До 100-річчя від дня народження Олеся Гончара
Олесь Гончар був одним з останніх українських моральних авторитетів минулого століття.
Цей знімок зроблено в жовтні 1990 року, коли письменник відвідав студентів, які голодували на площі Жовтневої революції (пізніше її назвали Майданом Незалежності). Хлопці й дівчата просили у нього автографи. Він записав у щоденнику: «А мене душать сльози...». Бо того самого дня у Верховній Раді було озвучено вимоги студентів, готових на все, аж до самоспалення. А у відповідь почувся дружний регіт тодішньої комуністичної депутатської більшості — як писав Гончар, «жирне іржання цих парламентських жеребців. І серед таких — жити? Від таких — ждати гуманних законів?». А трохи згодом: «Вночі написав лист-заяву до парткому. Все ще не можу отямитися від того реготу в парламенті... Справді, це та крапля, що переповнила чашу гіркоти, болю й туги. З’явилась готовність на все... З такими безмежно жорстокими, що реготом зустрічають трагедію власного народу, я не хочу мати нічого спільного.
Розумію, на що йду.
І д у в с а м о т н і с т ь.
Зроблено, мабуть, найважливіший переломний крок у житті... Самотність буде неминуча, вона тільки й страшить. Як вічна зима».
Йому й справді було дуже важко зробити цей крок — вийти з партії, в ідеали якої щиро вірив.
Одначе він зробив цей крок — ще тоді, коли Союз РСР здавався непорушним, а обережні люди не поспішали розлучатися з партквитками.
Святкування 3 квітня 2018 року 100-річчя з дня народження Олеся Гончара передбачено Постановою Верховної Ради № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році».
Фото з сайту https://skif-tag.livejournal.com
