Експонована у Полтавській галереї мистецтв виставка робіт місцевих художників, присвячена Круглій площі, стала помітним явищем у культурно-мистецькому житті міста. Не лише тому, що йдеться про історичний архітектурний ансамбль європейського значення. Щоб увічнити його і водночас привернути увагу до тих споруд, знаний колекціонер і меценат Олег Денисенко започаткував мистецький проект «Кругла площа — архітектурне серце Полтави».

Художниці Юлія Мохірєва та Марина Рожнятовська біля своїх картин. 

Фото автора.

Саме він запропонував художникам-землякам відтворити на полотні й папері вісім будівель ансамблю, розташованого у самісінькому серці міста, і його «центровий» пам’ятник. На запрошення пана Олега відгукнулися восьмеро митців, які працювали над втіленням проекту понад рік. Їхні роботи стали головними «персонажами» виставки. Зрештою Олег Денисенко доповнив їх старовинними світлинами та листівками понад столітньої «витримки» з власної колекції, на яких також зафіксовані згадані архітектурні перлини.

Тож вийшла справжня феєрія барв і епох. Надто з огляду на те, що художників обмежували тільки в розмірах їхніх картин. За таких умов кожен із них мав змогу продемонструвати власний творчий почерк і водночас наповнити спільний доробок дивовижним розмаїттям стилів, жанрів, манер образотворення. Серед тієї «могутньої купки» виконавців проекту переважали художники-чоловіки. Помітним було їхнє прагнення відійти від традиційних канонів живопису та графіки, поекспериментувати з кольорами і формами.

А найщедрішими на яскраві барви й емоції стали «жіночі» картини. Тож, певно, не випадково у своєрідний епіцентр виставки потрапили роботи відомих у Полтаві майстринь пензля Юлії Мохірєвої та Марини Рожнятовської. Остання знову подивувала всіх рідкісним за красою й гармонією внутрішнім сяйвом своїх акварелей. У такий спосіб вона поетизує, підносить над буденністю, здавалося б, найпрозаїчніші міські пейзажі.

Натомість Юлії Мохірєвій своїм особливим творчим поглядом на Круглу площу вдалося приборкати та, власне, «спопелити» навіть войовничого імперського орла на стилізованому під гармату постаменті. Замість нього на картині художниці, яка продовжує традиції полтавського розпису, літають уже наші мирні птахи, які здавна в українців були народними символами одухотвореності та своєрідними посередниками між земним і небесним. Не менш промовисто засіяла вона те центрове місце квітами, які обов’язково проростають крізь морок чужих ідеологем...

Полтава.