. Після розвалу побудованої протягом багатьох десятиліть структури спорту і внаслідок зневажливого ставлення українських чиновників спортивна гімнастика постраждала помітніше за інших.
В інтерв’ю «Голосу України» Стелла Захарова розповіла, чому організовує міжнародний турнір, про діяльність профільного міністра, а також про те, що змушує атлетів виїжджати з країни.
— Стелло Георгіївно, залишилося зовсім небагато часу до проведення в Києві Міжнародного турніру зі спортивної гімнастики. Як триває підготовка?
— Інтенсивно триває підготовка. Хочеться, щоб кожен нюанс було відпрацьовано, щоб усе було красиво. Це міжнародний турнір. Приїдуть гості. А ми — обличчя України, народу. Цьогоріч, як ніколи, приїде багато команд. Мені дуже приємно й водночас сумно, адже катастрофічно бракує коштів. Я не думала навіть, що 16 команд виявлять бажання приїхати до Києва. Однак, з другого боку, це чудово. Пишаюся, що за 16 років ми себе реалізували повною мірою. Завжди ставимо завдання максимально популяризувати цей вид спорту.
Повірте, я не витрачаю бюджетних коштів. Знаходимо спонсорів. Ми багато працюємо. Наприклад, зараз ви скрізь бачите рекламу про майбутній турнір. Ви ж розумієте, що усе це не за красиві очі. Ми все зробили, щоб вхід до Палацу спорту був безплатний. Увесь фінансовий удар беремо на себе. На сьогодні Міністерство молоді та спорту не виділило нам жодної копійки. Ви тільки вдумайтесь: на проведення заходу міжнародного масштабу гроші держава не дає.
Я розумію, що вони заплатять за оренду Палацу спорту, адже це державний об’єкт, а також за готель та харчування. І на тому спасибі. В таких умовах нам дуже складно. Однак ми працюємо. Мені дуже приємно, що нам вдалося підготувати прекрасні призи для наших гімнастів. Це ювелірні вироби. Перед початком турніру у нас буде прес-конференція. Зробимо красиве відкриття із залученням зірок естради. Люди йдуть нам назустріч, допомагають. По суті, з нічого ми робимо цукерку.
— Як народилася ідея заснувати цей захід і де берете сили, щоб уже 16 років збирати найкращих гімнастів світу в Україні?
— Щороку я кажу собі: це останній турнір. Але минає час і розумію, що не можу без діла сидіти вдома. Повинна працювати і розвиватися, щоб займатися улюбленою справою. Доки будуть сили — проводитиму такі заходи і боротимуся з усіх сил з тими людьми, які знищують український спорт. Бюджет у нас щороку зменшується. Я це кажу, щоб не думали, що Стелла Захарова мільярди заробляє. Щороку ми щось нове вигадуємо. Коли ми починали у 2002-му, я власноруч штору для Палацу спорту шила. У мене вдома був такий собі парашут. І ось наскільки ми за цей час модернізувалися. Адже людина хоче. У неї є бажання. Тому і досягаємо результату. А там, на Еспланадній, у людини бажання немає.
— Які шанси у нашої команди на цьому турнірі?
— Дуже хороші шанси. Завжди ми даємо право нашим спортсменам виступати двома командами. Наприклад, Туреччина теж просить двома складами. Але ми не можемо цього дозволити. Цьогоріч змагатимуться 16 команд. У 2015-му виступало 7 країн. Я просто благала деякі команди приїхати, однак ніхто не хотів. За останні роки у нас прогрес... Невже це погано? Нехай мені сьогодні пан міністр скаже, що це погано.
— Нині країна переживає нелегкі часи. Це й економічна криза, і війна на Донбасі... Це не може оминути спорт. Яка нині, на вашу думку, ситуація в спорті, зокрема в гімнастиці?
— На жаль, ситуація щороку погіршується. Коли Україна стала незалежною, одразу потрібно було думати і розвивати український спорт. Однак ніхто цього робити не хотів. Думали, що все буде, як за Радянського Союзу. Всі чиновники, які обіймали посади міністрів, були впевнені, що все буде так, як раніше. Спочатку усе трималося на тому багажі, який ми отримали від СРСР... Однак потрібно було терміново впроваджувати нові технології. Але на жаль... І ось що ми отримали сьогодні?
Звичайно, підкинули дров до багаття наші міністри: наприклад, у 2014 році реформатор Булатов. Я поіменно називаю і не боюсь, адже усе це називається вбивством спорту. Ці люди не хотіли нічого робити для спорту. Ти ж прийшов на це місце, тебе поставив народ, то доклади максимум зусиль для цього...
На жаль, це стосується й нового міністра Жданова. Люди не думають про спорт, а лише про себе. І що ми маємо? Подивіться на результати в Ріо-де-Жанейро, на зимових Олімпійських іграх. І звинувачувати сьогодні наших тренерів, спортсменів у жодному разі не можна. Ці люди з нічого зробили результат і принесли хоч якісь нагороди і славу країні.
Ситуація в спортивній гімнастиці взагалі жахлива. Нещодавно була в гімнастичному залі, розташованому в Конча-Заспі. І він мене шокував. Адже коли я побачила, в яких умовах тренуються лідери світової гімнастики, жахнулася... Верняєв, Радівілов — це великі люди. Вони продовжують жити в нашій країні. Приносити славу нашій країні. А умови для тренувань відсутні. Це ганьба.
— Давайте поговоримо про відтік кадрів. Наші спортсмени їдуть на змагання представляти інші країни. Їх звинувачують у зраді. Ви особисто якої думки?
— Мені як спортсменці, олімпійській чемпіонці боляче бачити те, в якому становищі сьогодні перебуває наш спорт. Подивіться: наші спортсмени масово їдуть і приносять славу і медалі іншим країнам. Але звинувачувати їх у цьому не можна. Тому що спорт для них — це не хобі, це їхня робота. І вони змушені їхати за кордон, щоб мати можливість виживати і лікуватися. Мені за це дуже боляче. У них немає іншого виходу. Сьогодні наші чиновники знищують спорт. Вони нічого не роблять для спортсменів. Вони їх виганяють з країни.
Фото надано С. Захаровою.
