Фермерське господарство Володимира Івашини — давно серед лідерів Бобринецького району на Кіровоградщині. Створене майже два десятиліття тому, з кожним роком воно стає дедалі міцнішим. Сьогодні СФГ орендує майже 2000 гектарів. Плата на рік становить шість відсотків нормативно-грошової оцінки землі. Основні сільгоспкультури: озимі, кукурудза, соняшник, гречка, соя і рідкісний нині в районі ріпак.

Як усе починалося

Потребу спробувати своє хліборобське щастя Володимир Івашина відчув 1997 року (непрості й непевні були часи!). Повірив у свою спроможність вести господарство самостійно, зібрав у кулак всі власні сили і... почав хазяйнувати одним із перших у районі на 50 гектарах. Дбайливо і вперто збирав докупи земельні паї краян, яким справами треба було доводити, що слова свого дотримує, розраховується на совість. Так, із року в рік, приростало господарство землями і довірою людей.

З перших років фермерства про Івашину почали говорити: «Добрий господарник». Зі старого колгоспного тракторного стану поступово вимальовувалася сучасна база, а саме господарство ставало потужнішим і мобільнішим. Нині воно — взірець для сотень фермерів області. З’явилася повага від колег-хліборобів. Бо, відчуваючи вдячність до землі-годувальниці, Володимир Івашина не сіяв з року в рік соняшник по соняшнику, хоч так було б простіше та швидше отримати дохід. Мав у сівозміні й пшеницю з ячменем, і сою з цукровими буряками. Щодо солодких корінців, то вирощував їх чи не найбільше в районі. Сівозміна у структурі посівних площ — головне, переконаний Володимир Олексійович.

По праці й дяка

Минулий рік теж став підтвердженням правильності такої життєвої філософії та фахового підходу до справи. Незважаючи на складні погодно-кліматичні умови, озима пшениця дала в фермерському господарстві Володимира Івашини по 40,5 ц/га, озимий ячмінь — по 32,6, кукурудза — по 40,5, гречка — по 12,5, соя — по 10,8, озимий ріпак — по 30,1, соняшник — по 24,6 ц/га, зауважує начальник управління агропромислового розвитку Бобринецької РДА Петро Панібратець.

Для порівняння: у районі озима пшениця мала середню врожайність 29 ц/га, озимий ячмінь — 27,4, кукурудза — 30,2, гречка — 10, соя — 5, озимий ріпак — 20,1, соняшник — 17,5 ц/га.

Нині в АПК далеко не всі керівники налаштовані брати з когось іншого приклад. Кожен сам собі господар, кожен вирішує, що та скільки сіяти, як будувати стосунки з працівниками, скільки їм платити. А варто було б. Наприклад, у робітників ФГ Івашини завжди була одна з найбільших, якщо не найбільша, серед господарств району заробітна плата. За словами головного бухгалтера Тетяни Нехченко, середньомісячна сягає 7000 грн (по району — 4182 грн).

Володимир Івашина з трудовим колективом.

 

Працює у колективі майже 70 осіб. Як запевняє заступник керівника господарства Володимир Івашина-молодший, тут завжди готові приймати і молодь після училищ, довчити, якщо є потреба, створити умови для набуття практичного досвіду поруч із вмілими наставниками. І премудростей сільськогосподарської справи навчили вже багатьох. Головне, щоб у людини було бажання вчитися і працювати. По-іншому не можна, зауважує Володимир, адже техніка нині — суцільна електроніка, та й не кожному довіриш машини на мільйони.

З перших уст

«Люблю, як пахне степ, — ділиться сокровенним Володимир Івашина-старший. — Люблю дихати повітрям, наповненим запахом достиглого зерна. Це — наш хліб насущний, даний від Бога селянину за невтомну працю і недоспані ночі, за турботу про кожну вирощену зернину, в яку було вкладено стільки людської праці!».

А на запитання, чого очікує керівник СФГ, відповідає: «Політичної стабільності в державі». Втім, як і всі ми, мабуть, має на увазі ще й стабільність економічну, душевний спокій для людей, їхню можливість працювати -і не за копійки, що витікають крізь пальці на ліки та комуналку. І для цього докладає чимало власних зусиль.

Навряд чи від багатьох фермерів можна почути вислів «соціальний пакет» для працюючих. Але в СФГ Володимира Івашини він точно є: це медогляди, дворазове калорійне харчування (утримують для потреб кухні кількасот свиней, вирощують овочі, самі печуть хліб), спецодяг тощо. Є лазня з парною, душова, їдальня з проточною гарячою і холодною водою. Для приїжджих — комфортабельний гуртожиток.

Дбають тут і про розвиток соціальної сфери громади. Прокладання доріг до районного центру і селами, очищення їх взимку від снігу, допомога школі, клубам, ФАПу, дитячому садку, відновлення пам’ятника загиблим у Другій світовій війні воїнам-землякам, спонсорська допомога міським та районним закладам — то все теж турбота Івашини. Така, безперечно, досить відчутна допомога селу виливається щороку в сотні тисяч гривень.

Символічно, що Куйбишеве, ніби радіючи з такого доброго здобутку, згодом почало називатися Благодатним. Бо щороку благодатні івашинівські поля з прекрасною родючою землею, якій заздрять і за кордонами України, — добре доглянуті, виплекані сонцем і вітром, политі рясними дощами, віддячують працьовитим рукам щедрими врожаями.

Із вдячністю говорить про Володимира Олексійовича завідувачка дитсадка «Колосок» Мирослава Кушнірук, адже діти не можуть натішитись встановленими на дитячому майданчику гойдалками, гірками, будиночками... А головний лікар Бобринецької ЦРЛ Лариса Семенюк та пацієнти закладу — подарованим автомобілем швидкої медичної допомоги.

А люди в селі кажуть — у Благодатного є майбутнє, бо є впевненість у завтрашньому дні. Бо доки на території господарює такий керівник, у людей є робота і стабільна зарплата. А село живе й розвивається.

Володимир Івашина з онуками, продовжувачами хліборобської династії.

 

...На в’їзді в село ростуть маленькі саджанці. Той, хто їх посадив, вірить, що виростуть із них могутні дуби та стрункі берізки і, напевно, має таки впевненість у доброму майбутньому. І таке майбутнє є. Бо Івашина згуртував навколо себе всю родину, яка працює пліч-о-пліч із ним. Дружина Марія Петрівна, сини Ігор, Олег та Володимир і невістки Зоя, Ольга та Валентина — його однодумці та помічники. Щороку святкують чергову жнивну перемогу з дідусем і його п’ятеро внуків, продовжувачі роду Яна, Настя, Богдан, Денис та Максим. У дітях та онуках бачить він не тільки своє майбутнє, а й майбутнє фермерського господарства.

Кіровоградська область.

Фото Віталія МОСКАЛИКА.