Кременчуцька міськрада ухвалила рішення про мову обслуговування у сфері надання послуг та торгівлі на території міста. Згідно з ним мовою спілкування, діловодства, ведення документації органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій комунальної форми власності в Кременчуці є державна. Водночас на території наддніпрянського міста вивіски, плакати, афіші, повідомлення та цінники також «повинні виконуватися державною мовою». Такі само зобов’язання щодо використання солов’їної накладаються й на тих, хто здійснює маркування, етикетування продовольчих і непродовольчих товарів, а також пише інструкції про їхнє застосування.
При цьому виконавець послуг зобов’язаний звертатися та спілкуватися з їхнім споживачем державною мовою, «крім випадку, коли споживач нею не володіє». Отже, шпарина для фактичного ігнорування «українізації» згаданої сфери таки залишається.
Певно, не зайве нагадати і про те, що саме Кременчук і сусідні Горішні Плавні (колишній Комсомольськ) були і залишаються найзросійщенішими містами Полтавщини. Їхня інтенсивна індустріалізація за радянських часів фактично означала деукраїнізацію, коли прищеплювалися сумні традиції сприйняття солов’їної, котрою варто говорити, умовно кажучи, тільки в контексті солов’їв...