Яремче, що на Івано-Франківщині, — курортна зона. Здавалося, буття мешканців навколишніх сіл безхмарне, бо ж гроші туди пливуть рікою.

— Добре почуваються тут бізнесмени та ще, може, той, хто продав свої земельні ділянки в районі Буковелю. А таким, як я — аби вижити, — розповідає Магда Яворська (на знімку), мешканка села Дора, що входить до Яремчанської міської ради. — Маю понад 40 років стажу і пенсію 2 100 грн, та й то з так званою гірською надбавкою. Біля хати — невеликий город — сім соток, вирощуємо картоплю та овочі. Але не вистачає власного врожаю, докуповуємо, бо ґрунти в нас бідні. Чоловік уже пенсіонер, прихворів.
Магда Яворська народилася в селі Луги тодішнього Надвірнянського району. Батько з війни не повернувся, жили незаможно. А після війни всіх мешканців Лугів переселили до Миколаївщини. Їхали цілий тиждень поїздом. На їхніх землях побудували військову частину. Через кілька років більшість селян повернулися додому, побудувалися на місцині, не зайнятій військовиками. Та згодом і звідти довелося вибиратися, бо військове містечко розросталося.
Так пані Магда опинилася в селі Дора біля Яремче. Працювала в автодорожній службі, чистила узбіччя. Згодом стала санітаркою Яремчанської міської лікарні, де працювала до пенсії.
Має подружжя дітей та внуків. «Жаль, що молодь змушена виїжджати із села на заробітки, — бідкається жінка. — Роботи тут немає. Звісно, можна працювати десь у приватному санаторії чи пансіонаті. Але зарплати там мінімальні, та й то здебільшого неофіційні. Жодного соціального захисту: не сподобався працівник — звільнили».
Подружжя Яворських має в Дорі лісову ділянку. Вона дісталася чоловікові пані Магди від його діда. Десь ближче до курортів люди розпродали свої землі. А тут нікому не треба. Сили нема, щоб розчищати щовесни. Отак і заростають хащами. Як і більшість сусідських площ, що вже перетворилися на непрохідний ліс.
Цікавлюся, як же люди розпізнають свої ділянки. Десь обгороджені тином, десь за мітками чи «своїми» деревами. Сусід до сусіда не піде ані по дрова, ані косити.
Цікаво, що походження села, топонім Дора, пов’язують із терміном «дор», «дори», тобто місця, розчищені під ріллю. Терміном «дорування» на Прикарпатті називають корчування. А тепер, виходить, ліс наступає, а дорувати нікому.
Мріє Магда Яворська, що колись добре житиметься всім гуцулам, а не лише заїжджим багатіям. Що не виїжджатимуть діти-внуки на заробітки, то й буде кому корчувати. Адже благодатна карпатська земля тут і справді на вагу золота.

Людмила СТРАЖНИК.
Фото автора.

Івано-Франківська область.