Як з’ясувалося, місцевість, на якій нині розташований Лисичанськ, колись називали «десятою бельгійською провінцією». Приводом для такої народної назви послужило будівництво содового заводу і відповідно — соціальної інфраструктури. У 1887 році бельгійський інженер Ернест Сольве та місцевий підприємець Іван Любімов, який мав землі на території нинішнього Лисичанська, створили акціонерне товариство «Любимов, Сольве і Ко» та заклали фундамент потужного виробництва кальцинованої соди аміачним способом. Це була перша сода Донбасу. Крім того, бельгійські фабриканти першими запровадили тут так званий соціальний пакет, який сьогодні став основою цивілізованих трудових відносин між робітниками та роботодавцями.

Розпочиналося це так

На жаль, від головного об’єкта, з якого, власне, і почалась історія бельгійців на Донбасі, — Лисичанського содового заводу, залишилися хіба що руїни. Це окрема дужа сумна історія, пов’язана з російським власником, яка досі не завершена. Зате майже три десятки будівель різного призначення та статусу не лише збереглися, а й досі служать людям.
...Для того щоб збудувати содовий завод у Лисичанську, у Сольве було три причини: доступність сировини — проточна чиста вода, крейдяні кар’єри, наявність залізниці та дешева робоча сила. До речі, у середині ХІХ сторіччя Бельгія мала найкращі показники з економічного зростання на континенті. Бельгійці взагалі на той час були лідерами, найкращими інженерами та металургами всієї Європи. Але бізнесу було тісно у маленькому королівстві. Отже, коли з’явилась можливість вкладати свої капітали у розвиток підприємництва на сході, в Російській імперії, то комерсанти ринули сюди з величезною активністю. У Нідерландах тоді вкладали кошти у вирощування тюльпанів, а в Бельгії — в акції майбутнього виробництва соди. І не помилилися.
Перше, що робили бельгійці, — будували житло для своїх працівників, які сюди прибували звідусіль. Історики вважають, що будівництво, скажемо так, європейського промислового Донбасу почалося з вулиці, яка нині носить ім’я Сосюри. Тут й досі стоять сім будинків для робітників, які приїхали зводити содовий завод. Лисичанськ, до речі, має дуже гористу місцевість, отже, будинки довелося ставити на крутому схилі, тобто в небезпечній зоні. Але бельгійці були справжніми майстрами і винайшли спосіб зробити фундамент, який не реагував на зсуви, тому будинки достояли до нашого часу. Вони двоповерхові, і ця архітектурна особливість була доволі незвичайною для місцевості, де зводили невеличкі бідненькі хатинки. До речі, у Лисичанському міському музеї є свідчення того, що місцеві жителі ладні були заплатити бельгійцям, щоб ті пустили їх у середину своїх помешкань, особливо — на другий поверх, щоб подивитись на місто згори. Власне, і сьогодні дехто прохає дозволу оглянути будинок, але з іншою метою — побачити, як будували у позаминулому столітті. Таких аналогів будівництва житла у Лисичанську тепер немає.

Зводили будинки, створювали місто

Отже, завод будують, робітників стає дедалі більше, і будинків також. Деякі з них вирізняються складнішою і багатшою архітектурою, бо ці помешкання призначалися для інженерів. Одним з перших таких об’єктів 1890 року, що зберігся до нашого часу в ідеальному стані, є будинок для директора содового заводу. Очевидно, це був такий певною мірою іміджевий хід, який підкреслював статус цієї поважної людини.
Загалом із появою нового комфортного житла почав розгортатись справжній промисловий бум. Сюди їхали не лише заробляти гроші. На той час серед бідних місцевих жителів було престижно працювати на таких підприємствах, тим паче, доробитися до того, щоб отримати квартиру.
Найцікавішою спорудою в архітектурному плані називають готель, бо він повністю відповідав європейським зразкам і за складністю архітектури, і за розкішшю. Збудували його спеціально для Сольве — час від часу він навідувався до Лисичанська у справах. На превеликий жаль, готель не зберігся. Цю шикарну будову можна побачити лише на фотографіях у міському музеї.

А ось перлиною Лисичанська у бельгійській історії називають 3—4-поверхову лікарню (на знімку), яку спорудили на початку ХХ сторіччя. Тоді вона була чи не найкращим архітектурним об’єктом такого значення на Донбасі. До того ж свій функціонал втратила нещодавно — в 2010 році, потрапивши в обласне підпорядкування. Будова перебуває в дуже доброму автентичному стані. У прольотах, зокрема, збереглися оригінальні вітражні вікна, двері, а в деяких кімнатах — навіть плитка. Щоправда, місцеві жителі потроху знімають її, щоб потім використати для власних потреб.
Зберігся в ідеальному стані і колишня будівля заводоуправління, в якому ще донедавна розміщалась міська дитяча поліклініка. Служить людям донині ще одна споруда — міська гімназія. Із 30 великих архітектурних об’єктів, зведених бельгійцями, втрачено лише три — два житлові будинки, зруйновані внаслідок зсувів, і готель. Загалом, бельгійці свого часу розбудували всю інфраструктуру Лисичанська. До речі, вони вміли знаходити спільну мову з місцевими — доказом того може служити збудована ними церква. Дзвін для неї виготовили бельгійські майстри, але, на жаль, від нього нічого не залишилось.

Як зберегти історичну спадщину

Комплекс споруд Лисичанська потрапив до п’ятірки номінантів конкурсу, який щорічно проводиться за підтримки фонду короля Бельгії (Belgian Heritage Abroad Award 2017). Із цього приводу на Луганщину прибув Посол Бельгії в Україні Люк Якобс. Проблеми збереження історичної спадщини Бельгії на території Лисичанська, а саме будівель, які були зведені бельгійцями наприкінці XIX — початку ХХ століття, стали метою його зустрічі з керівництвом міста. На жаль, значна частина цих споруд перебуває в напівзруйнованому стані.
За словами керівника мистецького напряму Українського кризового медіа-центру Леоніда Марущака, за власною ініціативою пан посол звернувся до компанії Сольве з проханням знайти архівні документи, що підтверджують факти забудови бельгійцями Лисичанська у ХІХ столітті. На щастя, в Бельгії є документи, за якими можна повністю реставрувати ці об’єкти.
Перебуваючи у Лисичанську, пан Люк Якобс вручив міському голові Сергію Шиліну премію Бельгійської спадщини за кордоном Міністерства закордонних справ, міжнародної торгівлі та співпраці Бельгії з метою розвитку та Фонду короля Бодуена промисловому об’єкту «Любімов, Сольве і Ко». А це дає Лисичанську право брати участь у грантових програмах на відновлення архітектурних пам’яток. Отже, є сподівання, що бельгійська спадщина продовжить своє життя.

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.

Луганська область.